Сьогодні, 21 січня, композитор Володимир Шумейко відзначає свій 70-річний ювілей.
Пан Володимир залишив метушню великого міста й уже багато років живе у Ворзелі. У Ворзелі жив і Борис Миколайович Лятошинський, якого справедливо називають «батьком нової української музики» і у якого Володимир Вікторович колись мріяв навчатися. Але саме того року, коли вступив до Київської консерваторії, Лятошинського не стало. Потрапив у клас Мирослава Скорика.
Про актуальні тенденції у музичному світі свого часу дізнавався із передплачуваного ним польського журналу «Ruch Muzyczny». Тож, безперечно, із новими композиторськими техніками ХХ сторіччя Володимир Вікторович добре знайомий. Під час навчання у консерваторії цікавився творчістю представників відомої групи «Київський авангард», хоча близьких особистих контактів ні з ким із цього середовища ніколи не мав. Був присутнім на пам’ятному молодіжному пленумі 1970 року, коли диригент Ігор Блажков кинув із залу високому гостю (композитору Григорію Ширмі, тоді голові Спілки композиторів Білорусі), чия критика Валентина Сильвестрова і Віталія Годзяцького нагадувала політичний донос, – «кончайте своё выступление!». Як зізнається тепер Володимир Вікторович, його тоді прикро вразило зухвальство молодиків, а проте на знак солідарності він покинув зал засідання слідом за ними.
Хоча авангардистом Володимир Шумейко ніколи не був, втім, попри брак формальних експериментів, простою його музику ніяк не назвеш. Його особливий шлях – це постійний пошук нових форм і звучань у межах традиційних засобів виразності, складних і незвичних тембрових поєднань та ритмічних модуляцій. Жоден із його творів не схожий на інший, хоча музика його дуже впізнавана, їй притаманна особлива інтонаційна щирість і глибина думки. Як сказала колись про нього композиторка Алла Загайкевич, «його музику за нього ніхто не напише». Він був одним із перших серед вітчизняних митців, хто почав застосовувати у сучасній музиці автентику («Три старосвітські співаниці» для народного голосу, чотирьох флейт, чотирьох ударних та віолончелі), а в його Квартеті для чотирьох саксофонів виразно відгомінюють трембіти (твір із великим успіхом виконувався у Франції).
Зростаючи у російськомовній сім’ї, під час навчання у консерваторії Володимир Шумейко перейнявся українством, відкриваючи для себе українську ідею – за його словами, через поезію Тараса Шевченка.
Щораз більше заглиблювався у сутність національних процесів, часто вступав із колегами у запальні суперечки на ризиковані політичні теми. Одного разу, згадує він, просто до консерваторії навідалося двоє чоловіків «у костюмах» і поцікавилися, хто впливав на нього, хто у консерваторії розмовляє українською. Студент без зайвої думки щиро відповів, що українською розмовляють ректор, проректор і викладач кафедри української музики. Але за кілька днів за порадою друга відмовився від своїх слів у новій заяві, аби не підставляти згаданих осіб.
Розквіт композиторської кар’єри Шумейка, автора переважно камерної музики, а втім також і творів для симфонічного оркестру (в доробку композитора є одна «Sinfonia brevis»), припав на 80-і роки. В ті часи його композиції часто звучали по радіо, їх виконували у провідних концертних залах і на фестивалях. Втім, починаючи від середини 90-х, композитор щораз більше пише до шухляди. Після скасування системи держзамовлень якось сама собою відпала звичка писати на термін, дотримуватись якихось дедлайнів. Композиторство із професії перетворилося на «чисте мистецтво», коли один чи декілька творів можна дописувати, вдосконалювати до нескінченності. З іншого боку, Володимир Вікторович завжди мав певні вимоги щодо виконавців: коли халтурять, просто забирає ноти.
В одному зі своїх інтерв’ю зауважив, що сучасна академічна музика, починаючи від другої половини ХХ століття, дуже сильно відділилася від слухача, і він, як композитор сьогодення, не зміг достукатися до сучасників, охопити якомога ширшу публіку, як і багато його колег.
Твори Володимира Шумейка звучали на фестивалях «Київ Музик Фест», «Музичні прем’єри сезону». Нещодавно у ворзельському «Уваровському домі» прозвучали його «Думка» і «Шумка» для скрипки і фортепіано. Виконавцями виступили лауреати міжнародних конкурсів Ольга Аколешнова (скрипка) та Микола Чикаренко (фортепіано). «Думка» – це прелюдія, а «Шумка» – скерцо. – коментує автор. – Прелюдія і скерцо – традиційні жанри. Українські композитори почали надавати такі назви своїм творам у ХІХ столітті, що було своєрідною українізацією цих жанрів. У ХХ столітті ця традиція перервалася. Останній, хто її дотримувався, був Микола Лисенко».
Володимир Шумейко – автор музики до п’яти кінофільмів: «Меланхолійний вальс» (1990, режисер Борис Савченко), «Для сімейного огнища» (1992, режисер Борис Савченко), «Сорочка зі стьожкою» (1992, режисер Василь Домбровський), «Judenkreis, або Вічне колесо» (1996, режисер Василь Домбровський), «Кайдашева сім’я» (1993, 1-ша серія, 1996, 2-га серія, режисер Володимир Городько). Деякі з них і сьогодні часом показують на українському національному телебаченні.
Нині Володимир Шумейко заробляє на життя тим, що викладає італійську й англійську мови. Крім цих двох мов, знає такожпольську, іспанську, португальську, чеську, словацьку, білоруську.
Музику, звичайно, не закинув. Пише «для небагатьох», наприклад, нещодавно на замовлення сина Тараса написав твір для віолончелі та фортепіано, а також п’єсу для кобзи. Найближчим часом планується виконання одного із його симфонічних творів у Івано-Франківській філармонії.
Але до того, що ця музика рідко звучить у живому виконанні Володимир Шумейко ставиться по-філософськи: «Усе в цьому світі минає, і це мине».
З роси і з води, Володимире Вікторовичу!
Текст: Олеся Найдюк
