Володимир Уманенко (Володимир Умма) – відомий художник, дизайнер, стиліст, актор, режисер. Той самий художник по костюмах, який створив образи культових в 90-ті роки «Маски шоу» і «Джентльмен шоу». Брав участь в масштабній виставці «ИноеЕ. Экоурбанизм 2015». Також відомий виставкою «ПЛАТТЬОПИС» – експозицією з розписаних художницями 40 суконь всіляких відтінків білого. Під час війни організатор серії яскравих проектів, пов’язаних з арт-спротивом — зокрема виставки «Вільні та люті» у «Пункті незламності», акцій на Катерининській площі та інших. Інтерв’ю взято під час чергової вже акції на Дерибасівській, коли Володимир Умма разом з художником Ярославом Войцеховським розклеювали нову серію постерів. Під час інтерв’ю лунав сигнал повітряної тривоги, який на Дерибасівській завжди гучний, але на одному із нових постерів як раз була надпис «Тривога триває, але нам не заважає».
ВОЛОДИМИР УММА. СМЕРТИ НЕ ІСНУЄ
Ви почали свій проект «Воля не смерть» на початку березня двадцять другого. Так?
— Так. Так і було. Ми хотіли почати ще числа двадцять п’ятого, я був готовий, але в перший день насипалось стільки робіт… Це була така терапія від шоку, несподіваного, але потрібно було декілька днів, щоб ми узгодили це з дирекцією «Книжки»1, ось ми такі… благовоспитані.
Ну, Книжка це ж таке культове місце, яке в перші дні війни стало зоною спротиву. Майже нічого не працювало ще, з культурних інституцій, а там вирувало життя. «Джаз на Балконі», «Театр №7»… Пам’ятаю, я йшла на їхню виставу після нальоту, а під ногами хрумтіли уламки скла…
— Так, якщо повернутись до тих перших днів, «Книжка» була єдиним таким місцем, бо в перші дні закрили майже весь центр, і кав’ярні, і все таке інше, і публічного такого простору не було. Тому «Книжка» була найкращою опцією, і я попросив Мішу Бейзермана, він свиснув там кому треба, він там поруч живе і в нього там же ж клуб, за столом, біля кафе, вони там вже декілька років каву п’ють, вся одеська інтелігенція, як Херсонський каже, збиралася там, і я попросив його, Мішо, спитай, він буквально вранці спитав, а ввечері написав – ти можеш робити, що хочеш. Максимум, що нас потім попросили, щоб не всі стіни заклеювали та не всі вікна, бо їм треба у вікна все ж таки дивитися, ну, дирекції… Ну а потім був якийсь розвиток, вже в травні, Рева2** приїхав і привіз серію графічну, яку він малював на кухні, ми виставились, але він захотів не там, де ми попередньо виставлялися, бо це місце вже було майже заповнено, і ми його роботи на сусідньому кіоску почали розміщати. Ми розмістилися, виставка повисіла два дні, а в понеділок той кіоск вирішили відкрити, ну відкрився, ми все зняли, перевісили все знову, тепер ці роботи висять на Дерибасівській3…
А з чиїх робіт починали? Хто був першим?
— Якби я пам’ятав! Це було, як завжди, збірно. Ось як сьогодні збірно, перші акції теж були збірні. Кияни були…
А Войцеховський4?
— Войцеховський був пізніше. Його не було в першій збірці. Він був вже потім, то він нам намалював навіть логотип, «Воля не смерть», чудовий, а коли ми вже робили цикл «Світоносці» на Книжці, то виставили повний цикл його робіт, вони частково збереглися, коли ми з Книжки перенесли локацію на Дерибасівську, там навіть деякі є ще, не все вітер позривав і глядачі.
Тобто кожний тиждень у суботу…
— Або в п’ятницю, або в неділю. Або інколи в середу, як було, але старалися кожного тижня. Інколи були пропуски, але зрідка. Виставки були різноманітні — не тільки постери клеїли, чи там робили плаття… Зробили виставку, присвячену Ройтбурду, потім приїхав Вайсберг5, ми взяли його роботи, надрукували, серію «Море», він в Одесі того літа написав морську серію…
«Караван»…
— Так, «Караван», і ми її надрукували, оригінали виставлялися в Києві, а паперові постери ми виставили на Книжці. Потім була ще акція пам’яті Ройтбурда, в день його смерті, в Музеї Морського флоту була його виставка, дуже знакова…
А на тій, що була присвячена Ройтбурду ви ж робили щось таке з тканинами…
— Так, на день народження Ройтбурда ми зібралися всі у Музеї Західного і Східного, група художників, хто захотів, я роздав всім плаття і всі розписали, хтось забрав ще додому, дописав, тема була саме «Ройтбурд». Такий омаж.
А чому саме платячка?
— Я роблю одяг. Перша моя головна професія — дизайнер одягу, театральний і кіношний художник, тому я люблю плаття. Я придумав для себе оту химеру, платьопис вона називається, я ще десять років тому це робив і п’ять років тому, роздавав плаття, їх розписували люди, стає таке два в одному, мені здається, більш цікаво…
А коли саме з’явився отой слоган «Воля не смерть»?
— Це було в перший день буквально, я давно вже хотів почати таку діяльність, але не було чарівного пенделю. Мені не подобається оте старовинне анархічне гасло, «Воля, або смерть!». Яка смерть, за що смерть? Як це можна порівнювати? Це як кисле і кругле порівнювати. Тоді вони не бачили іншого виходу. Я зараз бачу вихід. Воля — не смерть, а тільки воля. Смерті немає.
Скажіть, а як ви пов’язані з музеєм сучасного мистецтва?
— Я з ним пов’язаний з самого початку його існування. Я робив там виставки, проекти, співпрацював у різних напрямках, а рік тому музей почав підтримувати наші акції, не те, щоб звернув увагу, звертав увагу він давно, але майже через пару місяців після початку війни ми почали співпрацювати ще тісніше, музей почав нам допомагати робити виставки. і вже потім, коли прийшла зима та відкрилися пункти незламності, я побачив, що у пунктах незламності є все, окрім візуального ряду, і сучасному мистецтву там будуть раді. Ми зробили спочатку новорічну виставку постерів, і вона дуже сподобалася людям, які туди приходили і проводили там час, а потім з’явилася ідея зробити там галерею сучасного мистецтва, і музей це підтримав. Перша виставка — «Лютий стиль» була складена з робіт, які одеські митці зробили під час війни, як раз була річниця з початку війни, і ми таки впоралися — річницю відмітили не просто новою виставкою, а відкриттям нового простору, який і зараз працює…
В музейному просторі ще була виставка присвячена катастрофі на Каховському водосховищі…
— Вона ще триває, це Ігоря Гусева6 проект, але вже незабаром закінчується, ми скоро відкриємо наступну…
Тут що цікаво — що це цифрове мистецтво, притому дуже потужне, з використанням нейромережі, Mid Journey мабуть.
— Гусівський цикл? Так, він до речі цікавий ще й тим, що він його зробив дуже швидко, і я так розумію, якщо б не було ШІ, він би його все одне зробив, тому що він любить і вміє компілювати різні техніки. Гусєв – справжній модерновий художник, який вміє не тільки пензликом.
Дуже потужна виставка й дуже потужне враження. Для нас взагалі Каховська катастрофа була шоком і жахом.
— Кожен виходить із катастрофи якомога. Митці виходять так. Ви ж бачили, що той Войцеховський малює. Або Недолуженко7. Наприклад, є така тема, ми виставляли одну художницю, колажі, вона робила селфі свої та малюнки, ню. Розумієте, війна в людях, в багатьох художниках, особливо в дівчатах, відкрила таку тему, що отой страх за життя, за цілісність свого тіла, отой страх підвищив інтерес до тілесності. Люди стали менш соромитися свого тіла, активніше викладати в мереж сміливі фотки, активніше його відображати, і якщо в мережі це якось прикрутили, то в мистецтві це залишилось, і ми зробили хитрий хід, ота художниця започаткувала чат, закритий, де зібрала кілька сотень людей, які з нею просто спілкувалися на тему тілесності, на тему виживання, щастя, і це були люди із-за кордону, і з фронту, зі всього світу. Тобто це була водночас і моральна підтримка, і форма сучасного мистецтва – саме через тілесність. І це не тільки з нею сталося, ота підвищена увага до тілесності, це сталося майже зо всіма, всі митці кого я знаю, той же Захаров8, і багато одеситів і не тільки одеситів, звернулися до теми тілесності і почали через це працювати, це самотерапія така…
І мабуть наостаннє… Ви у своєму блозі писали, що сучасний опен ейр, ось такий стрит арт, ота інституція стрит жесту, все це важливо ще тому, що це акт швидкого реагування на подразник… Бо має значення саме жест. Наприклад графіті Ярослава Вайцеховського «Stand with Izrael» з’явилося майже одразу після нападу ХАМАСа… В Одесі було кілька біл-бордів на підтримку Ізраїлю, але вони з’явилися пізніше.
— Як нам доказав великий та страшний Бенксі, який реагував на різноманітні події в житті, це працює. Ми не те щоб відстали, ми просто на це не звертали уваги, але війна прискорила ці процеси. А стрит арт, він і має бути отаким плакатним, як в часи Вікон РОСТа, або радянської чи суто української плакатистики – воно саме так і має розвиватися. Моя мета, чи мрія моя, це коли місто додумається, і галерея стрит арту буде не тільки в центрі, як зараз, бо тут є територія. А чому воно на Таїрова не може бути? Чи ще в різних районах, де багато молодих людей мали б можливість висловити себе через стрит арт.
І де багато місця для муралів.
— Да, і мурали… Оці сірі стіни можна заповнити ж не тільки канонічними графіті, які вже всіх дістали, а чимось сюжетним, і не тільки графіті, а щось клеїти, щось робити іншими техніками. Тож будемо чекати, бо деякі процеси хоч повільно, але починають рухатися…
Ось бачте, ви ж перші, принаймні в Одесі, відреагували і на війну в Ізраїлі…
— Це було дуже швидко. Я як раз у вівторок ввечері сидів, збирав добірку і думав, що я щось зроблю на початок шабату в п’ятницю, і тут мені як раз пише Ярик, каже, а ти не хочеш, в мене отакий є ескіз… І надсилає ескіз. І ми за півгодини домовляємося, що зробимо графіті. В мене більше часу пішло на узгодження з ізраїльськими й не тільки друзями, чи вірно ми на івриті написали слово «разом». Ми вже потім з Яриком сміялися, тому що вже тут один юдей мені казав, що це дещо інакше треба писати. Скільки було думок, стільки було й правописів.
Добре. Дякую щиро. Може хочете щось додати?
— Ми запрошуємо всіх на акції. Якщо ви художник, то приходьте, приносьте, присилайте ваші роботи, приєднуйтесь до нас, будемо спілкуватися і дружити.
ПРИМІТКІ
1Книжка – культова локація в центрі Одеси, книжковий ринок та рекреаційна зона з фудкортом і кавою. Докладніше див. тут
2Михайло Рева — заслужений художник України, скульптор, художник архітектурно-декоративної пластики, засновник фонду RevaFoundation, співзасновник благодійного фонду «Майбутнє».
3 Мається на увазі інша локація проекту – закрита вітрина колишнього Стейк-Хауса на Дерибасівській.
4Ярослав Войцеховський – одеський художник. Докладніше див. тут
5Матвей Вайсберг, Київ, художник, автор багатьох живописних циклів та серій, зокрема, у період з 28. 01. 2014 по 08. 03. 2014 зробив живописну серію «Стіна», присвячену подіям на Майдані в Києві 2014 року, свідком і учасником яких був автор.
6Ігор Гусєв — український художник, поет, автор перформансів, фільмів, об’єктів та інсталяцій, учасник і організатор безлічі мистецьких акцій, лідер руху «Арт-рейдери», засновник андерграундної галереї «Норма».
7 Денис Недолуженко. Народився та ріс в Одесі, закінчив ОНУ ім. Мечникова, працював мікробіологом в Києві. Потім повернувся в Одесу . Працює в стилі «Нова речовинність». Докладніше див. тут
8Сергій Захаров. Художник, арт-перформер (Донецьк). Зараз живе у Києві. Докладніше див. тут.
Спілкувалася Марія Галіна
