Директорка Книжкового Арсеналу про все навколо нього — виклики, вимоги, перемоги, робочий файл «Факапи Книжкового Арсеналу» — про все, що робить книжку важливою и допомагає книжкової галузі розвиватися.

Прокоментуй свій досвід роботи на «Книжковому Арсеналі», от просто «Ретроспектива Юлії Козловець», твій перший «Арсенал», другий…?

—Перший «Арсенал» був для мене «Арсеналом» звичайної учасниці. Ми мали стенд, продавали книжки. Тоді масштаб фестивалю був приблизно таким, як цього року: ліве арсенальне крило, кілька сцен, багато вільного простору.  І це був абсолютно новий досвід для відвідувачів.  Так, тоді в Києві проводились книжкові ярмарки, якщо згадати досвід ярмарку в Інституті фізкультури чи УкрДомі. Але тут було потрапляння в абсолютно іншу атмосферу. Я пам’ятаю, як до мене підійшла в перший день Мар’яна Савка, обернулася і сказала: «Юля, як цьому простору пасують книжки! Це попадання в десятку». 

Потім «Книжковий Арсенал» почав зростати. Ольга Жук, яка була ідейною натхненницею та першою кураторкою фестивалю,   започаткувала його як міждисциплінарний проєкт,  і це дозволяло привнести на фестиваль ідеї поза суто книжковою думкою. Люди приходили на «Книжкові арсенали» щороку. Кожен за своїм: хтось — за тусовкою з друзями в дружньому просторі, хтось — ходив на події літературного спрямування, хтось за книжками і, власне, спілкуватися з видавцями, хтось приходив на музичні концерти або на виставки. Своя частина аудиторії була в ілюстраторів і дизайнерів, всі вони знайшли тут своє місце та нішу. Відповідно, зі зростанням фестиваль набирав обертів і залучав усе нові й нові категорії розумних людей. І все це крутиться  навколо книжки. Ця ідея, мені здається, є найбільшою силою «Книжкового Арсеналу». 

Для нас цей книжковий фестиваль був намаганням створити додатковий досвід відвідувачу, а також надати підтримку книжникам — ми зрозуміли, що цієї підтримки дуже бракує. Система розповсюдження книг в Україні і досі є великою проблемою. Велика залежність видавців від продажів «Книжкового Арсеналу» дуже швидко зробила нас у якомусь сенсі заручниками. Ми розуміли, наскільки це важливо для індустрії, і, звісно, намагалися надати ці сервіси.

Шкода, що, можливо, це було недокомуніковано нами протягом років. Ми ніколи не намагалися створити щось окремо, завжди думали про проект загалом, себто ми думали про створення дружнього простору для комунікації людей, для об’єднання людей навколо книжки. 

Кожен бачив тут свій інтерес. З одного боку, це класно, тому що поєднувало різних людей, з іншого боку, цього року це спричинило певні складнощі в комунікації, спричинило нерозуміння. «Мистецький Арсенал» не є інституцією книжкової індустрії, але ми  за те, щоби  підтримувати книжкову галузь і пропонувати  стратегічні рішення для індустрії.  Зрозуміло, наскільки цей проект з роками став важливим. Він робиться з великої любові до людей книжки, до людей культури і з великої відповідальності перед суспільством.

Бути посередником – дуже відповідально.

Твоя участь в «Книжкових Арсеналах» завжди змінювалась: спочатку ти була гравцем, потім організатором і відповідала за частину — певну, велику, змістовну. Як змінився твій досвід після ковіду, передостаннього «Арсеналу» і сьогодні?

—Доволі багато років я була просто кураторкою програми для дітей. Це була більш контентна робота, аніж зараз, і це мені страшенно подобалося.  Зараз я все більше менеджерка. Коли я прийшла на роботу в «Мистецький Арсенал», розуміла його, дуже любила, знала зсередини. Мені здавалося, що чим більше я буду про це розповідати людям, тим більше всі будуть розуміти, наскільки це крутий і особливий  проект у нас в країні. Власне, таких фестивалей не так багато є загалом. Він не суто літературний, щоб бути в одній лінійці з крутими літературними фестивалями світу. Але він і не суто ярмарковий, щоби бути просто в ряді Book Fairs. 

Ми вписалися в  професійні програми: у нас є проєкт «Література на експорт», який реалізовувався три роки. Його придумала Оксана Хмельовська, яка була координаторкою фестивалю переді мною. Проєкт став інструментом, який дуже сильно допоміг нам після повномасштабного вторгнення. Він — частина сайту «Читомо». Це своєрідна база даних, де зібрані  видавці, які більше орієнтовані на експорт, з актуальними каталогами прав, а також відео-, текстовими матеріалами про українську літературу англійською мовою. Це один із практичних інструментів, через який відбувається подальша комунікація напряму з видавцями. 

Розкажи про свої досвіди, як шкільна вчителька стала керувати класним книжковим фестивалем?

— Для мене це еволюційний процес, я завжди йшла за своїми інтересами. Власне, моя відданість програмі для дітей та підлітків – вона теж йде з мого попереднього досвіду, в тому числі професійного. Я кілька разів змінювала професійний напрямок. Багато працювала в бізнесі, абсолютно не дотичному до книжок, тепер вже дуже багато років працюю в книжковій сфері. Мені здається, що якщо людина слухає себе, цікавиться тим, що їй цікаво, все завжди виходить класно. Можливостей багато. У нас узагалі країна можливостей. Було б бажання. 

Ми не знаємо, яка буде доля фестивалю надалі. Але думаю, що він вже достатньо сильний, і в нього цікаве майбутнє, яке буде змінюватися, скоріше за все, разом з усією Україною: з галуззю, з культурою. Ми на цьому фестивалі, виходячи з умов його проведення в рік повномасштабної війни, шукали певні нові рішення, приймали непопулярні рішення, шукали нові інструментарії. Цей пошук тільки почався, тому що як ми будемо жити і в яких умовах ми будемо працювати надалі, — невідомо. Можна було б чекати перемоги, а тоді робити фестиваль, але «нічого не робити» — це не наш шлях. Думаю, що цей фестиваль потрібен людям сьогодні, тут і зараз. Він важливий тим, хто живе в країні, яка бореться, нам усім потрібна стійкість, відчуття того, що ми разом. Ми маємо право на наш фестиваль. Тому — будемо розвиватися далі. А я буду йти за своїм інтересом.

Крок в бік розмови – як ти ставилася до дистрибуції книжкової тоді, коли була співвласницею книгарні, і зараз? 

— Розумію цю проблему зсередини, відсутність здорової системи дистрибуції в країні гальмує розвиток галузі. Абсолютно недарма в світі книгарням є додаткова увага і постійна підтримка, власне, навіть на емоційному рівні. І в нашому суспільстві це теж є. Люди дуже щиро радіють, коли відкриваються нові книгарні. Але далі цієї радості, нічого не йде, тому що далі має йти аналіз: чому так? Чому книгарня потрібна? Мені здається, що це недокомуніковано в нашому суспільстві. Я мала надію на те, що схема організації фестивалю, яка є сьогодні, якщо не допоможе книгарням одразу, то хоча б запустить дискусію. Тому що книгарні в усьому світі – це одні з основних гравців навіть не дистрибуції, а промоції читання. В книгарні, через їхні унікальні простори та концепції (в кожній книгарні є своя), через їхні різні бізнес-моделі приходять абсолютно різні люди. Вони створюють ландшафт міста. Вони створюють присутність книжки як інтелектуального продукту на шляху людей. Якщо книгарень немає — немає і промоції, моди, звички читання. Люди йдуть до інших видів проведення дозвілля. Бачити книгарню, коли ти просто йдеш повз, мати можливість прийти на читацький клуб, зайти і зробити спонтанну покупку, залишитись, тому що затягнула дитина, тому що вітрина була оформлена в якійсь цікавій манері, власне сформувати локальну спільноту навколо цієї книгарні, яка буде збиратися там і вирішувати  свої певні соціальні задачі – все це працює на промоцію читання, яке в свою чергу розвиває ринок, розвиває книговидавництво, розвиває галузь. Але з цим бізнесом непросто. Складнощі у веденні бізнесу, з орендою, недостатня підтримка. Відповідно, видавці починають відкривати свої книгарні, тому що їм треба продавати свої книжки. Круто, що в нас є «Книгарні старого лева», книгарні «Vivat», я все це вітаю, але загалом це — точкові вирішення точкових проблем Ми спробували піднести це питання з книгарнями на порядок денний фестивалю цього року. Це рішення дуже широко дискутується в мережі, я розумію обурення частини видавців, але в цього рішення було багато причин. Врешті цього року кожна секція оперувалася певними незалежними гравцями системи книгорозповсюдження і представляла книжки різних видавництв, згрупованих за тематиками. 

Продаж книжок —  найчастіше пасіонарний бізнес, який я добре знаю зсередини, тому що сама мала цей досвід, і я знаю, це не суто про прибуток. В першу чергу це —  соціальна відповідальність, відданість своїй справі, а потім – пошук відповідної бізнес-моделі. 

Нам хотілось відвертої розмови  про те, що система книгорозповсюдження – це кровоносна система галузі, вона має бути такою. У нас є мережа «Книгарня Є», але добре б мати їх  більше, ніж одну. У нас фактично один головний гравець інтернет-торгівлі, при тому, що є багато інтернет-майданчиків, але загалом усі знають Yakaboo, і це теж трошки монопольне становище. Тобто ця темапотребує консолідованої позиції, в тому числі від великих гравців ринку, в тому числі від тих, від кого залежать системні рішення. Дуже сподіваюся на активну позицію Української асоціації видавців і книгопрозповсюджувачів, це їхня зона відповідальності і можливість щось робити, домовлятися і ініціювати важливі дискусії та зміни в галузі.

За слабкої  системи книгорозповсюджувачів через книгарні в містах, де їх немає, або мало ярмаркова історія сама по собі може бути дуже-дуже цікавою. Я все чекаю, поки це хтось підхопить і почне розвивати, чекаю наприклад на тематичні, мандруючі невеликі ярмарки, тут багато можливостей для самих видавців та їх об’єднань. 

А «Книжковий Арсенал» – дуже крута можливість, яку модель він би не обрав, тому що він підіймає питання книжки до перших шпальт газет, на перші лінійки новин, це  те, що він має робити. Як цим скористатися – справа кожного гравця. Я за те, щоб ми всі розвивалися, слухали одне одного, з повагою відносилися до рішень одне одного, намагалися зрозуміти, як ми можемо спільно щось зробити, а не відмежуватись. Думаю, що в нас попереду цікаві часи. Ми будемо бачити, як буде змінюватися ситуація навколо. Такого складного проекту, як Фестиваль цього року, я не пам’ятаю. Але дуже круто, що все вийшло. Я бачу вдячність від людей, бачу щасливі очі. Я рада, що врешті все добре склалося. При всіх нюансах і при всіх мінусах, які були в цьому рішенні, це був той формат, який ми змогли втілити.

Краще діяти, аніж нічого не робити. 

У нас є локомотиви, імена, на яких усе тримається?

—  По-перше, за обсягами виданих книжок, у нас є видавці, які власне відносяться до великих, хоча, за світовими мірками, це все ще не дуже багато. Нам потрібно почати дивитися не всередину цього кола, а назовні. У нас дуже багато можливостей. Нам треба намагатися вийти з бульбашки говоріння одне з одним, розвернутися на 180 градусів і почати говорити з іншими людьми, які поки що не читають, які поки що не приходять на «Книжковий Арсенал», які поки що не знають головних гравців.

Як ти собі це уявляєш?

— Ну, от «Книжковий Арсенал» це робить через диверсифікацію програми, підходів і так далі.

Тобто ми покличемо діджеїв?

— Так. Люди приходять до діджеїв. Вони, може, ніколи в житті не читали книжку, але вони йдуть до цього діджея через книжки, чіпляються за обкладинку, за ім’я, за продавця, який харизматично розповідає про щось, і все, вони вже в темі. Або люди приходять на виставку, тому що виставляється їх колега, ілюстратор, або вони знають кураторку особисто, але ніколи раніше не були на «Книжковому Арсеналі». Ось, вони сюди потрапили, тому що вперше цей автор, цей ілюстратор тут виставляється. І вони йдуть повз книжки. Вони потрапляють на книжкову презентацію. Вони чують цікавого автора — і все, вони вже наші. Так само і все інше.  У нас велика країна, у нас купа людей. І купа людей ще не читає книжки. Видавці зараз ведуть боротьбу за одних і тих самих людей. Треба розвернутися назовні і почати говорити з тими, хто ще не з нами, тому що ті, які нас читають – вони вже тут. Нам усім треба розвертатися назовні і працювати на перспективу.

Тобто екосистема «Книжкового Арсеналу» – це така відкрита система, і вона буде поповнюватися і поповнюватися?

— Так.

За рахунок друзів діджеїв?

—Цього року було все дуже сильно сконцентровано, це видно і по програмі, і по ярмарку. Якщо наступного року в нас не буде можливості, наприклад, збільшувати масштаби, задіювати більшу частину «Арсеналу», то, можливо, ми будемо шукати якісь альтернативи, якось інакше експериментувати. Взагалі, ще не час висновків, тому що потрібно ще проаналізувати всі цифри. Аналіз ще попереду.

Що є сильною стороною «Книжкового Арсеналу»? Аналіз помилок. Це ми робимо після кожного проєкту. У нас є внутрішній файл, який я дуже люблю, під назвою  «Факапи Книжкового Арсеналу», в якому зібрані факапи, по-моєму, з 2015-го року. Зараз час внести туди висновки цього року и почати планувати майбутнє.

Можешь навести приклад гучного факапу?

— Ми кожен раз  все аналізуємо і кожен раз щось намагаємося врахувати. В цьому році ми ще не почали цей файл заповнювати, тому тут ще багато відкриттів, осяянь і так далі,  — ми ще побачимо, де можна було б зробити трошки інакше. Але «куди розвиватися» – поки що складно сказати. Це дуже сильно залежатиме від ситуації в країні, від ситуації на фронті, від того, яка буде ситуація в Києві. Насправді, ця непевність – найбільша складність, яка є сьогодні в плануванні. Рішення про те, щоби проводити фестиваль, ми приймали після того, як перезимували з блекаутами.

Перезимували.

— Ми перезимували і прийняли рішення проводити Фестиваль. І далі, на кожному етапі, говорили собі: «Але все може зламатися в будь-який момент, навіть в останній день перед Книжковим Арсеналом. Фестивалю може не статися». Ми були дуже близькі до цього в травні. Але потім закінчили роботи з облаштуванням сховища. Прийшла інспекція, ми отримали дозвіл від Київської військової адміністрації на проведення фестивалю. І, відповідно, ми зрозуміли, що ми будемо робити все, що можемо, поки це остаточно не є неможливим. Я не знаю, як буде наступного року. 

Раніше ми завжди починали робити наступний фестиваль в жовтні для того, щоб він стався в травні. Це близько 10-ти місяців повноцінної роботи. Я не враховую зараз аналіз помилок, враховую час саме від старту підготовки. Зараз це було зроблено в найкоротші терміни.  Здається, що він менший, і, відповідно, було менше роботи, але це не так! Роботи по забезпеченню  безпекових норм і протоколів була просто шалена кількість. Тобто ми навчали і тренували всіх волонтерів, всіх працівників книгарень, охорону. У нас було кілька навчальних серій тривог, на яких ми відпрацьовували механізми і протоколи, хто куди рухається, тренінги з поліцією, тренінги з МНС. Багато роботи, яку в принципі не видно. І, дай бог, вона так і не знадобиться. Але це —шалена кількість ресурсів. 

Я хочу проаналізувати модель фестивалю цього року, зрозуміти, що вдалося, де були недоліки, що саме варто покращити, наскільки взагалі це життєва історія, а якщо не так, то як. Ми прорахували 3 – 4 варіанти організації цьогорічного фестивалю. Та сама робота буде вестися і надалі. В залежності від того, що буде в країні, ми будемо розуміти, що зможемо планувати зі свого боку. Але ми точно будемо робити наступний фестиваль.

То ми можемо домовитися прямо зараз, наприклад, в березні наступного року зустрітися і проговорити факапи цьогорічного фестивалю і плани на майбутнє?

— Звичайно!

Спілкувалася Віка Федоріна

Фото: Роман Шаламов, Олег Перевєрзєв