Український патофізіолог й генетик Віктор Досенко розповів захоплюючу (ніби детектив) історію до дня народження (101 рiк) Національної академії наук України.

Створення Національної академії наук України гетьман Скоропадський iніціював  за зверненням Вернадського. Вернадський… Як ви знаєте, Володимир Іванович був козацького давнього роду, з України. Знав українську мову, спілкувався нею. І коли сталася ця ситуація в Санкт-Петербурзі, з’явилися надії у багатьох представників української інтелігенції, що зараз є той шанс творити свою національну науку і розвивати Україну як самостійну державу, яка завжди відрізнялася від Московії. У всіх посиланнях, починаючи від істориків і закінчуючи Гоголем, вони чітко розуміли — це різні країни, населені різними людьми, з певними етнічними особливостями. Наскільки який менталітет кращий для створення держави — це вже інше питання. 

Скоропадський підписує наказ  14 листопада  1918 року, урочисте відкриття академії відбулося 27 листопада  цього ж року — створюється Національна академія наук України. Першим президентом цієї академії наук був Вернадський.

Досить швидко за радянських часів, у 1930-му році, президентом академії став Олександр Олександрович Богомолець. Богомолець повернувся до Києва (якщо б я народився в Київській в’язниці, можливо і не повертався б на його місці). Він народився в Лук’янівській в’язниці, мама була революціонеркою, померла на каторзі. Тому він народився в Києві, вчився в Київській гімназії, а потім — в Новоросійському університеті. І з Новоросійського університету після захисту дисертації поїхав до Саратова. І в Саратові створив прекрасну кафедру патофізіології.  Потім працював в Москві, і ось на цьому етапі в нього визрів оцей план повертатися в Україну. При тому, що в Москві він завідував кафедрою Першого Московського медичного інституту. Все як би добре, але — тягне в Україну. І з чим повертатися? Можна було просто поїхати викладати, очолити тут якусь кафедру в університеті чи медінституті. Ні, він їхав з великою ідеєю: він хотів привезти і відновити справжню наукову роботу саме в Києві. 

А справжньої наукової роботи після Жовтневого перевороту не лишилося. Фінансування науки в університетах припинилось, університети… це була така кузня кадрів, потрібно було готувати лікарів. 

Коли припинили фінансувати університети, фінансування за радянської влади стало можливим лише через створення науково-дослідних інститутів. Першим був Павлівський інститут в Санкт-Петербурзі, ну і далі, і в цьому рядочку у 1934 році створюється Інститут клінічної фізіології з директором Богомольцем. Перший корпус — це він. Олександрівська лікарня. 

Ну а далі, напевно, Богомолець задумався: під що може дати гроші Сталін?  І Богомолець використав достатньо розповсюджений прийом — всі диктатори, всі скажені люди, значна частина неосвічених людей, передусім, хочуть жити вічно. Тому Богомолець  виступив iз ідеєю продовження життя людини на ім’я Іосіф Джугашвілі. Запропонував, «якщо створити такий інститут? Де створити? А от у Києві, в мене є школа, в мене є учні, в мене є ідея, як це зробити». Iдея дійсно була, він, як вчений, абсолютно не брехав, і довів що це можливо. 

Але треба зважувати — це кінець 20-х років,  в світі тільки почалися перші наукові роботи про вивчення старіння як такого. Наука геронтологія склалася значно пізніше. Зараз геронтологією займається купа людей, товариств геронтологів. У всьому світі розробляються геропротектори. А тоді це був дуже новітній напрямок. Звісно, що бажання жити вічно було завжди, але це була мрія. А вчені вирішували нагальні проблеми. Проблему епідемій, проблему гострих інфекційних захворювань, проблеми реанімації, — від чого страждали люди. А проблеми жити вічно, це таке… вже від «жиру». Тут би якось прожити, подолати смертність після народження — вона була колосальна, і в Росії, і в радянському союзі. Оце проблема, яке там вже жити вічно. 

Богомолецъ в цьому плані був новатором. Новація в науковому плані полягала в тому, що він один з  перших в світі звернув увагу на роль сполучної тканини як фізіологічної, функціональної системи. 

Від самої назви «сполучна тканина» можна зрозуміти, що ця тканина просто для сполучення якихось функціонуючих органів. Сполучення серця через перикард з легенями, сполучення легенів з грудною клітиною, сполучення печінки з іншими органами черевної порожнини. Сполучна тканина —  сполучає. До неї так i відносилися — досліджували такі цікаві класні органи як серце, легені, печінку чи мозок. А сполучна тканина — така невиразна. Печінку розріжеш, там купа різних клітин, функцій. А це щось таке однакове, і на нозі, і на руці і в животі така сама сполучна. Вона була такою Попелюшкою в фізіології, медицині. Сполучна тканина  — така непомітна, така всюдисуща, а насправді має визначальне значення для здорового функціонування людини. І саме з порушення цієї системі і починається дегенеративний каскад, який приводить до старіння і смерті кожної людини (і кожної тварини). 

Сполучна тканина не має одного центру, не має керівного органу, який віддає накази всій сполучній тканині. Вона всюди, вона така собі Партія Регіонів.

Богомолець приїжджає в Київ, засновує Інститут, досить швидко стає президентом Національної академії наук. 

Iдею безсмертя він реалізував у вигляді препарату під назвою антиретакулярна цитотоксична сироватка. Ретикулус – це сітка, сполучна тканина якраз сітку і утворює, де працюють спеціальні клітини, фібробласти, фіброцити. І ця сіточка, волокна, і от ретикулярна система одна з назв. Антиретикулярна – перекладається «цитос – клітина, токсік – отруєння, ушкодження». Тобто вона ушкоджує клітини саме сполучної тканини. Вводився цей препарат парентерально, внутрішньочеревно, внутрішньом’язово, були застосовані різні методи.

Обґрунтовано це все було на тваринах, при експериментальній патології. І вона виявляла класні лікувальні ефекти. 

В 1934 році на Всесвітній виставці у Парижі Богомолець з колегами з Української академії наук презентує антиретикулярну сироватку. I не просто сироватку, але і результати наукових досліджень, які підтверджують її ефективність. І — золота медаль цієї Паризької виставки, міжнародне визнання досягнення. Ця золота медаль відправляється в Київ, в кабінеті Богомольця висить цей диплом. І після цього, за відгуками французької преси, це викликало інформаційний вибух.  Збереглися примірники, можна було почитати перші сторінки французьких газет. Пишуть: «la longe vite» від Богомольця. Тобто, препарат довгого життя, подовження життя… І французька фірма, дуже відома, яка є і зараз, починає виробляти у Франції цей препарат. Нечуваний успіх. Якщо хтось мені покаже ще один препарат медичного призначення, розроблений в радянському союзі чи в Росії, який почав вироблятись в країні за кордоном… Я не знайшов жодного прикладу. Він вироблявся потім і в Іспанії, вироблявся на Кубі. Як це не дивно, збереглися ці препарати з різних країн – їх можна побачити в музеї Богомольця. Це, безумовно, визнання. 

Цей препарат випускався при Інституті Громашевського (це Інститут інфекційних хвороб та епідеміології) фактично, до середини 1990-х років. 

Препарат випускався і використовувався 45 років, щонайменше. Якоїсь зацікавленості, якоїсь реклами, звісно, не було. Ніякого  бізнесу  за цим не стояло. Але, ще навчаючись в медичному інституті, я періодично чув: ось варто спробувати, варто звернути увагу на можливість застосування сироватки Богомольця… 

Потрібні були гроші для того, щоб вивести виробництво цього препарату на новий сучасний рівень. Цих грошей не було, і вс заглохло. Немає антиретикулярної сироватки Богомольця. 

Чи дійсно вона подовжує життя? Так, у тварин подовжує, — роботи були проведені, написана монографія. За легендами, ця монографія була видана в двох екземплярах. Один екземпляр лежав у Богомольця в сейфі, інший – у Сталіна в сейфі. Сталіна досі всі бояться і це справляє таке враження — бо, якщо у Сталіна в сейфі, це вже перемога, досягнення. Це жахливо. Ця книжка надрукована, передрукована її можна знайти в бібліотеці і прочитати. Ніяких особливих таємниць не було. 

Чим ми займаємося зараз? Ми продовжуємо напрямок Богомольця. Українська медична наука, українська патофізіологія — це школа Богомольця. Сполучну тканину ми вивчаємо і досі. 

Зараз ми розробляємо препарат, який якраз і буде впливати на еластичну систему. І, можливо, це і буде новим засобом для подовження життя. Якщо є нові «Джугашвілі», то ми готові прийняти благодійні внески…