Київський режисер Стас Жирков зараз створює ескіз за п’єсою Наталії Ворожбит «Саша, винеси сміття» в Вільнюському Малому театрі й відповідає на питання Kyiv Daily з Вільнюса.
Цю п’єсу Ворожбит ставили Віктор Рижаков і Тамара Трунова. Це дуже різні вистави, з різними фіналами. Яка головна думка вашої постановки? (Заклик до миру? Розповідь про Донецьк?)
— Насправді цю п’єсу багато хто ставив. Я не бачив вистави Рижакова, але бачив вистави Тамари Трунової та Діми Богославського, вони дуже різні, але обидві мені подобаються. Вістава Діми до сих пір дуже круто йде у Мінську, так само, як вистава Тамари в Києві! Для мене «Саша, винеси сміття» — це історія не стільки про Донецьк, скільки про «велику і маленьку людину» водночас, яка може і не може пережити втрату близької людини, яка може — і не може повернутися з того світу, яка може і не може жити при тому, що у нас немає частини нашої території. Ми теж, з одного боку, це розуміємо, а з іншого боку, живемо далі. От про що для мене ця історія.
Як і «Погані дороги» — це п’єса про війну, про війну з точки зору жінки. І ось що ви думаєте про роль (долі) жінки на війні?
— Для мене ця історія — не про жінку на війні, а про жінку, яка намагається зрозуміти, як їй жити далі і будувати своє майбутнє. Це дуже феміністична історія. В ній, як ніде, показана справжня українська сім’я. Ми живемо в прихованому матріархаті, тобто на людях підтверджуємо чоловічий статус. А насправді в багатьох родинах головною є жінка (принаймні остаточне рішення фіналізується за нею). Тому це феміністичний маніфест, де жінка намагається зрозуміти, як їй бути далі.
Дружина солдата — це жертва?
— Якщо брати третю частину п’єси, то Наташа стверджує, що краще зберегти потойбічне життя (тому що він вже мертвий). Для мене вона в будь-якому разі — жертва. І навіть якщо солдат повертається живим, він — все одно жертва. Тому жертви — всі ми, навіть ті, хто не пішов на цю війну. В будь-якому разі ми — жертви цієї війни.
Як вам працюється з текстом Ворожбит?
— Прекрасно. Я дуже люблю Наташу і її тексти. По-перше, в її текстах є дуже багато гумору. По-друге, це болючі тексти. Інколи — дуже болючі. По-третє, вона дуже класно всмоктує в себе всю нашу традиційну, містичну, гоголівську культуру. У неї є дуже багато від Гоголя. Я бачу це в кожному її тексті, і мені це дуже подобається. Класно, коли є така традиція.
Хто буде художником вистави? Можете розповісти про сценографію?
— Це поки що не вистава. Це великий проект, який називається «Драма-тест». Він побудований з двох частин. Зараз є перша частина, коли режисери роблять ескізи. Ці ескізи розглядаються, і наступного року ми зробимо повноцінні вистави. Тому зараз ми робимо ескіз, потім чекаємо, й тоді будемо робити справжні вистави. Для мене це дуже важлива історія. А якщо все-таки ми будемо робити вистави, то буде литовський художник Шимоніс. Восени ми з ним робили виставу «Маріте» в алітуському театрі.
Твори Ворожбит ніколи не називають праву і винну сторони. Вам це подобається чи ні? Чому?
— Я думаю, що це в хорошому сенсі банальна історія, тому що Наташа є хорошим драматургом. З самого університету, з першого кроку на сцені нас вчать, що не можна грати або створювати хороших і поганих персонажів, тому що люди не хороші і не погані, вони — люди. Тому Наташа вписується у світову класичну тенденцію, і це класно. Тоді є над чим працювати, є що робити, є змога в артистів і в режисера робити таких тривимірних персонажів у цій історії.
Що в Литві знають про нашу війну, як ви пояснюєте її акторам?
— Здебільшого, ті люди, з якими я працюю, — люди, які цікавляться якимись політичними подіями, це — молоді театральні діячі, які хочуть бути в часі, на часі, все розуміти. Звісно, вони нам співчувають. Литва — країна, яка дуже багато допомагала і допомагає Україні, яка є одним із головних партнерів у нашій війні з Росією. Вони дуже багато знають, навіть те, що зараз можуть бути якісь ускладнення, тому мені не треба нічого додатково пояснювати. Дуже класно, коли є розуміння нашої історії.
Чи буде трансляція вистави для міст України?
— Щодо трансляції важко зараз говорити, тому що вистави поки що немає, є лише ескіз. Розумітимемо тоді, коли вже буде вистава.
Текст: Віка Федорина
Фото з репетиціі Vilniaus mažasis teatras
