10-й фестиваль актуальної анімації та медіамистецтва LINOLEUM 2023 розпочався в Києві 4 жовтня. Міжнародний захід триватиме до 8 жовтня в інноваційному парку UNIT.City. 

LINOLEUM – найбільший в Україні фестиваль авторської анімації. Його заснували у столиці 2014-го. Відтоді щороку представляє вітчизняні та закордонні короткометражні анімаційні новинки. Переважно це роботи для дорослої аудиторії, але й є дитячі та підліткові.

Цього разу протягом п’яти днів показують 265 мультфільмів. Більшість створені у 2022-2023 роках. Частина з них увійшла до однієї з трьох конкурсних програм — міжнародної, української та комерційної анімації. Також є покази стрічок у позаконкурсних секціях та освітня програма з майстер-класами й лекціями від представників індустрії. Нинішня тема події — «Життя-буття». 

Про цьогорічний LINOLEUM я поспілкувався з директоркою фестивалю Анастасією Верлінською.

Як би ви описали шлях, який за 10 років пройшов LINOLEUM? З якими відчуттями готуєте перший ювілейний «випуск» та які труднощі довелося долати в цьому процесі? 

— За 10 років LINOLEUM сформувався як повноцінний фестиваль із концепцією, метою, контактами та створенням певного нетворкінгу для анімаційної спільноти. Захід починав з того, що про нього ніхто не чув або знали зовсім мало. Проте за десятиліття ми створили аудиторію та певні умови для того, щоб люди про нас знали і приходили. Шлях був не простий, але ми змогли його пройти.

Нинішній фестиваль викликає в мене відчуття втоми. Звісно, кожен «випуск» – важкий, завжди є виклики. Але навіть торік нам було простіше з багатьох причин, зокрема фінансових, бо 2022-го це був здебільшого онлайн-формат. 

Цьогоріч підготувати захід з освітньою програмою та показами, провести його на локації та водночас зберегти всі норми безпеки — це дуже складно. А також у питанні фінансування – його нам підтвердили тільки на початку вересня. Тож до останнього моменту я не розуміла, яким буде цей фестиваль. Труднощів багато зокрема й тому, що у нас маленька команда, яку сформували за короткий термін до початку. Бо не можна набирати людей, доки не підтвердилось фінансування. 

Яка місія фестивалю загалом та основна мета безпосередньо цього року?

— Наша місія — популяризація незалежної авторської анімації та анімаційного мистецтва загалом серед будь-якої вікової категорії з фокусом на дорослі проєкти. Також це просування вітчизняної анімації за кордоном через проведення показів та організацію українських делегацій на різних фестивалях. Ми намагаємось робити максимально, щоб про анімацію дізнавалась і широка аудиторія. Щоб наші аніматори мали змогу брати участь у міжнародних подіях, зокрема в освітніх проєктах. 

Мета не змінилась цього року. Додалась тільки допомога в пошуку мотивації. Це поштовх, щоб автори продовжували створювати анімацію навіть попри повномасштабну війну. 

Як визначаєте свою цільову аудиторію, скільки глядачів збирає фестиваль та які очікування від цьогорічної події? 

— Наша цільова аудиторія — це люди, яким подобається мистецтво загалом, а зокрема анімація. І ті, хто працює або цікавиться різними напрямами, які так чи інакше з нею перетинаються. Зокрема, інноваційними технологіями. 

Зазвичай фестиваль збирає в середньому дві тисячі відвідувачів. У нас немає ігрового чи документального кіно – виключно анімація. Це зменшує потенційну аудиторію. Цього разу буду рада, якщо прийде хоча б тисяча глядачів. Та навіть якщо й 500. Але судячи з продажів – уже більше. Однак зараз взагалі складно на щось розраховувати. 

Відверто кажучи, я ніколи нічого не очікую. Починаю робити, й, напевно, як і будь-який організатор, просто хочу, щоб це якнайшвидше закінчилось. Тому що високий рівень стресу і навантаження через переживання за кожну дрібницю. Головне, щоб фестиваль приніс якусь користь людям, навіть якщо їх буде небагато. Також моє побажання, щоб ця подія відіграла певну позитивну роль у професійному житті нашої анімаційної спільноти.

Чому локацією обрали саме UNIT.City та як вирішуєте безпекові питання?

— З UNIT.City ми співпрацювали буквально за місяць до повномасштабного російського вторгнення. Влаштували там показ української анімації, який пройшов дуже класно. Тож вирішили продовжити співпрацю. Я запитала, чи було б їм цікаво прийняти цілий фестиваль. Вони відповіли ствердно. 

Це крутий простір. Таке невеличке місто в місті – все поруч і все сучасне та інноваційне. Резиденти UNIT.City нам теж цікаві як потенційна аудиторія. Тому для мене це ідеальна локація. 

Також на території є круто облаштоване укриття. У разі повітряної тривоги всі гості йдуть туди. Це, звісно, на розсуд кожної людини, але ми обов’язково припиняємо показ або лекцію та просимо всіх покинути приміщення. 

Що означає цьогорічна тема «Життя-буття», чому обрали саме її та як вона розкрита у програмі?

— Ми щороку взимку починаємо розмірковувати, яка буде тема наступного фестивалю. Захотілося чогось лайтового й веселого. Адже всі події, які відбуваються зараз у країні, не впливають позитивно на наші життя. А потрібно інколи хоч ненадовго абстрагуватись. 

Ми абстрагуємось за допомогою гумору та мемів, які нескінченно виникають за різних обставин. Щекавиця, русскій воєнний корабль, півник, «Мрія», бавовна. Це купа різних історій, які народжуються, і не всі вони відповідають дійсності. Ми подумали, що все це як якась ніби «казка» – не в позитивному сенсі цього слова. 

Тему завжди придумуємо двома мовами. Перше, що спало на думку, було Once upon a time. А далі вже шукали правильний україномовний варіант. Це також про можливість написання своєї історії власною мовою. У цьому випадку через меми. 

У нас є окрема позаконкурсна програма «Життя-буття», яка розповідає різні смішні й не дуже історії про життя. До того ж під час програмування фестивалю намагалися збирати фільми, які не будуть вганяти в депресію. Навіть якщо це якась складна тема, наприкінці завжди є надія. Або ж проблематика розкрита менш травматичним шляхом. 

З перегляду яких анімаційних фільмів радите почати свій візит на LINOLEUM?

— Мені складно щось виокремити, але точно варто відвідати всі українські покази. Це національний конкурс. Програма NEW FACES зі стрічками молодих і перспективних авторів, які рефлексують на тему війни. Показ і дискусія «Анімація херсонської кіношколи: до, під час та після окупації». Ретроспектива робіт режисера та аніматора Володимира Гончарова, яку для нас підготував Довженко-Центр. А також раджу подивитися міжнародний конкурс, який вийшов дуже потужним. 

Як відібрали стрічки українського конкурсу та чим вони найбільше схожі й відмінні?

— Із приблизно 70 заявок ми відібрали 10 найцікавіших робіт. Це не складно, адже маємо великий досвід у цьому. Стрічки створили переважно початківці в анімації. Буквально кілька творів зробили аніматори, які постійно або часто беруть участь у фестивалі. Це говорить про те, що автори ще мають бажання, ентузіазм і необхідність творити фільми.

Відібрані роботи обʼєднує те, що майже всі вони про війну. Водночас відрізняються стилістикою, підходами, техніками.

Як сформували міжнародний конкурс та які країни в ньому представлені? 

— Міжнародний конкурс ми формуємо за певним концептом уже кілька років. Має бути чотири-пʼять блоків, кожен з яких тематично означений. Або стрічки мають бути схожі не за темою, а за настроєм.

Обирати так само не складно. Але коли настає момент фінальних рішень, шкода викидати якийсь фільм. Проте якщо він не вписується в концепт того чи іншого блоку, то тут немає про що думати – ми його звідси забираємо. 

Цьогоріч у конкурсі 42 стрічки з різних країн. Серед них — Франція, Велика Британія, Польща, Хорватія, Бельгія, США, Південна Корея. Найбільше мені подобаються добірки «Наш тісний дім» з роботами про життя родин і «Приховані бажання» з творами про відтінки любові.

У чому особливість конкурсу комерційної анімації?

— Там представлені кліпи, рекламні ролики, освітні або соціальні відео. Тобто проєкти, створені на замовлення. У цьому й полягає суть конкурсу. Вітчизняна анімація теж є, тому що програма відкрита як для іноземців, так і для українців. Цього разу в конкурсі з 23 робіт – чотири наші проєкти. 

На що передусім звернути увагу з позаконкурсних показів? 

— Раджу подивитись фільми з уже традиційної добірки LADIES FIRST, створені режисерками про жінок і для жінок. #killmeplease — програма, до якої увійшли саркастичні стрічки з чорним гумором, навіть трохи трешові. Є добірка естонської анімації 1970-1990-х років, яку презентує дніпровський аніматор Микита Лиськов. Експериментальна анімація та відеоарт теж варті уваги. 

Чому варто потрапити на освітню програму та що можна дізнатися на лекціях і майстер-класах?

— Багато говоримо про успішні українські кейси. Зокрема, про мультфільм «Мавка. Лісова пісня» та мультсеріал «Пес Патрон». А здебільшого це ютуб-серіали. Деякі з них створюються завдяки державному фінансуванню, деякі – виключно авторами. 

Також обговорюємо анімаційну освіту в Україні разом з онлайн-інститутом Projector. Історію та збереження української анімації – з Довженко-Центром. Новітні технології та їх використання у виробництві контенту. Пітчинг своїх проєктів і формування власного портфоліо. Процес створення дипломного фільму. Фінансування анімаційного контенту. А ще буде зустріч з українськими аніматорами, які працюють у кінокомпанії Disney. Загалом 15 подій.

Як оцінюєте нинішній стан української анімації? Які тренди домінують і як повномасштабна війна вплинула саме на цю сферу? А також як у галузі коментують касовий успіх блокбастера «Мавка. Лісова пісня» та потенційний вплив цього феномену на подальший розвиток нашої анімації? 

— На мою думку, стан української анімації на сьогодні поганий. Не в тому сенсі, що ніхто нічого не хоче робити, а в тому, що обʼєми виробництва впали через повномасштабну війну та відсутність державного фінансування. Відповідно, режисери здебільшого шукають кошти за кордоном. А там їх складно отримати, тому що висока конкуренція.

Щодо трендів, то більшість фільмів повʼязані з війною. І так буде ще не один рік, гадаю. Нейтральних робіт на інші теми значно менше, судячи з поданих на наш конкурс заявок. 

Повномасштабне вторгнення вплинуло негативно з багатьох причин. Це і виїзд професіоналів за кордон, і їхнє працевлаштування там. Втрата мотивації та бажання, загальний депресивний стан. Хтось пішов волонтерити, хтось – воювати. 

Однак є певна кількість авторів, які продовжують працювати на ентузіазмі з бажанням створювати контент, який можна показувати за кордоном. А єдина позитивна зміна полягає в тому, що про вітчизняну анімацію почали говорити у світі. 

Минулий рік ми провели в нескінченних показах. Українську делегацію запрошують виступати й показувати, надають можливість бути почутими й побаченими на міжнародному рівні. Мінус у тому, що це теж йде на спад – усі ці «плюшки» не будуть завжди. В якийсь момент про нас перестануть так багато говорити, тому варто користуватись моментом і набувати звʼязки та контакти. 

Щодо «Мавки» всі в шоці. Український кінопродукт ніколи не мав такого успіху взагалі. Як воно впливатиме надалі? Зацікавлення буде, але коли йдеться про гроші й хочеться щось виробляти, то також маєш дати якусь частку від себе. 

Перший і великий плюс: про Україну та про «Мавку» знають, запрошують із лекціями та розмовами на великі індустріальні події. Мабуть, головне питання: як взагалі під час війни можна далі створювати будь-що, особливо культурні проєкти? Напевно, це те, що найбільше вразило і зацікавило іноземців.

Що вас нині найбільше надихає та мотивує у вашій діяльності? 

— Мене надихає і мотивує успіх української анімації за кордоном. Прагну якомога більше цьому посприяти. Інколи це мені коштує і нервів, і здоровʼя, і багато чого. Проте коли дає певний результат, хочеться працювати ще. 

Мені важливо розуміти, що я не роблю це в нікуди. Бувають моменти, коли щось готуєш, а потім розумієш, що воно нікому не потрібно або люди не оцінять. Це демотивує. Багато таких моментів було й за останній рік, тому що інші теж демотивовані. Тому важливо працювати з колегами, які справді можуть, хочуть, готові й будуть рухатись далі. Заради них хочеться робити більше.

Текст: Ілля Прокопенко