8 жовтня в Одесі стартувала Публічна програма «АБІС. Життя у темряві» нової art & science платформи RYBA LAB «про Чорне море, Світовий океан і життя в умовах темряви, тиску та нестачі кисню». RYBA LAB — це, як зазначено в релізі, «платформа на перетині сучасного мистецтва, науки та екології, заснована 2026 року в Одесі кураторками Тетяною Тадай, Поліною Пискурьовою та Анастасією Голєвою. Платформа досліджує Чорне море та Світовий океан через лабораторії, виставки (готується виставка в Києві – М. Г.), публічні програми та міждисциплінарні проєкти, поєднуючи митців і науковців». Проєкт реалізується у партнерстві з Національним антарктичним науковим центром України (НАНЦ) — державною науковою установою, що координує антарктичні дослідження України та відповідає за функціонування станції «Академік Вернадський» та криголама «Ноосфера».

Зараз про abyss тобто безодню. 

Абісаль — це, згідно з довідником, глибоководна зона морського дна, що відповідає ложу океану. Основні характеристики: глибина — зазвичай понад 2000–3000 метрів і до 6000 метрів; світло — повна темрява, оскільки сонячні промені не проникають на таку глибину; температура — низька та постійна протягом року (близько +1…+2 °C); тиск — величезний гідростатичний тиск; мешканці — живі організ органи (бентос), пристосовані до екстремальних умов; рослинний світ майже відсутній через брак світла. 

Але у психології термін «абіс» (від англ. abyss — безодня, прірва) теж використовується: як метафора або в межах конкретних психотерапевтичних концепцій, причому, залежно від контексту, він може стосуватися трьох абсолютно різних речей:

Метафора хронічного болю та стресу (Концепція «The Abyss»). У сучасних публікаціях «Безоднею» (The Abyss) називають стан глибокого, безвихідного психологічного та фізичного страждання. Формула стану: Хронічна тривога + Гнів × Час. Коли людина перебуває у тривалому стресі, її нервова система постійно працює в режимі «бийся або біжи». Це призводить до появи нав’язливих негативних думок, депресії, втрати надії та понад 30 різних фізичних симптомів. Стан називають безоднею, бо людина відчуває ізоляцію, втрату контролю і не бачить кінця своїм стражданням.

Екзистенційне та глибинне значення (Ніцше та Юнг). Погляд Фрідріха Ніцше: його знаменитий вислів «Якщо ти довго дивишся в безодню, безодня дивиться в тебе» часто аналізують у психології. Безодня тут — це екзистенційна порожнеча, відсутність готових сенсів життя або зустріч із власними «демонами» (прихованими психологічними травмами та комплексами). Якщо занадто довго фокусуватися лише на нігілізм чи злі, можна перейняти ці руйнівні якості.

Глибинна психологія (Карл Юнг). Безоднею часто називають несвідоме (зокрема, колективне несвідоме) — безмежний, хаотичний і лякаючий простір психіки, де ховаються витіснені бажання, страхи та архетипи.

Ми самі можемо підібрати той варіант, який нам здається більш доречним, враховуючи і війну, і втрати, і постійний тиск, і виснаження, і блекаути, коли ми пересувалися в темряві з ліхтариками на лобі, нагадуючи глибоководних риб. Але в такому аспекті виставку «АБІС. Життя у темряві» в Італійському дворику, яка відкрилася вчора і яка відкрила програму, можна розглядати як метафору психологічного стану через перше значення терміну. Виставка присвячена концепціям життя моря – і взагалі концепції моря. Недарма художники слухали лекції вчених і якось їх інтерпретували через мистецтво. Ось зараз про інтерпретацію.

Але спочатку про приміщення. Виставковий простір та художня галерея MM Gallery Project розташовані на Італійській, 19 — це колишня, якщо вірити ШІ, «купецька садиба та склади»: «Цей комплекс є рідкісним для Одеси зразком купецької садиби XIX століття, що добре збереглася. У ті часи багаті грецькі купці (родина Вучина) поєднували житлові кімнати, парадні зали та господарські блоки. Підвали та цокольні поверхи таких великих будинків у центрі Одеси традиційно використовувалися як винні погреби, засіки для зерна або склади товарів. Глибокі підвальні приміщення з масивними кам’яними склепіннями будувалися такими навмисно — для міцності будівлі та підтримання прохолоди, необхідної для зберігання товарів». І все це склепіння разом із напівтемрявою і забезпечило необхідну для виставки атмосферу: загадкову, мерехтливу, з нішами та віднорками — саме те, що треба.

Буду прискіпливою. Абісаль Чорного моря — це товстий шар сірководню: специфічні бактерії там живуть, ну й усе. Верхній кисневий шар, придатний для життя, сягає приблизно 100–150 (дещо рідше до 200) метрів. Усе, що нижче — це безживна зона. Тож, скоріш за все, тут працюватимуть інші метафори, не про «життя в умовах темряви»,  і ось зараз трохи про них. Додам, що кити, якщо що, теж не мешканці безодні, і прив’язка їх до проєкту, присвяченого переважно Чорному морю, трохи штучна.

Зараз про метафору. Одна з робіт була таки присвячена «мертвій зоні» і небезпеці, пов’язаній з виходом сірководню на поверхню: хаотичні чорно-білі візерунки маніфестували тривогу і нестабільність. Але загалом чорноморська абісаль, ну, нуднувата. Тож не дивно, що більшість робіт була не про те. А про що?

Ну, наприклад, триптих «Око» Софії Голубевої – про ракурси, точніше про технології, які змінюють наш ракурс: погляд на Чорне море з космосу, з дрона і з-під води. Дуже цікава інтерпретація тієї ж теми мікро- і макрокосму в інсталяції Лери Літвінової «Хижаки» — назва, згідно з релізом, апелює до Protoperidinium — поширених у Чорному морі одноклітинних організмів, які живляться готовою органікою і чия шипувата форма нагадує обриси морських мін. Біологічне, мікроскопічне і небезпечне тільки для мікроорганізмів водночас стає механічним, великим і небезпечним для макробіоти та людей. Така подвійна оптика викликає у глядача почуття непевності й тривоги — саме як і серія «Тілесні простори» Катерини Синиці: роздрібнені, розгублені фрагменти ландшафтів і об’єктів.

Але я хочу звернути увагу на іншу працюючу метафору. Аж три проєкти були присвячені рапані. Рапана – хижий інвазійний вид, який поступово розплодився через відсутність природних ворогів, за деякими версіями, знищив популяцію чорноморської устриці і врешті-решт став, через те що він найбільший і найкрасивіший молюск Чорного моря, об’єктом промислу, і навіть символом Чорного моря. 

Ні, вона не потрапила в Чорне море разом із суднами, які перевозили японських військовополонених, як, мені здається, було сказано на презентації, але щось близьке. У 1947 році на днищах радянських торпедних катерів, які перекидали з Японського моря (Далекий Схід), вона дісталася сюди через перенесення ікри, яку самиці рапани прикріплювали до підводної частини суден, торпедних апаратів або баластних цистерн. Може, так сюди потрапили й дорослі екземпляри. У всякому разі, комікс Люсі Іванової «Материнство та інші інвазії» присвячений саме пригодам двох рапан — таким собі Адаму та Єві, які потрапили з баластними водами до Криму і поклали початок новій генерації рапан (рапани, на відміну від виноградних равликів, НЕ гермафродити).

Тут, у цій роботі, ми вже можемо простежити низку сенсів, пов’язаних із рапаною. По-перше, це війна, через яку, власне, і потрапив сюди молюск. Тобто він тут чужак. Переміщена особа. 

Тут є ще дещо цікаве. У супровідному матеріалі до «Материнства…» зазначено, що дві наші рапани-засновниці опиняються в Севастопольській бухті. Але всі довідники вказують, що у Чорному морі рапану вперше виявили в 1947 році у Новоросійській бухті, а потім уже Чорноморська циклонічна течія понесла її личинки уздовж узбережжя Криму на захід до Одеської затоки, а далі на південь — до берегів Румунії, Болгарії та Туреччини. То чому Крим? Саме тому — через сакральне значення території. Крим – це про втрату, ностальгію та надію на повернення.

Ось і звукова інсталяція «Межа чутності» Анни Придатко у співавторстві з композитором Ігорем Завгороднім. Кожен маленький есей на тему дитинства та ностальгії тут ілюстрований музичним фрагментом, який можна почути, якщо прикладеш до вуха мушлю рапани, як це було в дитинстві. Тож це вже остаточне «приручення» рапани, яка тут виступає як символ втраченого дому, втраченого раю – і водночас символ байдужості, наміру сховатися у свою мушлю, нічого не знати про війну, як в останньому фрагменті під назвою «Метаморфози». 

І нарешті рапана набуває космічного значення, як в інсталяції Лілії Небери «Первісні води», де рапана водночас виступає космічним об’єктом, загадковим сяючим артефактом, ледь не супутником, що видає механічні звуки. Тут знов йдеться про подвійну оптику, зміну ракурсів – ми повертаємося до початку нашого огляду, коло замикається…

Океан – його мешканці – людина – війна – дім – космос…

Ось приблизно так.

Марія Галіна

Програма триває до 18 жовтня. У програмі — artist talks, зустріч із науковцями та включення з борту «Ноосфери», гепенінг Наталії Лісової, перегляд і дискусія з Марією Черкашиною, соматичний рейв Вікторії Хорошилової, презентація коміксу Люсі Іванової та перформанс Марії Матяшової. Проєкт реалізується у партнерстві з Національним антарктичним науковим центром України (НАНЦ).