В нас наразі відбулося і відбувається така кількість подій і проєктів, присвячених Куяльнику, що, здається, Одеса будує собі нову сакральну локацію. Що не дивно – нам ще жити і жити, і розвівати туризм регіону, тощо, то якісь наробки треба напрацьовувати вже зараз.

В нас вже був розкішний «Санаторій» (англ. Sanatorium) —  ірландсько-українсько-французький документальний фільм 2025 року режисера Ґара О’Рурка («Стрічка розповідає про повсякденне життя, процедури, лікування чорними грязями, історії пацієнтів та роботу персоналу курорту в реаліях повномасштабної війни в Україні. Фільми поєднує елементи трагікомедії та спостережливого документального кіно, показуючи контраст між рутинним мирним оздоровленням і звуками війни» – це мій Джеміні).

В нас був і є проєкт “Піксельованих реальностей” з їх «Кроссекторальною платформою дослідження козацьких хрестів Одеси: дослідження, 3D-документування та цифрове збереження», з описом, каталогізацією, дослідженням теріторії, тощо. Хто бажає, до речі, може послухати подкаст Ірини Сечковської, кореспондентки Українського радіо Одеса, за матеріалами відкритої дискусії «Хрест як пам’ять: історична спадщина та сучасна інтерпретація», яка  відбулася 7 жовтня в America House Odesa. І де «говорили про кам’яні хрести як частину спадщини Півдня України: їхнє походження, форми й матеріали, збереження та музеєфікацію, а також про межу між сучасним мистецьким переосмисленням і спрощенням історії».

В нас вже  були і є екскурсії з вивченням біоти та історії регіону, які проводять одеські краєзнавці.

І ось не менш потужний проєкт  Арт-майстерні “Блум”, що передбачає повернення життя до локації, що перебуває у пострадянському занепаді – з художніми резиденціями, виставками, екскурсіями, тощо. Частиною проєкту стала партнерська зустріч (3 листопада) в Агенції регіонального розвитку Одеської області, присвячена підготовці виставки «Куяла» в Одеському музеї Західного та східного мистецтва, в просторі «Регтайм», що планується напочатку 2027 го року (ведуча та модераторка –  Марія Гончар). Художник  Андрій Любов планує цю виставку як ту, що поєднає сучасне мистецтво, архівні документи, фотографії та кіно.  Виставка має називатися «Куяла» – саме таку назву має його кротокометражний фільм «Куяла» — творчій міф про богиню Куялу, і наслідки необмеженої експлуатації природи (за участю мисткині Еліни Габаєвої).  Йшлося про те, як краще презентувати Куяльник Одеситам – не тільки через витвори мистецтва, а показати його історію, і поділитися планами на майбутнє.

До речі за художні резиденції та інші проєкти треба подякувати підтримці державного підприємства «Клінічний санаторій ім. Пирогова» («Куяльник») – бо, як сказано в прес-релізі, саме «надані санаторієм проживання, харчування, транспорт та простори для роботи допомогли створити твори й кіноматеріали, які стали основою майбутньої виставки».

І нарешті. Те, що я завжди цінувала, як людина приземлена, – це гастротури. Бо ми сидімо буквально на сундуках зі скарбами.

Та ж Арт-майстерня «Блум» в партнерстві з місцевими громадами приймає участь в розробці амбітного проєкту «Смак Півдня», який має об’єднувати всі наші локальні гастро-точки: від Першої Виноробної станції (село Великодолинське) через Куяльник і до Коблева, з зупинками, фотозонами, ланшафтними парками і, звісно, дегустаціями.

Чому як на мене, це круто? Одеса робиться через це частиною Великого Півдня, кожна локація якого унікальна і водночас доповнює інші. Саме тому Куяльник – і не тільки він набуває такого значення, перетворившись з суто цільового закладу – радянської здравниці (до речі унікальної) на комплексний не менш унікальний ландшафтний парк.

Журналістка та гастрокритикиня Юлия Сущенко (на сторінці tasty-drive.in.ua вона розповідає про смаки регіону) створила в культовому вже осередку «Лямпа Дегустаційна», де завжди проходять дегустації локальних страв та віноробен, подію «Смаки Куяльнику». Тут смаки спираються на унікальну рослину солерос, яка росте на узберіжжі, і може служити приправою до столу, а також начинкою пирогів (саме Юлин Куяльницький пиріг із солеросом переміг в номінаціі «Визитівка регіону» на конкурсі Пиріг Незалежності).

То ось солерос. Можете заздріти.

На нас чекають  зелений борщ та пиріг з солеросом, нудлі, смаколики з Северинівки, і нарпешті –  козиний сир «Перлина Куяльника» з солеросом (здається, натхнена ідеєю Юлії Сущенко; раніше ця міні-сироварня робила сири з прованськими травами, але ж так краще, правда?).

Ні, місць вже немає. Але я потім розкажу вам, що було.

Чому я все це пишу. Куяльник робиться сакральним, джерелом натхнення, здоров’я і просто задоволення. І опікуються цим наразі небайдужі люди. І я дуже  боюся, що саме через його перспективність, сюди ломануться ті, хто через жадібність і недбалість зіпсує все добре, що вже було і ще буде зроблено.

І до речі я би хотіла все ж таки поговорити з екологами (бо екологи були присутні на отому засіданні, але через те, що воно було присвячено іншим темам, виступ був на жаль коротким) – як зараз виживає Куяльник саме як унікальний ландшафт з унікальною біотою.

Марія Галіна

Фотографії зі сторінок «Арт-Майстерні «Блум»» та «Піксельовані реальності», а також зі сторінки Тесті-Драйв в Телеграмі