До 19-го березня в експозиційних залах Національного музею Тараса Шевченка триває виставка присвячена образу міста Канева у творчості художників різних поколінь — Бориса Рапопорта та Олександра Бабака. У виставковому проекті досліджено особливості підходів митців до  трактування схожих та навіть ідентичних пейзажних мотивів.

Для Олександра Бабака проект, присвячений місцевості Канева розпочався 2014 року, на початку війни, під час перебування на арт-резиденції мистецького об’єднання «ЧервонеЧорне». Об’єктом дослідження стала вулиця Дніпровська на околиці міста. Тоді художника захопила тема живописності селянського побуту – домотканих килимів, овочевих городів, нив, та, власне, образи місцевих жителів. Художник почав розвивати дві лінії, які втілились у серії живописних пейзажних полотен – “Still life” та фотопроекті «Місцеві», в якому художник зафіксував обличчя жителів кількох хатин на Дніпровській. Впродовж чотирьох років Олександр розвивав дві незалежні та пов’язані теми і спостерігав неминучі зміни в житті вулички. 

Ще одним художником, творчості якого торкнулись краєвиди Канева, є Борис Рапопорт. В експозиції виставки живописні етюди займають самостійне місце, слугуючи одночасно антиподом творам Олександра Бабака та їх доповненням. Пейзажі Бориса Рапопорта виконані в проміжок 40-60-х років минулого століття і переважна більшість з них є студентськими роботами майстра. Ці ранні твори Бориса Рапопорта надало для виставки мистецьке об’єднання «ЧервонеЧорне».

Still life 

Still life ( з англ. «натюрморт») — серія живописних робіт Олександра Бабака створених за останні чотири роки та присвячена дослідженню вулиці Дніпровської, її тихому життю, відживанню. Побут місцян, їх оточення стає предметом зображення. Проте для художника важливою є не просто фіксація вражень, а спостереження. Протягом чотирьох років художник є свідком присутності війни — під Каневом знаходиться військовий пункт дислокації. Цей факт незримо втілився у проекті, він є частиною життя полотен.

Проте поговоримо про те, що можна побачити: звивисті вулиці, могутні дерева, дахи будинків, безкраї простори – все це втілено художником у вільній  манері на великоформатних полотнах, які утворюють диптихи. Пейзажні мотиви наближаються до абстракції — настільки сильна експресивна мова. Для художника важливо передати миттєвість, швидкість роботи та колір, наче домоткані килими — декоративно контрастний.

На противагу експресивному живопису Олександра Бабака представлено делікатні камерні пейзажні етюди Бориса Рапопорта, якого дослідники називають справжнім майстром пейзажу. Для Олександра творчість старшого майстра стала орієнтиром, але помітно як відмінно він підходить до відтворення натури. Для нього пейзаж — це не просто предмет для відпрацювання вправності у передачі оточуючого, а поле для розкриття проблематики, яку художник розвиває впродовж своєї творчої діяльності. Тема села — це те, що глибоко хвилює художника, те в чому він вбачає витоки українськості. Тож різниця у трактуванні пейзажу полягає перш за все у задачах мистецтва, які безповоротно змінились за півстоліття. 

Місцеві

Продовжуючи проблематику села та його поступового вимирання Олександр Бабак, створив фото проект «Місцеві». Фотографуючи жителів однієї вулиці, художник зосереджує увагу на обличчях, обходячи увагою оточуючий їх простір. Автор замальовує у графічному редакторі тло, таким чином, що воно випадає із зображення. Художника цікавить час, який відобразився на лицях, відбиток життя. Цікаво як автор розділяє людські образи та образи середовища, позбавляючи їх сусідства одне з одним чи то на полотні, чи то у фотографії. В залі, де представлено проект «Місцеві», поміщено всього одну роботу Бориса Рапопорта — пейзаж із людською постаттю, який вступає в діалог із серією фотографій, наче заповнює прогалину навмисне допущену.

Текст: Анастасія Олексій

• Що: виставка «Рапопорт—Бабак—Канів»
• Коли: 21.02—19:03; 10:00—18:00, крім понеділка
• Де: бул. Шевченка, 12.