Ми протягом березня писали про найцікавіші події в Одесі — залишилося  лише охопити три виставки на різних локаціях, і будемо вважати, що ми закрили місяць. Ми його і справді закрили. Зараз вже квітень і над Одесою стоїть пилова буря з Сахари. Тим більш три виставки показові — кожна по своєму.

1.

30 числа в творчому просторі «Діалоги» (Соборна, 2) відкрилася виставка Вікторії Єрмолаєвої, мешканки Маріуполю, яка зараз проживає в Одесі. Як завжди в таких випадках, безпосередньо пов’язаних з трагедією війни, за виставкою стоїть історія життя. Вікторія Єрмолаєва почала малювати в Одесі, де вона саме на базі «Діалогів» приймала участь в освітньо-творчому проекті для жінок, які є вимушеними переселенками.  Арт терапія взагалі робить дива, і  «Киця на віконці» — виставка робіт Вікторії додаткове тому підтвердження. Авжеж, картини, на яких переважно зображені кішки, можна вважати наївним мистецтвом, але ми з вами знаємо, що наївне мистецтво здатне породжати  шедеври. Освітньо-творчий проєкт, який являв собою водночас програму арт-терапії, налаштовану на освоєння стилю майстрів модерну, розвернув художницю в бік інтерпретації відомих робот, але не тільки – найкращі її роботи наповнені теплом та власним поглядом на життя. Як на мене, я була би рада мати принаймні одну-дві вдома (роботи продаються).

Чому саме кішки? 

На відкритті художниця казала, що її надихнули одеські кішки, такі вгодовані, такі полюблені і спокійні, які не звертають увагу на повітряну тривогу.  Саме вони «стали для неї тим рятівним кругом, за який можна триматися, поки не прийде рятувальний корабель».

Чому саме на віконці?

Тому що в знімній квартирі малювати приходиться на підвіконні, і рух олівця по паперу  дає саме те заспокоєння, якого зараз так бракує…

2.

Цього ж дня в творчому центрі Union (Троїцька, 43) в арт-просторі Showroom FREEDOM пройшлонавпаки закриття виставки «Орленко & Гетьман. Кольорові жахи», яке було відмічене зустріччю з двома учасницями проєкту.  Тут на відміну від виставки в «Діалогах» ми маємо справу з професійними художницями — Оленою Орленко та Олександрою Гетьман, підходи яких до візуального мистецтва дуже різні, але мабуть, доповнюють одне одного.

Олена — родом з Донецька, тому не дивно, що на одній з її робот з’явилися барви та символіка прапору Донеччини, як вона сама каже, цілком підсвідомо. Взагалі її роботи — це те поле, на якому геометрія стикується з живими формами, конфліктує з ними. Частіше всього живі істоти на картинах  це собаки, які своєю присутністю як би розсаджують, ламають жорсткі лінії  плаского фону. Загалом принаймні ці виставочні роботи Олени тяжіють до узагальнення, до геометричних форм, та пропонують складну художню інтерпретацію зображених об’єктів — так, контейнери на Привозі та хмарки над ними перетворюються на щось на кшталт двох шахових дошок, які стикаються на обрії (якби не пояснення авторки, я би не здогадалася, що бачу саме Привоз – треба мати дуже нестандартний зір, щоб побачити у цьому хаосі чітку геометрію, але як вона каже, хмарки так розклалися, що…). Окрема історія — її роботи з «епоксидної» серії; дуже складна і мабуть навіть унікальна техніка, яка вимагає, перепрошую, часу та натхнення. Одна з таких робіт, що виконана «людиною, яка ненавидить пейзажи» – це контроверсійний, але пейзаж, який кожен з нас може побачити, вирушаючи в подорож на автівці; попереду встає сонце, пейзаж на узбіччі перетворюється на розмити смуги, а ти рушиш далі у напрямку світанку в передчутті прекрасних пригод…  Чому контроверсійний? Тому, що завдяки викривленій перспективі він водночас і затягує в себе і відштовхує, а хаос землі тут зустрічається з геометрією неба. 

На питання, для чого потрібно мистецтво і що воно таке, художниця відповіла, що особисто для неї мистецтво існує не для того, щоб давати відповіді, це саме той випадок, коли питання набагато цікавіші за відповіді. 

Дуже зрілі та професійні роботи.

Олександра Гетьман — одеситка,  чия творчість взагалі дуже різноманітна, показує тут серію графічних робіт, які являють собою узагальнюючі, майже карикатурні портрети. Кожен портрет існує не стільки сам по собі, скільки во взаємодії і поруч з іншими — загалом таку зложену композицію можна вважати однією цілісною роботою. Кожен зображений на папері фігурант виражає якусь конкретну рису характеру або емоцію  – загалом перед нами, якщо користуватися самоназвою, яку дала роботам художниця, «червони гіки», смішні диваки. Або, якщо користуватися одеською термінологією, шлимазли. Представниця одеської художньої школи, Олександра розповіла, що на серію її надихнула манера вчителів малювати щось у будь яких обставинах – навіть на серветках в кафе.  Тому задачею своєю художниця ставить у даному випадку саме спонтанну, невимушену передачу емоцій (можливо, навіть власних, а не моделей) – як вона сама каже, важливо, щоб вони були створені з нуля, цілком імпровізаційні та закінчені. Доповнюють експозицію напівабстрактні яскраві роботи акрилом — як сказано, ранні, але ж сама художниця дуже молода. То просто роботи.

Додам, що і в «Діалогах», і в Showroom FREEDOM гостей зустрічали дуже симпатичні та привітні маленькі песики… Це не навмисно, просто так склалося.

3.

І нарешті. В неділю в стінах  ONFAM / Одеський національний художній музей (Софіївська, 5а) відкрилася виставка, а точніше  новий виставковий проєкт Васі Дмитрика «Опалювальний сезон». Згідно з релізом, «матеріальні свідчення зими останніх двох років — зібрані цвяхи з печі одеської майстерні Васі» мають радомно рухатися у «спеціально створеному вайт кубу», під дією магнітів. І дійсно, глядачі мали можливість спостерігати смішне пересування іржавих цвяхів, що то збігаються у купку, то знов розбігаються по білому аркушу. Якщо перша виставка цілком присвячена живому, друга — конфлікту живого з неживим, то тут цілком неживе поводить себе, як живе, що, авжеж завжди цікаво. До «вайт боксу» (він маленький, а я, читаючи анонс, уявляла собі щось грандіозне, якесь поле іржавих цвяхів, яке ворушиться, мов жито), композиційно додано кілька білих настінних екранів, які натякають на заповнення… Наскільки я зрозуміла, протягом часу вони будуть заповнені саме тими аркушами, на яких залишають сліди пересувні цвяхи – і кількість таких аркушів звісно буде поступово збільшуватися. Треба сказати, що розширена інфа про проєкт, що прикрашає протилежну стену, принаймні допомогла мені зорієнтуватися – а також взяти коротеньке інтерв’ю у художника. 

Скажіть, будь ласка, оця інсталяція, що саме це символізує?

Це власне такий проект пов’язаний з ефемерністю… Це дослідження взаємодій спільноти*, яка зародилася в Одесі зимою кілька років тому… Тобто можливість будучи на дистанції від того, що відбувалося пару років тому, провести  дослідження механічної солідарності, ефемерності цієї солідарності…

Є певний шанс, що хтось сприйматиме це просто як такий гемблінг?…

Ну коли йдеться про щось настільки ефемерне…

А коли ви кажете про те, що відбувалося пару років тому, ви що маєте на увазі? Початок війни? 

Ні, це дослідження того, що відбувалося на цій території. Тобто суто лабораторії.

Тобто мета проєкту – це дослідження відношень між учасників лабораторії, що й символізують оці цвяхи?

Так.

*Мистецької спільноти СРЗ-2, членом якої є художник

Для довідки: Вася Дмитрик (1991, Підпечери Івано-Франківської області). Працює із кінетичною скульптурою, знайденими обʼєктами, просторовими інсталяціями та ландшафтною скульптурою. Член мистецької спільноти СРЗ-2. В своїй практиці звертається до індустріальних систем та їх взаємодії із природним середовищем, в межах якої створюються нові узгоджені звʼязки між ними. Живе та працює в Одесі.

Категорії проєкту: гетеротопія, динамічна експозиція, знайдені об’єкти, кінетична інсталяція, механічна солідарність, слід, фротаж

Проєкт реалізується у співпраці з Асортиментною кімнатою, ГО Museum For Change і за підтримки Європейського Союзу у межах проєкту EU4Culture, що втілюється Goethe Institut, Czech Centers, Danish Cultural Institute та Institut Français de Géorgie.

Текст: Марія Галіна