Десь посеред ісландських гір Марія та Інвар зайняті фермерським побутом і охоплені тишею: вони злагоджено працюють, майже не розмовляють: «Може, колись винайдуть машину часу», — «або вже винайшли».
Перша глава фільму «Агнець» (всього цих глав три) — це дуже красиві краєвиди — пагорби, кучері на маківках овець, ластовиння на рум’яних щоках Марії, їх лаконічний побут, кожна картинка дихає красою.
Втім, удвох фермерам залишилося бавити вечори недовго: Бог (або Диявол, а може хтось інший із язичницького пантеону) — послав парі дитину. І якось одразу стало ясно, «Агнець» — страшилка. І добре розказана страшилка — бо історія не розкривається до фіналу.
Отже, по черзі: хутір серед пагорбів – поля та будинок Марії (Нумі Рапас) та Інвара (Хілмір Снайр Гвюднасон). У них є стадо овець, якому вони присвячують свої будні, кіт, собака і трактор, що ледве працює.
І раптом щось незвичайне трапляється в овечому загоні. Ягня? Що він таке? Це залишається загадкою навіть після того, як Марія та Інгвар почали вирощувати малюка в будинку, годувати з пляшечки та укладати спати в ліжечку. Ким би була ця істота, вона уособлює для них спасіння. Істоті дали ім’я Ада. Дівчинка.
У команди режисер-оператор усе працює злагоджено — і тягуче занепокоєння, що наростає, і погане передчуття працюють разом з акторами, виступають і сюжетом, і методом, і декораціями. «Агнець» якось повільно розгойдується і довго соромиться, вкриваючи від глядача цікаве, закутуючи новонароджену Аду в м’яку ковдру.
За релігійними, фольклорними та притчевими візерунками фільму (пам’ятаєте ж, він поділений на глави, як Євангеліє) не складно розглянути батьківську скорботу і радість, спільну для всіх комор та палаців. Тут і трепет, і турбота, і страх за дитину, яка римується з вічним занепокоєнням — і за її інакшість і соціальну незручність.
Барометром громадської думки стає брат Інвара Петур. Його несподівана поява у другої главі загрожує порушити тендітну рівновагу сім’ї: «Що це за хрінь?», — питає він про Аду. «Щастя», — відповідає Інвар.
Фільм має відкритий фінал. Наприкінці до нас приходить усвідомлення того, що попереду може бути набагато більше, щось кривавіше і жахливіше, але краще ці історії залишити до наступного дня.
«Агнець» — дебют у повному метрі Валдимара Йоханнссона, учня Бели Тарра і перша «ісландська» роль шведки Нумі Рапас.
Зловісні тварини, хмар і хтонь ісландської глушини, велична, урочиста партитура Торарін Гвюднасон наповнили екран лише для того, щоб поговорити про людяність. Адже не так мало, правда?
«Агнець» відвіз із Канн нагороду за оригінальність у секції «Особливий погляд» — другий за значущістю програму фестивалю.
Текст: Віка Федоріна
- «Агнець» у прокаті з 18 лістопада
- Режисер: Валдимар Йоханнссон
- В ролях: Нумі Рапас , Хілмір Снайр Гвюднасон, Інгвар Сигюрдссон, Естер Бібі
