Виставка Аліні Копиці «Play. Pause. Stop» розкриває широкому загалу табуйовані та навмисне приховані теми тілесності та сексуальності, своїми роботами вона говорить про згоду, довіру та розуміння одне одного. А також — про неприпустимість насильства.
За свідченням науковців, людина має зону особистого соціального простору радіусом близько 1,3 метра. Проникнення іншої особи всередину такого уявного кола викликає напругу і тривогу.
Влітку 2008 року Аліна унаочнила цей факт, вдягнувши пошиту власноруч сукню з пишною спідницею, та проїхавши від Фастова до Хрещатика електричкою та метро у годину пік. Акція була присвячена болючій потребі постійно відстоювати особистий простір у переповнених громадських місцях. Сьогодні ця акція набуває ще актуальнішого змісту.
На відкритті виставки «Play. Pause. Stop» 15 липня 2020 року Аліна доповнила свій старий образ маскою та публічно представила першу за багато років київську виставку.
Аліна Копиця з родини, декілька поколінь якої були безпосередньо пов’язані з текстильною галуззю. Трансформувавши цю сімейну традицію у власний мистецький спосіб, вона стала номінанткою премій MUHi (2012) та PinchukArtCentre (2013), а цього року закінчила ZHdK (Університет мистецтв у Цюриху, Швейцарія). Наразі вона живе та працює в Цюриху.
Виставка, курована співзасновником The Naked Room Марком Вілкінсом, з яким Аліна познайомилася у літаку на рейсі LX 2291 Цюрих—Київ, представляє роботи художниці у різних медіа, створені за останні роки. Назва галереї як ніколи вдало пасує до виставки розкутого та щирого мистецтва Аліни. Серед її робіт є текстильні вироби, 17-хвилинне відео та вишиті скрепбуки.
Текстильні твори Аліни виростають з її власного досвіду: самобутні в них не лише персональні історії, але і матеріали: простирадла секс-працівниць, залишений на вулиці Цюриха костюм невідомого чоловіка, фрагменти власного одягу та спідньої білизни. На основі цих речей авторка розказує епізоди зі свого життя, яких у неї вдосталь: про травматичний досвід у минулому шлюбі, про БДСМ-субкультуру та таємні вечірки, про численні експерименти зі своєю та чужою тілесністю.
За допомогою численних вишитих коміксів художниця закликає переосмислювати та відмовлятися від фіктивних бар’єрів, критично сприймати сексуальний досвід та проговорювати інтимні бажання із партнером або партнеркою. Вона також розмірковує про статус сексуальних практик у суспільстві, про заборони, вигоди та маніпуляції, пов’язані із ними.
Скрепбуки — це укладені в альбомному форматі книги, створені з вишитого текстилю. На виставці представлено три одиниці: Tantra and BDSM in Berlin and Zürich by him, Webcam Model in Kyiv, My Alphabet. Перші дві — це цілісні наративи від особи секс-працівника та секс-працівниці, які занурюють відвідувача до світу переживань та стресів у цій сфері. Останній твір — це 30 однакових клаптиків тканини, і на кожній зі сторінок подана літера алфавіту для дорослих, що відповідає поняттю з лексикону та досвіду художниці.
Авторка почала вишивати сюжети у 2018 році, водночас зі своїм партнером Coco Schwarz створювала відеороботу Our Alphabet — тому деякі літери отримали різне тлумачення. Відео розбите на етюди, найдовшим з яких є фрагмент L – Love, та демонструється на екрані, який розташований в оточенні білої із декоративним різьбленням ширми. Колись такі перегородки заможні люди використовували для інтимного ритуалу переодягання. Перегляд відеороботи через ширму, яка навмисно поставлена таким чином, аби заважати, нагадує намагання розібратися у гендерних та сексуальних питаннях, які заледве видно за суспільними табу та осудом.
В інтерв’ю KyivDaily Аліна відповідає на декілька питань про зміст своєї позиції і творчості.
Чи є ще якісь способи усунення гендерних стереотипів та банальних сценаріїв поведінки крім мистецтва, публічних заяв та активізму?
— Має сенс починати в першу чергу з себе та свого оточення. В ідеалі, дотримання принципів гендерної рівності мають бути важливим напрямом державної політики.
У твоїй творчості багато уваги приділяється грі як формі взаємодії. Чи вважаєш ти її доступною та зрозумілою для кожного? Чи кожну ситуацію можна змоделювати як гру із певними правилами?
— Щоб розпочати гру потрібно мати передумови, по-перше це вільний час, потім почуття гумору або іншими словами — ментальну гнучкість, розуміння того, що на багато речей, як правило, можна поглянути з різних кутів зору, плюс бажання творити, експериментувати та пізнавати нове. Мати можливість грати, чи хоча б спостерігати гру інших, це привілей, до якого, на жаль, не всі мають доступ. Ні, далеко не кожну ситуацію можна перетворити на гру, часто ми не в змозі змінювати поведінку чи особистість інших, особливо, коли реагувати потрібно миттєво, наприклад, при проявах насильства.
Чи хотіла би ти, аби всі люди розкутіше, чесніше та невимушеніше говорили про тілесність та сексуальність? Чи всім це потрібно?
— Безперечно не всім. Як мінімум асексуальним людям це не потрібно. Так, такі люди існують, і асексуальність не є патологією чи хворобою, лише ще однією варіацією норми. Але тим, хто хоче покращити своє сексуальне життя, важливо вміти як мінімум озвучувати свої бажання чи свою згоду та окреслювати особисті кордони, а також питати про бажання та табу партнера/партнерки.
Як ти ставишся до того, що обов’язкова вимога на отримання згоди особи на статеві стосунки з’явилася в українському законодавстві лише минулоріч?
— Якщо чесно, я пропустила цю новину. Добре, що це сталось, шкода, що лише зараз. Проте найважливішим є те, щоб люди все ж таки дотримувались цієї вимоги, і щоб культура зґвалтування якомога швидше відходила в минуле.
Як, на твою думку, має бути коректно та збалансовано побудована система сексуальної освіти?
— Має сенс починати з впровадження сексуальної освіти в школах, де мають говорити про безпечний секс, про культуру згоди, про збалансований розподіл гендерних ролей, про фізіологію та, нарешті, про справжню анатомію, адже більшість тих, хто вперше бачить справжню будову клітора, губиться у здогадках, намагаючись зрозуміти що ж це таке. Але навчатись ніколи не пізно, і дорослим теж не завадить отримати базові знання за озвученими вище пунктами.
Вхід на виставку вільний із врахуванням карантинних обмежень.
Більшість робот містять відверті візуальні зображення — організатори радять батькам пояснити дітям їхнє значення у комфортній для них манері.
Текст: Андрій Мирошниченко
- Що: виставка «Play. Pause. Stop» — Аліна Копиця.
- Коли: з 15 липня по 19 серпня; графік роботи: щоденно 11.00-20.00.
- Де: The Naked Room, вул. Рейтарська, 21.
