Перше квітня в нас було не днем сміху (ніколи не любила це свято, фірмову марку Одеси), а днем жалоби по тим, хто нещодавно загинув від російських дронів. А потім… потім живемо.
Теоретично зв’язок можна знайти між будь-чим, але тут він просто наочний: дві виставки наприкінці березня, в кожній по три учасники, причому кожна виставка являє собою єдине концептуальне ціле.
Все більше подій, все світліші вечори. Після нічних атак Одеса ставить спектаклі і ходить на виставки. Важливе: пам’ятайте про літній час!!!!!!! В неділю все буде вже за ним. З нами Марія Галіна, Одеса Дейлі.
В нас події якось так ходять парою — цієї п’ятниці одразу дві виставки, між якими можна провести певні паралелі (якщо забажаємо). То спочатку трохи таких міркувань.
Доля батька Соні Делоне до недавнього часу залишалася зовсім неописаною. Треба сказати, що сама Соня у своїх спогадах (у 1978 році вийшла її автобіографія «Nous irons vers le soleil», укладена переважно її другом Жаком Дамасом та маюча фактичні помилки) згадувала батьків і брата лише побіжно. Перші двадцять років її життя вкрай скупо описані й у численних біографіях художниці, і це зрозуміло — вона сама доволі рідко про них розповідала, і біографи просто не мали інформації.
Якщо Одеса вже вирішила святкувати день святого Патрика, то це буде не день, а тиждень. І най прогонить зміюк. Але й окрім святого Патрика дещо є, — з нами Марія Галіна, Одеса Дейлі.