Цирк поїхав, цезарів забули

Цезарі- політичний детектив

До президентських виборів залишається сімнадцять днів.

Ні, це не інформація із актуальної стрічки новин. Це інформація, яка запустить сюжет у свіженькому авантюрно-детективному романі Ніка Лисицького «Цезарі».

Контекст подій заданий точно: уже  в одному з перших речень герой мріє про повернення справжньої величі України. Коли та справжня велич була? Відповідь теж тут – Київська Русь і Святий Володимир, Запорозька Січ і казаки-характерники. Кітчем повіяло? Так і має бути. Зубожіння, наруга, бентега – і серед цього всього має постати нова велич України. Збудована на золото гетьмана Полуботка.

А поки що розгортається детективний сюжет.  

У п’ятницю, 15 березня ведучого популярного політичного телешоу «Сила слова», в ефірі якого мала б відбутися важлива розмова, що стосується президентських виборів, викрали. Можливо, викрали. Він вийшов із квартири коханки, до студії не доїхав і зник з радарів. Таке він робити насправді уміє, Савко Шевченко – людина досвідчена, йому закидають навіть співпрацю з ЦРУ, він уміє робити проблеми іншим (і популярні політичні ток-шоу з тих же причин уміє робити). Але от саме цю проблему тепер вирішувати Павлу Розуму, продюсеру «Сили слова». Для початку Розум виходить в ефір і звинувачує кандидатів у президенти у викраданні Савка. Після чого раптом і несподівано вибухає авто Розума, а його компанію закривають.  

І тут з’являються масони, які зурочили Україну, підкинувши їй скриньку Феодори! Ну, тобто, не масони, а цезарі, Ложа Цезарів. Існує в світі надсильна таємна організація, започаткована по смерті Юлія Цезаря, щоб опікуватися можновладцями «на виду», залишаючись самим «у тіні». От саме цезарі і мутять воду перед виборами в Україні. 

В цей час коханка Розума і його асистентка за сумісництвом знаходить собі нову роботу. Тепер вона продюсуватиме шоу «Екстрасенси». Але не ті екстрасенси, які уже є в телевізорі, а справжні, ну! І вони допомагатимуть розслідувати справу про зниклого Савка. Цезарі проти екстрасенсів, ні, президенти проти екстрасенсів, та ні, не жарт. Дві команди, які по черзі випускають на поле своїх гравців. В ролі гравців – кандидати в президенти. Політики умовні звісно що із нічим не примітними іменами на кшталт Арсеній Кроленко, В’ячеслав Святорчук, Олександр Пасторко, Олег Вила і т.д.  

Треш – різновид «жанру», в якому дуже складно працювати: тримати погану гримаску при добрій грі. Який автор добровільно погодиться зробити свою книжку дурною і не по-хорошому смішною? Та і читачів у трешу багато не буває, це завжди – книжки «на любителя». Так от, «Цезарі» – треш від початку до кінця. Від діючого президента Пиріженка – до прихованого Цезаря… Все ж краще, щоб то був салат. Політики та екстрасенси за здорове харчування, понімаєте. Зрештою, писати про українську політику лютий треш (це не оціночна категорія все ще) – напевно один із оптимальніших для тієї теми способів. Були ж уже подібні спроби Матіос і Гримич в 2000-х. І от Нік Лисицький судомно починає плутати метафори: то політики у нього – гравці в казино, то гравці в виставі – раз маріонетки, раз лицедії, то вигадливі шахісти, то пішаки, то нарешті клоуни в цирку. Треш вимагає, щоб всього було до несмаку багато: навіть невправних метафор. І масонських лож.   

«Цезарі» – смішна книжка (невесела, правда). А от наскільки смішна стане ясно за сімнадцять днів. І що там із Савком, до речі?

«Почнемо з історії… Після загибелі Гая Юлія Цезаря, одне з його родових імен, Caesar, спочатку включалося в офіційні ймення всіх римських імператорів, а згодом стало титулом для молодших «співправителів», наступників (старші мали титул «август»). Намагаючись зменшити політичний хаос і забезпечити передачу влади, імператори призначали «цезаря» майже одразу після приходу на трон. Імператор Діоклетіан вирішив, що цього замало і створив «тетрархії» — колективне правління двох августів та двох цезарів. А Костянтин I Великий, який заснував нову столицю, Константинополь, зробив цезарями п’ятьох потенційних спадкоємців. 

Римську імперію це не врятувало, однак традиція призначати цезарів збереглася й у Візантії. Тож коли в 988-989 роках київський князь Володимир прийняв християнство й одружився з сестрою візантійського імператора Василія, він вирішив запозичити ромейську модель. Яка, втім, отримала декілька суттєвих відмінностей. По-перше, оскільки на той момент всі діти князя були неповнолітніми, Володимир призначив цезарями довірених друзів і сподвижників. По-друге, вони не мали права наслідувати престол, їхнє завдання полягало у здійсненні контролю над чисельними нащадками князя і забезпеченні стабільності в державі. І по-третє, діяти цезарі мали таємно, тримаючи у секреті не лише свої вчинки, а й своє існування».

Текст: Ганна Улюра

Нік Лисицький. Цезарі: політичний детектив. Київ: Люта справа, 2018. 168 с.

 

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *