«Це — не втеча»

Дарія Онищенко

Українська прем’єра драми «Забуті» відбудеться 22 серпня в межах відкриття кінофестивалю «Молодість».

Фільм режисерки Дарії Онищенко розповідає історію молодої вчительки Ніни, яка бореться з несправедливістю в окупованому Луганську. «Забуті» засновані на реальних історіях людей з Донбасу та Криму. Kyiv Daily поговорив з режисеркою напередодні київської прем’єри фільму.

Ваш фільм про те, як сім’я намагається покинути рідний дім, малу батьківщину, і виїхати на Батьківщину велику. Це повернення? Втеча? Що ви думаєте про цей шлях?

— Ні, це не втеча. Ніна роками прагнула залишити окуповану територію та переїхати в Україну. Я думаю, що вона переїхала б відразу після початку військових дій, якби могла, але через роботу її чоловіка Юрія їх родина вимушена залишатись в Луганську. Ніна втратила свою роботу і не має права далі викладати. Вона почуває себе чужою серед своїх. Раптово найближчі друзі змінились на її очах, стали цинічними і жорстокими, а чоловік, якого вона щиро кохає, пливе по течії і ніяк не наважиться зробити сміливий крок в нове життя поза блок-постами. Ніна виросла на українській культурі, викладала українську мову і літературу. Бачити як забороняють і зневажають все українське – їй справді боляче. Тому рішення поїхати – вона прийняла вже давно. Обставини дозволяють це зробити в самий не сприятливий момент. Неочікувані почуття до Андрія, розчарування в своєму чоловіку та страх перед невідомістю нового життя в Україні – лякають мою головну героїню. Чи вдасться їм почати нове життя? Чи варто тікати? І кому вони взагалі будуть потрібні після переїзду? Ці страхи знайомі всім переселенцям, і мої герої розповідають своєю історію про трагедії тисячів родин зі сходу України. На жаль, дуже небагатьом переселенцям вдається вдалий старт в нове життя.

Iсторія і сцени з Марією Куликовської — це тільки артперформанс або хронікальний, документальний прийом?

— Сцени з Марією Куліковською це її особистий художній арт-перформанс. Ми ввели цей перформанс в фільм, повторюючи цим правдиву історію, яка трапилась на заводі «Ізоляція» в Донецьку в 2014му році. Сепаратисти увірвались тоді на колишній завод ізоляційних матеріалів, де знаходився художній арт-центр, розстріляли там людей і дуже демонстративно перед відеокамерами російських каналів розстріляли скульптури Марії. Зараз на тому місці й досі знаходиться в’язниця для військових полонених. Цей перформанс свого роду нагадування про ту трагедію. Марію Куліковську внесли в список заборонених художниць Росії і вона всі ці роки не може відвідати свою батьківщину в Криму. Марія відома скульпторка, її виставки проходять по всій Європі і вона не припиняє розповідати через свої скульптури і перформанси про те, що відбувається у неї на батьківщині в Криму та на окупованих територіях. Перший раз я побачила скульптури Марії в Мюнхені під час її виставки. Я тоді ще не знала історію цих скульптур, але була дуже ними вражена. Разом з Марією ми вирішили поєднати два різних види мистецтв і інтегрувати арт-перформанс в мій фільм.  Окрім цього Марія грає в фільмі невелику роль – журналістку місцевого телеканалу. Це її акторський дебют, на мою думку, дуже вдалий.

Дарія Онищенко

Ваш фільм може допомогти діалогу в країні — буквально допомогти «зрозуміти Донбас»?

— Я сподіваюсь, що такі фільми як мій сприятимуть такому діалогу. Я не намагалась прикрашати реальність. Моє кіно досить реалістичне. Я не люблю нав’язувати глядачу якісь меседжи. Мені важливо розповідати історії простих людей, аби глядач сам спробував задуматись. Тому цей фільм дає можливість підняти дискусію про долю наших переселенців зі cходу і про долю тих свідомих українців які за різними причинами не мають можливість залишити окуповані території. Я неодноразово помічала в Києві дуже зневажливе ставлення до переселенців. Багато з цих людей пройшли через дуже важкі випробування, залишили позаду все своє життя. Ця тема актуальна не тільки для українського глядача. Мільйони біженців по всьому світу мають таку нелегку долю. І не треба забувати, що коли небудь в такій ситуації, не дай боже, може опинитись кожен. І хто тоді нам протягне руку підтримки?

Могла б головна героїня викладати інший шкільний предмет — фізику, російську? Російськомовні жителі Луганська цілком можуть бути українофілами, або це історію було б складніше розповісти?

— Звичайно, тут справа зовсім не в предметі, який Ніна викладає, але наш фільм побудований на історіях справжніх людей з окупованих територій і з Криму. Викладачам української мови дійсно приходилось проходити так звану перекваліфікацію. Але Ніна, навіть якби викладала інший предмет, мала б всерівно свої чіткі переконання. Вона дуже морально сильна і принципова людина. Право розмовляти рідною мовою належить до основних прав і свобод кожної людини. Ніна – це жінка, яка не може змиритись з несправедливістю навколо себе, не боїться вступатися за тих, кого ображають, не згодна терпіти неповагу та жорстокість.  Її образ дуже сильний і дуже чесний – Марина Кошкіна, яка дуже нагадує мені Ніну в справжньому житті – чудово зіграла цю непросту роль.

Карантин завадив фестивальної історії фільму? Що буде з прокатом? Чи покажуть його на онлайн-фестивалях?

— Як і всі, ми, звичайно, постраждали від карантину. В жовтні місяці у нас відбулась світова прем’єра фільму в конкурсі Варшавського Міжнародного Кінофестивалю, де фільм отримав дуже гарну критику і навіть Особливий приз журі. Після цього у нас вже була Швейцарська прем’єра на кінофестивалі в місті Солотурн, ми встигли показати фільм в Австрії, були відібрані в конкурс відомого Стамбульського Кінофестивалю, але потім почалась пандемія і більшість фестивалів або були відмінені або перенеслись в онлайн. Між тим ми все рівно продовжуємо фестивальну кар’єру. Днями фільм отримав Особливу Відзнаку Журі на міжнародному фестивалі Avanca Film Festival в Португалії! А Данііл Каменський, який виконав головну роль у фільмі, отримав нагороду як кращий актор. І ми дуже тішимось цій новині! Ми сподіваємось, що вже з серпня знову деякі фестивалі перейдуть в нормальний режим – нас запрошує Сербія, в вересні планується німецька прем’єра, а в жовтні я б дуже хотіла потрапити до Харькова – мені здається дуже важливо буде показати цей фільм на сході України. Ми дуже раді, що КМКФ «Молодість «відібрав нас і надає нам честь бути фільмом відкриття. З «Молодістю» мене пов’язує все моє життя. Мої перші короткометражні роботи йшли на Молодості, ще до того, як я почала займатись кіно я бігала на покази короткометражок, захоплювалась Будинком Кіно.  Пізніше мій дебютний фільм «Істальгія» йшов в конкурсній програмі. Зараз мені дуже приємно, що ми будемо фільмом-відкриттяя і я дуже хвилююсь і сподіваюсь, що коронавірус не завадить все ж таки, аби «Молодість» цього року відбулась.

Приблизно з початку листопада ми плануємо також вийти в прокат в Україні.

«Забуті» — ваш другий повнометражний фільм. І другий — копродукційний. Чи легко знаходити партнерів в українські проєкти? 

— Копродукція це не проста форма кіновиробництва. Вона потребує належного досвіду. Аби знайти копродукційних партнерів необхідна постійна присутність на різних міжнародних майданчиках – кіноринках, фестивалях, участь в пітчингах, освітніх програмах, тощо. Але я люблю свою роботу. Копродукція це завжди цікава можливість працювати з професіоналами з різних країн, надати проекту міжнародного статусу та можливість поєднати фінансування з різних фондів.

Дарія Онищенко

Все це потребує дуже багато часу і зусиль, і що ще дуже важливо – багато відповідальності. Коли у тебе іноземні партнери – копродукція створюється згідно з нормами європейської ко-продукційної конвенції і ти розумієш, що порушувати ніякі правила вже не можна. Тобто контроль над усіма етапами виробництва, витратою грошей і т.п. – набагато більший ніж в національному виробництві. Зараз є багато іноземних продюсерських компаній, які зацікавлені в співпраці з Україною. Наше законодавство ще не повністю оптимовано під європейські стандарти в галузі кінематографії. Через це й досі виникає багато складнощів, але дуже обнадіює те, що ми нарешті увійшли в Єврімаж і плануємо запустити в дію систему кеш-ребейтів. Це допоможе ще більше розвинути саме сферу ко-продукції. Створювати ко-продукційні фільми — це завжди не просто – бюрократія європейських країн в свою чергу має і негативні сторони – в роботі дуже багато часу займають саме ці бюрократичні нюанси, а режисери вимушені дуже довго чекати поки нарешті складеться паззл фінансування і вони зможуть реалізувати свої ідеї. Також, мушу визнати, що події в Україні зараз вже зникли з новинних стрічок. Не так просто знайти партнерів, які цікавляться нашими проблемами і готові вкладати гроші і зусилля в створення фільмів про події в Україні. Але в цьому і виклик всім українським кіномитцям – необхідно шукати глобальні теми, сучасні форми, які будуть привабливими для міжнародного ринку. Я ставлю собі ціллю робити фільми, які будуть розповідати світу про мою країну, це не завжди комерційно виправданий вибір – навпаки – я відмовляюсь від деяких суто комерційних проектів і віддаю перевагу темам, які на мою думку сприяють формуванню іміджу України за кордоном і які можуть щось змінити всередині нашій країні. 

Кого ви можете назвати своїм вчителем / вчителями в кіно?

— Завжди кажу, що мій найкращий і найперший викладач – це театральний режисер Анатолій Нейолов, директор театру «Чорний Квадрат». Його школа імпровізації стала основою мого подальшого професійного росту. В Мюнхенській Кіношколі, де я навчалась на режисурі художнього кіно, в мене було багато інших цікавих викладачів. Один з них – це боснійський режисер Мірослав Мандіч, німецька режисерка Доріс Деррі, та інші.

У фільмі працює молода команда — це свідомий жест? Для кого з акторів зйомки в вашому фільмі стали дебютом? 

— Головні ролі зіграли молоді українські актори – Марина Кошкіна, Данііл Каменський та Василь Кухарський. Всі вони були затверджені під час кастингу. Даніїл Каменський вже відомий українському глядачу з фільму «Сторожова Застава», але там він грав ще хлопцем підлітком, зараз – це вже юнак, молодий чоловік. Даніїл Каменський дуже талановитий актор, який інтуїтивно відчуває внутрішній світ своїх героїв. Мене дуже здивував Василь Кухарський – я безмежно тішусь, що знайшла цього актора, в нього дуже широкий діапазон акторської гри. Він має в собі величезну енергетику. Василь грає в фільмі чоловіка Ніни, Юрія – це одна з найскладніших ролей. Юрій – це зламана людина, яка не може ніяк вирватись з обставин і не наважується почати нове життя, але водночас відчуває, що втрачає свою дружину, її довіру і її кохання. З одного боку прагматичний, з іншого боку щирий і ніжний персонаж. Кухарському вдалось втілити всі ці нюанси. Марина Кошкіна сама родом з Луганської області. Вона грає в нашому Київському театрі імені Івана Франка, багато знімається, але це її перша головна роль в кіно. Марина ще дуже молода, а вже так багато чого встигла досягти в кар’єрі. Я нею дуже пишаюсь. Спочатку ми шукали на роль Ніни зовсім інший типаж, брюнетку, актриса мала бути років на 7 дорослішою за Марину, але коли я побачила її на кастингу – я відразу зрозуміла, що саме вона має зіграти головну роль. Марина Кошкіна безмірно віддана своїй роботі, живе своїмі ролями, працює зранку до ночі, але що я найбільше в ній ціную – вона дуже і дуже щира актриса – вона живе, а не грає. Вона відчуває зсередини обставини кожної сцени, не припиняє аналізувати вчинки своїх героїв і справді залишається скрізь справжньою і живою – це я дуже ціную в роботі з акторами. Я взагалі багато імпровізую під час проб і намагаюсь не обмежувати акторів, довіряти їм і давати якомога більше вільного простору.

Одну з епізодичних ролей зіграв всім відомий Олексій Горбунов, якого я дуже шаную за те, що він погоджується інколи зніматись в таких малобюджетних картинах як наша і підтримує тим самим авторське українське кіно. Олексій – актор з великим досвідом, багато знімається зараз у Франції. В нього неймовірна енергетика. Коли він з’являється на знімальному майданчику – це завжди свято.

Україна, Швейцарія / 2019 / 90 хв.

  • Режисер: Дарія Онищенко
  • Сценарист: Дарія Онищенко, Клаудія Лєманн
  • Оператор: Ерол Зубцевич
  • Продюсер: Ігор Савиченко, Клаудія Лєманн, Дмитро Кожема
  • Режисер монтажу: Саймон Гуткнехт
  • Композитор: Мартін Скальський
  • Звук: Олександр Шатковський
  • У ролях: Марина Кошкіна, Данііл Каменський, Василь Кухарський, Олексій Горбунов, Марія Куліковська, Анастасія Халпахчі

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *