Мова і Довіра

Демська

Перша голова Національної комісії зі стандартів державної мови Орися Демська — про війну наративів та мову як економічну одиницю, а ще — про виклики перед комісією та чим вони загрожують не лише комісії, а й державі, суспільству та кожному з нас.

— Мовні інституції в сучасному світі набули іншого статусу і вже мають зовсім інший характер, ніж вони мали у традиційній спільноті. Мовна інституція, чи точніше мовна організація у традиційній спільноті, покликана зберігати й захищати мову як надбання, як непідважувану цінність. Натомість модерний відкритий світ ставить зовсім інші вимоги до власне мовної інституції. Ця вимога стосується передовсім забезпечувати розвиток мови як інструменту побудови світу. Брунер казав, що світ не такий, яким він є, а такий, як ми його проговорюємо, як ми інтерпретуємо і реінтерпретуємо його. До речі, те саме знаходимо у Сартра, що світ — це історія, яку ми розповідаємо про цей світ. Власне, з цього погляду мовна інституція XXI століття повинна забезпечити мову всім тим ресурсом, щоби вона могла бути якісним інструментом творення світу. Це екзистенційний рівень розуміння призначення мови та викликів її інститулізації.

Наступне — у модерному світі мова перетворюється на економічну одиницю. Ми знаємо, що вже сьогодні є ринок мовних товарів і послуг і мусимо дуже добре розуміти: якщо мова не буде відповідати сучасним мовним стандартам, то вона не займе своєї ніші на ринку мовних товарів і послуг і не виграє в конкурентній боротьбі. Тому сучасні мовні інституції — це, з одного боку, забезпечення держави мовним інструментом, щоби держава мала можливість комунікувати зі своїми громадянами, і навпаки, а з іншого, — ствроення передумов виходу держави на ринки мовних товарів і послуг зі своєю мовою. До цих двох пунктів додаємо третій, вкрай важливий, — посилення мови здя забезпечення тяглості культури і науки.

Це, власне, основні завдання сучасних мовних інституцій, і не лише в Україні. Те ж стосується і британців, американців, німців, французів (особливо), поляків, зрештою всіх цивілізованих народів. Це все є завданням сучасних мовних інституцій — забезпечити модерне (сучасне) мовне життя сьогодні й задати цей зв’язок між минулим і майбутнім у нових умовах сучасного світу.

Обов’язково бачити майбутнє?

— Обов’язково. Якщо ми зараз не виробимо той мовний стандарт, який забезпечить наше майбутнє, то нам не вистачить ресурсів для того, щоби сформулювати це майбутнє і зберегти чи навіть захистити мову. Тобто збереження чи захист мови як таких сьогодні малоефективний. Дія у відповідь на виклики майбутнього дають життя і силу мові.

А яка саме перспектива: сто років? Двісті?

— Я думаю, що це щонайменше столітня перспектива. Ми просто зараз не можемо відповісти, яким світ буде через тиждень. І це не фігурально в сьогоднішній ситуації тої сутички, яка, напевно, відбудеться. Ми через тиждень можемо отримати зовсім інший світ. Але яким би не був світ через тиждень, тут маємо щонайменше столітню перспективу, бо мова — це справді дуже повільна історія.

Про досвід роботи головою Національної комісії зі стандартів державної мови: що було зроблено?

— Уперше в історії звичайний професор-мовознавець став державним службовцем, завдання якого збудувати державну не наукову інституцію, не кафедру чи факультет, а саме центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом. Фактично — міністерство мови. Це зовсім інші практики, зовсім інші підходи, зовсім інші методики. Комісія – це те, чого не існувало до моменту, коли я стала головою і почала разом із командою будувати цю інституцію. Це — розрив шаблону. У нашій ментальній карті досі немає уявлення, що філолог-україніст може бути кимось іншим, ніж учителем української мови і літератури, редактором, письменником, коректором. Це набір спеціальностей, який може собі дозволити український філолог. Ми собі не уявляємо, що український філолог може бути державним службовцем саме як мовознавець. Власне, це найперший досвід, який дала комісія: з професора ти стаєш державним службовцем, який будує Міністерство мови, завдання якого — тривати більше ніж два роки. І я абсолютно впевнена, що воно триватиме довше.

Принагідно тут висловлю думку чи, точніше, роздум. Ми сьогодні маємо вкрай вербалізований світ. Гарячій фазі війни передує війна наративів. Маємо простір міста, в якому є написи у вербалізованій формі. Але в нас немає таких спеціальностей, як мовний дизайнер простору чи мовний дизайнер майбутнього. І хто, як не український філолог, має про це говорити? Ми 30 років пишемо закони. У нас немає спеціальних фахівців — юридичних лінгвістів, ні один університет не має програми, де би готували юридичного лінгвіста. Є закони, які пишуть українською мовою за зразком імперських текстів, де перекладено тільки слова, а змісти, наративи старі: «Конституція виконується громадянами» або «рівність громадян забезпечується Конституцією». Розумієш? Рівність стає суб’єктом, а Конституція — об’єктом у такому реченні. А якщо «Конституція забезпечує рівність громадян», тоді Конституція стає суб’єктом і №1 в тій ієрархії. Це все — передовсім робота комісії. Досвід роботи в комісії такий: бракує не тільки державницького підходу до освіти українських філологів, а й державницького підходу до підготовки людини, яка вкрай необхідна у світі вербальних сенсів, у світі наративів.

Які виклики стояли перед комісією протягом цих двох років?

— Найперший і найбільший виклик, що стояв перед комісією, — нерозуміння того, для чого вона? Ми зіткнулися з цим, коли лише почали будувати комісію. Те найперше, з чим ми зіткнулися, зокрема я персонально, — для чого ще раз активізувати мову? Мова — це у нас завжди про скандали, крики, якісь суперечки, протистояння. От абсолютне нерозуміння. Коли перші рази приходила і комунікувала з різними інституціями і передовсім з виконавчою владою (ми належимо до гілки виконавчої влади), мені треба було спочатку пояснити людям сенс, зміст, призначення, описати місію цієї інституції. Приємно, що практично 100% людей, з якими я комунікувала і пояснювала, приймали її, а потім надавали підтримку. Але для цього був потрібен час, щоби пояснити, навіщо потрібна комісія, чому комісія — це не про політику, а про системну роботу, чому саме іспит на рівень володіння державною мовою для громадян, які прагнуть іти на посади, державну службу, а також для тих, хто хоче набути громадянства, — це не інструмент покарання, а інструмент нової мовної політики, збалансованої і системної. Оце було найважче пояснити. Та суспільство вже було готове до цього пояснення. Зрештою, коли ми візьмемо статистику й опитування, то побачимо, що 80% громадян України голосують за те, щоби державною мовою була українська мова. 

Основне: саме іспит — інструмент мовної політики й комунікації держави з громадянином і громадянина з державою. І немає значення, якою є рідна мова цього громадянина, тому що друга стаття Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» каже, що закон не втручається у приватну і релігійну сфери. У приватній сфері справді кожен з нас має свою рідну мову, материнську, і не можна нею нехтувати, її нищити, бо це — основа основ нашого психічного здоров’я. Але як тільки ми визнали, що наша рідна мова така, — далі ми відкриваємося для інших мов. Коли ми є громадянами Української держави, а для цієї держави українська мова є рідною, чи першою, чи основною мовою, то ми просто опановуємо цей інструмент, щоби всі громадяни — чи то в Мукачеві, чи в Харкові, чи в Дружківці, чи то в моєму Бориславі — могли однаково комунікувати з державою, а держава мала ресурс розмовляти зі своїми громадянами однаково в Дружківці, Бориславі, Мукачеві чи Ясинуватій. Рідна мова – це право, державна мова – це обов’язок. Без обов’язку немає права.

Що було зроблено?

— Насамперед, було засновано інституцію. Справді, засновувати її в Україні в час пандемії та жорсткого політичного і військового протистояння з нашим східним сусідом — було далеко не просто. Але це вдалося — ми запустили комісію. І справді ми, тому що керувати комісією — це не бути однією людиною, за якою хтось там іде чи не йде, а вміння бути між людей, вміння бути разом із людьми. І мені разом із командою хороших, відважних, харизматичних людей — співробітників апарату й частини членів комісії — вдалося це зробити. За це я кожному безмежно вдячна! Ми отримали дуже велику зовнішню підтримку на багатьох рівнях і від дуже багатьох людей. Та, на жаль, ті, хто мав би надати ту підтримку згідно з законом, більше спостерігали, ніж надавали її. Добре, що не нищили, хоча інколи й таке траплялося.

Комісія мала кілька завдань:

  1. Стандарти державної мови. Тут ідеться про термінологію, правопис, транскрипцію і транслітерацію — такі три основні інтелектуальні напрями. Що ми на сьогодні зробили? У термінології співпрацювали з колегами, які трошки почали працювати над відеоігровою термінологією. На жаль, встигли не дуже багато зробити, бо іспит зайняв багато часу.
  2. Наступне, що вдалося зробити, — напрацювати певні рекомендації з фемінітивів. Важко давалося. Були ті, хто виступав проти фемінітивів. Але таки вдалося схвалити рекомендації завдяки наполегливості члена комісії Ольги Шевчук-Клюжевої. Це вкрай важливо, тому що це фактично історія візуалізації жінки, історія виведення жінки з позиції об’єктності в позицію суб’єктності. Як тільки в політичних текстах, у нашому щоденному мовленні з’являється жінка на рівні з чоловіком, вона стає суб’єктом історії так само, як чоловік. Це, до речі, українська традиція — наші фемінітиви яскраво у прізвищах зафіксовані (скажімо, Коваль, Ковалиха, Ковалівна, Ковальчук). Це велика гордість, тому що це про рівність статей, візуалізованість і жінки, і чоловіка у щоденних практиках, у професійному житті, у політиці, зрештою в історії.
  3. Уже прийшов публічне обговорення новий порядок напрацювання правопису, який кардинально змінює принципи підходу до формування, розроблення сучасних правописних норм, і це вкрай важливо. Український правопис формувався, починаючи з XIX століття, пройшов через історію українізації 1920-х років, через все ХХ століття, в украй суперечливих, конфліктних умовах. Ми сьогодні вийшли на рівень, коли стишено конфлікт у суспільстві щодо правопису. І наступний крок повинен бути — саме системний підхід напрацювання правописних стандартів. Сьогодні маємо правопис, який спирається на сучасну українську літературну мову. Наступний крок — це правопис, який має спиратися також і на стандартну українську мову, що відповідає вимогам XXI століття. Це завдання системної роботи із залученням багатьох фахівців, професіоналів.
  4. Ну, й іспит. Іспит — найбільше завдання комісії, масштабний державницький проєкт. Сьогодні вже понад 100 тисяч громадян отримали державні сертифікати про рівень володіння державною мовою, склавши іспит, який уперше виходить на комп’ютерній платформі. Це абсолютно модерні (сучасні) комп’ютерні технології, застосовані до організації і проведення іспиту, що кардинально знижує корупційну складову. Крім того, люди, які прагнуть набути українське громадянство, також складають іспит на рівень володіння українською як державною мовою. Це відбувається точно так само, як при набутті громадянства Франції, Німеччини, Італії чи іншої європейської держави. Я вважаю це дуже великим досягненням.
  5. Державні сертифікати, які громадяни й ті, хто прагне набути громадянства, отримували до 9 лютого 2022 року, були абсолютно легітимними, мали свій престиж, були елементом гордості тих, хто складав іспит. Про це можна читати на сторінках Фейсбуку, як люди справді з гідністю й гордістю говорили: «Я склав іспит!», «Я склала іспит!», «Я маю державний сертифікат» і виставляли свої державні сертифікати.

Це найважливіші досягнення. І ми це зробили: запустили інституцію, проводили іспит, видали понад 100 тисяч державних сертифікатів. Ми це зробили менше, ніж за пів року. Ця цифра — з 16 липня 2021 року до 1 лютого 2022 року.

Я — свідок іспиту. В мене є сертифікат. Ним можна гордитися.

Тепер таке запитання: що далі?

— Тут, знову ж таки, говорімо про кілька рівнів розвитку історії. Передовсім екзистенційний засадничий рівень: мусимо розуміти, що людина, яка була локомотивом запуску інституції та іспитвого проєкту, повинна до якоїсь межі довести цю історію початку, а потім передати керівництво. Одні риси людського характеру потрібні для того, щоби закласти фіндамент, запустити з нуля інституцію чи проект, а інші — щоби розвивати, розбудовувати, виходити на нові рівні буття. Якщо людина з характером заснвника цього не розуміє, то система сама її викине — такий закон еволюції. Або ж людина, яка запустила інституцію, масштабний проєкт, буде настільки гнучкою, що зміниться і працюватиме вже по-іншому, застосовуватиме інші практики, у системі, яка працює.

Я розумію всі ті виклики, які стоять переді мною персонально. Фактично два роки пішло на те, щоби запустити інституцію, іспит. І наступний крок мав бути — це зміна керівництва (від цього нікуди ми не дінемося) або зміна мене самої як людини, яка розуміє, що зараз інші виклики, інші завдання стоять перед інституцією, що вже працює. Але, на превеликий жаль, ми не перебуваємо на цьому засадничому рівні. Ми перебуваємо на рівні, коли маємо певні кроки, метою яких є зробити так, щоби довіри до комісії більше не було. Чому? Якщо немає довіри до комісії, то немає довіри до того, що робить комісія. Немає довіри до іспиту — немає довіри до державного сертифіката. Немає довіри до державного сертифіката — немає довіри до людини, яка його подала. Одним пострілом убивають авторитет державної мови. Довіру і повагу важко здобути, втратити легко, відновити важче, ніж здобути.

Що буде далі з інституцією, яку ви створювали?

— Думаю, навіть переконана, що інституція витримає. Чому? Тому, що Комісію було створено й розбудовано саме як інституцію горизонтальну. Кожен, починаючи від головного спеціаліста й закінчуючи керівником апарату, а також членами комісії, які відповідально виконували свої повноваження, брав чи брала на себе свою відповідальність у межах своїх посадових обов’язків, діяв чи діяла у межах і спосіб, визначених законом, працював чи працювала саме на результат. Відповідальність, досягнення результату, повага до кожного члена команди – це ті речі, які мають нездоланну силу виживати і рости, нікому не вийде їх знищити, як би не хотілося персонально чи гуртом. Власне це й дає мені абсолютну впевненість у тому, що комісія має ресурс тривати далі, виконувати завдання, покладені на неї законом, і бути корисною суспільсту.

Наступні кроки — треба розуміти, які запобіжники повинні бути проти практик порушення закону. Звідси необхідність інституційно змінювати певні речі, щоби не можна було безкарно чинити незаконно. Інституційно треба забезпечити і зробити все, щоби комісія могла працювати як колегіальний орган і не порапляти під зовнішні впливи. Обов’язково ще більше й більше треба відкриватися до суспільства, інформувати про те, що відбувається в комісії як доброго, так і поганого. Я дуже жалкую, що раніше не почала говорити про те, наскільки бракувало світоглядної потенції міністрові, який відповідно до закону скеровує і координує роботу комісії, зрозуміти весь масштаб виклику, що стоїть і перед ним персонально у співпраці з комісією. Багато зроблено доброго, зрештою 100 тисяч державних сертифікатів про рівень володіння державною мовою видано, але помилки також є. Тепер завдання: посилити сильне, виправити те, що може бути виправлене, усунути токсичне, але це вже наступний крок Національної комісії зі стандартів державної мови. Хто і як його робитиме – покаже час і визначить суспільство.

Текст: Віка Федоріна

Демська

***

Оскільки ця розмова відбувалася до війни – ось, нові бліцпитання та відповіді 

Ваша перша реакція про російсько-українську війну.

 – Добре, що Мама у безпеці. 

Що змінилось за ці тижні? 

– Війна змінила все, крім цінностей.

Над чим працюєте зараз? 

— З одного боку намагаюся виконувати посадові обов’язки члена Комісії, з іншого – намагаюся багато спілкуватися з колегами-науковцями з різних країн світу і говорити про те, що відбувається в Україні; роблю те, що вкрай необхідно тут і тепер, починаючи від фізичної роботи, завершуючи написанням текстів.

Що ви кажете собі у непрості хвилини? 

— На все Божа воля! Будь тут і тепер.

Що зробите одразу після війни? 

— Не знаю.

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.