4 листопада в галереї «Діалоги» (Соборна площа, 2)  відбулося відкриття виставки Кирила Куленка «I, Hobot. Uncopyrightable». «I, Hobot», по словам Кирила — триб’ют «I, Robot» Айзека Азимова — слово-гібрид, водночас Homo і Robot. 

Назва не випадкова — всі роботи, представлені на виставці, зроблені за допомогою штучного інтелекту, а заплановані протягом виставки дискусії присвячені  проблемам, пов’язаним з авторськими  правами у цієї галузі. Ось коротеньке інтерв’ю з  автором робіт:

Ви використовуєте в своїх творах штучний інтелект. Мабуть, якщо ви цікавитеся авторськими правами, ви в курсі історії з Маратом Гельманом та Євгенієм Нікітіним?  

— Авжеж. 

В цьому зв’язку я хочу спитати: хто на ваш погляд є автором отих робіт?

— Це і є найцікавіше тут. Це виставка-дискусія, Це запрошення до діалогу. В тому-то й справа, що це поки що сіра зона. Дивіться, у тій ситуації був художник як автор ідеї, там був промпт-інженер, який створював запроси, які  потім згодовувалися  нейромережі. Тобто проміж автором ідеї та нейромережею там був ще один проміжний посередник. І ось він, я вважаю, є співавтор.

А ви не вважаєте, що отой, як ви кажете, автор ідеї – не стільки художник, скільки замовлювач,  який формулює – ось, я хочу бачити те й те… Ну, може як, припустимо, замовлювач реклами – стосовно рекламної концепції, він потім може приймати пропоновані варіанти чи відвертати їх…, Чи скоріше, як автор книжки висловлює думку художнику стосовно ілюстрацій до неї, але безпосередньо в процесі участі не приймає.  

— Добре. В цьому випадку можна й так подивитися. Але що робити, якщо в моєму випадку промпт-інженер та автор ідеї – це одна і та ж особа? До речі, тут все одно залишається такий сірий момент… Окрім власне автора є ще люди, які створювали нейромережу. Тобто програмісти. Інженери. І були ще люди, які вчили оту нейромережу. 

Є ще автори робот, на яких нейромережа вчилась. 

— Да, це само собою. При такому розкладі в нас безліч співавторів. 

І все ж таки, ось, на постері стоїть ваше прізвище. 

— Так, там моє прізвище. Але ж ви звернули увагу, як називається виставка? «I, Hobot» – це симбіоз людини й машини,  «Uncopyrightable» – вже не кажучи, що це прикол, оскільки там не повторюється жодна літера, це те, на що поки що неможливо встановити копірайт. Це дійсно проблема, причому це сіра зона по всьому світу, в жодному законодавстві це діло поки що не устаканілося. 

Є певні суто формальні ознаки, оскільки я знаю. Ось у вільному доступі те, що можна робити безкоштовно, то воно належить всім, а те, за що ми платимо, тобто більш складні версії,  це вже належить автору, оскільки він сплатив за використання… Але це справді дуже формальна ознака.

— В тому-то й справа. Наприклад, ось дивіться, я плачу гроші, але ж я плачу їх не нейромережі. Сама нейромережа stable diffusion  і певні додатки до неї, це опен софт, тобто вони відкриті для використання, але я плачу за ресурси, які я намагаюсь задіяти. Я плачу власнику серверів.  А власне чим мене привабила  stable diffusion, нею було легше керувати на той момент, коли я захопився цим процесом, а midjourney  з самого початку була платною. 

Насправді існують безплатні версії midjourney.

— Ну вони як на мене примитивні, там й інші складнощі є… Якщо не платити за повновагий пакет, то працювати з нею не дуже зручно. 

Скажіть, будь ласка, а ви бачили виставку Ігоря Гусева в modern art museum? Ту, що присвячена катастрофі на Каховській ГЕС? Ні? Шкода, бо вона неймовірна, а він теж використовував як інструмент нейромережу. Це прикро, що два одеських художника, які працюють на одному матеріалі, з одним і теж  сучасним інструментом,не знають один одного. Бо я б хотіла, щоб ви якось порівняли свої цілі, задачі з іншими митцями…  І ще таке питання. В вас, коли ви працюєте з нейромережею, є якийсь певний особистий стиль? Бо бачте, тут є дуже типові роботи, які є майже у кожного початківця. Оця, наприклад. І тоді чому ми маємо вважати їх саме вашими? 

— Я не кажу, що це мої.

Тобто, це нейромережа. Добре. А є тут щось, що носить відбиток саме вашого світосприйняття? Якоїсь творчої концепції?

— Все, що тут є, це як би моє. Первинна ідея була така. Але техніка та манера в перчу чергу залежать від того матеріалу, на якому вчилася мережа. 

Тобто манера, яку можна впізнати, вона не у вас, а вона у нейромережі? Але ви ж маєте задавати якийсь алгоритм? Через текст?

— Не тільки. Там багато параметрів. Якщо ви прийдете на сайт stable diffusion і спробуєте відкрити двигунчик, то побачите, що там багато параметрів, окрім того, що ви задаєте текст завдання. Є так званий негативний промпт, це те, чого ви не хочете бачити… До речі в мене будуть ще дискусії протягом цієї виставки і ось там ми й будемо розбирати ці питання. Тобто я хочу влаштувати такий дискусійний клуб. Ми там будемо розбирати по-перше особливості оцього симбіозу, що для нас таке нейромережі – конкуренти, симбіонти, чи це просто такий інструмент, як фотошоп, наприклад. По-друге будуть обговорюватися саме юридичні та етичні моменти використання нейромережі. Для мене що важливо? Я за фахом не художник. Я не вмію саме малювати. Я фізик. І для мене, та для таких як я нейромережі це блискуча можливість зробити щось, що я в іншому випадку ніколи не здатний був зробити.

Кілька робот Кирила ми тут можемо побачити й порівняти їх з роботами інших авторів – Ігоря Гусева, наприклад, або Євгенія Нікітіна, та й вирішити самотужки, чи має значення особистість і погляд на світ  митця, який співпрацює з мережею. 

Заодно додаткова інфа: сьогодні, у вівторок о 18.00 в галереї  Діалоги (Соборна площа, 2) починається перша з кількох дискусій, які супроводжують виставку – на тему, що варто вважати мистецтвом, а що ні в світі використання нових технологій 

Розмовляла та перекладала українською Марія Галіна