Виставка в UNION «35 віддзеркалень Незалежності» — одна з ключових культурних подій серпня, то я зв’язалася з її куратором і попросила відповісти на кілька запитань. Бо завжди цікаво, як формується експозиція в випадку відбору, враховуючи розквіт художнього мистецтва в Україні і зокрема в Одесі за часи незалежності. Куратор виставки Дмитро Величко люб’язно погодився розповісти про виставку для Kyiv Daily.
Спочатку, якщо можна як формувався контент.
У виставці «35 ВІДДЗЕРКАЛЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ» прийняли участь 35 одеських авторів (67 робіт). Окремим виставковим блоком стала камерна експозиція Михайла Жука (6 творів). Одним з найцікавіших етапів в організації виставки для мене була співпраця з колекціонерами, за що їм – окрема подяка. Попри те, що значна частина колекцій вивезена до безпечних місць, власники зібрань надали гідні твори та охоче долучилися до ініціативи. Це викликає щиру повагу та переконує у тому, що в найскрутніші часи в Одесі залишаються люди, небайдужі до образотворчого мистецтва. Найбільшу кількість творів для виставки надав Музей сучасного мистецтва Одеси: картини Дмитра Ерліха, Франсуази Оз, Степана Рябченка, Олександра Стрельнікова, Олександра Ройтбурда, Сергія Гармидера, Дмитра Дульфана та інших одеських митців. Керівник Музею сучасного мистецтва Одеси Семен Кантор запропонував роботи для вибору з фондів МСМО і максимально був занурений у процес кураторського відбору творів. Вадим Мороховський надав твори Михайла Жука, Володимира Філіпенка та Олександра Ройтбурда. Також відзначу безпосередню участь досвідченого колекціонера з колосальним досвідом – Віталія Лісничого, який надав твори Юрія Коваленка і Михайла Жука та Вʼячеслава Виродова, що збагатив експозицію виставки живописом Юрія Єгорова й Володимира Філіпенка.
І трошки саме про концепцію виставки…
У виставці «35 ВІДДЗЕРКАЛЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ» акцентовано актуальне мистецтво Одеси за часів незалежності України. Переважна більшість авторів сформували свій творчій шлях саме за останні 35 років; дехто почав працювати задовго до 1991 року, проте їхнє визнання припадає саме на період незалежності. Це вже шоста виставка в Міжнародному культурному центрі «UNION», де я виступаю у ролі організатора та куратора. Тож я більш-менш розумів матеріал і міг зорієнтуватися, у кого можна просити більший чи менший формат. Утім, усі автори надзвичайно тепло сприйняли запрошення і були готові надати стільки робіт, скільки знадобиться. Наприклад, Ігор Гусєв і Михайло Рева просто запрошували до майстерень зі словами: «Обирайте все необхідне».
Як взагалі вибудовувся виставковий простір?
Експозиція виставки розгорнута у трьох залах: у першій залі представлене концептуальне одеське мистецтво; у другій – абстрактні твори; у третій – фігуративні твори більш традиційної стилістики та графіка Михайла Жука.
Метою виставки було створення мистецького діалогу між різними поколіннями одеських художників та демонстрація спадкоємності моделі культурної свободи і альтернативності щодо офіційного мистецького канону від мистецтва 1910–1920-х рр. до покоління одеського андеграунду – нонконформізму 1960–1980-х рр., Нової української хвилі 1980–1990-х рр. і постконцептуальних практик сучасного мистецтва. Щодо кількості творів від кожного автора: ми планували продемонструвати по дві роботи. Проте ті твори, які ми добирали безпосередньо в майстернях, дійсно наявні у парній кількості. Інколи творів певного автора було у надлишку, проте ми керувалися змістом, масштабом та станом робіт, їхньою відповідністю головній ідеї виставки. Так, роботи Юрія Єгорова практично відсутні в Одесі, тому вибір мінімальний. Я щиро вдячний Вячеславу Виродову, який уже втретє надає його твори. Роботи Володимира Філіпенка також вкрай складно знайти, особливо його фігуративні композиції. Крім того, ми були обмежені виставковою площею.
І зараз трошки дивне запитання – я звернула увагу, що серед авторів робіт тільки п’ятеро жінок. Чому такий гендерний перекіс?
Ми намагалися сформувати шорт-лист авторів (котрий остаточно утвердився аж ніяк не з першої спроби), чия творчість вийшла за межі локального одеського контексту й набула резонансу на міжнародному рівні. Аналізуючи проєкти, виставки та каталоги років незалежності України, ми спиралися на ступінь упізнаваності художників, їхню творчу активність та громадянську позицію. Так склалося, що жінок у фінальному списку виявилося менше. І це дуже цікаво, як нова ідея для подальших досліджень у мистецтві, з огляду на їхню гендерну спрямованість (дякую, що подарували новий творчий інсайт). На сьогодні, згідно статистики, загальна кількість жінок в мистецтві України більша за чоловіків. В Одесі – так само. Але, тих, чия творчість суголосна концепту нашої виставки, виявилося, нажаль, досить небагато. Можливо, тут варто згадати цікаву гендерну оптику, яка би довела, що свобода художнього висловлювання в Одесі має не лише естетичний, а й гендерний вимір. Наприклад, особливо цікаво було б простежити, чому в історії одеського нонконформізму так багато чоловічих імен: Соколов, Єгоров, Хрущ, Маринюк, Стрєльніков та інші, але, серед багатьох жінок-мисткинь, які творили у той же час, ми одразу згадуємо тільки одне – Людмилу Ястреб, яка відіграла важливу роль у формуванні «мистецької свободи» в Одесі. Можливо, це і є відповідь на Ваше питання.
- Матеріал готовила Марія Галіна
- ФОТО — фб-сторінка Дмитра Величка, від Корольової Світлани
