Одна з ключових культурних подій серпня – це відкриття в Культурному центрі Union виставки, присвяченої Незалежності України. «35 віддзеркалень Незалежності» — це 35 робіт 35 одеських митців, які (за релізом) «протягом усіх років незалежності жили, творили та продовжують працювати в Україні, зокрема в Одесі».
Власне я вважала, що роботи будуть саме років незалежності, тобто, починаючи з 1991, на що натякає й концепція, але на виставці були представлені й роботи майстрів різних часів, зокрема Михайла Жука, яскравого художника-модерніста, творчість якого замовчувалася за радянські часи, і який за останні роки нарешті отримав те, що по праву йому належить. Формально, оскільки сказане, що художників «об’єднує спільний досвід життя в незалежній Україні», можна вважати, що саме в Жука такий досвід був, бо у 1917-1919 роки він викладав в Українській академії мистецтв. Нагадаю, що 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві урочисто проголошено Акт Злуки (об’єднання УНР та ЗУНР в єдину соборну державу).
Деякі художники були представлені двома роботами, деякі – одною, але загалом ось вони:
Валентин Алтанець, Сергій Бєлік, Ігор Варєшкін, Геннадій Гармидер, Ігор Гусєв, Дмитро Ерліх, Юрій Єгоров, Стас Жалобнюк, Михайло Жук, Володимир Кабаченко, Юрій Коваленко, Ольга Котова, Світлана Крижевська, Алла Крикун Юрій Лейдерман, Віктор Маринюк, Петро Нагуляк, Олег Недошитко, Микола Овсійко, Франсуаза Оз, Сергій Онуфрієв, Сергій Папроцький, Михайло Рева, Олександр Ройтбурд, Василь Рябченко, Степан Рябченко, Сергій Савченко, Василь Сад, Олександр Стовбур, Володимир Стрельніков, Валентин Філіпенко, Володимир Цюпко, Іван Цюпка, Світлана Юсім, Сергій Божко.
Це насправді свято для знавців, якщо не включати гендерну оптику. Я нарахувала 5 художниць, те не те, щоб багато. Мені не вистачило наприклад Людмили Ястреб, але тут мабуть справа в тому, що її робіт в колекціях просто не було?
Відбір це завжди важко, бо хтось завжди спитає, чому не отой, а отой, деяких моїх улюбленців, майстрів і майстринь, тут не було, наприклад, не було робіт Ігоря Божка, і мені прикро, просто тому, що я його люблю. Але мистецтво – це шкала з рухомими критеріями, що завжди треба пам’ятати.
На відкритті, у якому взяли участь представники міської влади, куратори, колекціонери й власне митці, було дуже влучно зазначено, що те, що День Незалежності зараз відзначається не формальними, а культурними акціями, є показником життєздатності нації. А культурні акції — це безумовно форма саморефлексії, самопізнання, бо мистецтво — це взагалі про дослідження як людини, так і світу.
До речі, троє з митців зараз знаходяться в лавах ЗСУ, бо незалежність – це те, що треба відстоювати.
Роботи насправді такі різноманітні (від гіперреалізму до абстрактного живопису), що, як на мене, ми можемо стверджувати: Одеса відкрита світу й демонструє різні напрями сучасного українського мистецтва, власне саме те, що можна очікувати від квітучого українського міста. Бо ніякої єдиної «одеської школи», ніякої тенденції, яка б могла об’єднувати роботи (окрім того, що всі вони талановиті), я, щиро кажучи, наразі не бачу — що, скоріш за все, на краще. Але, може, мене поправлять мистецтвознавці.
Роботи для виставки (це знов з релізу) «надані Музеєм сучасного мистецтва Одеси, приватними колекціонерами та особисто митцями». Організатори висловили подяку Вадиму Мороховському, Віталію Лісничому, Любові Заєвій, Вʼячеславу Виродову, Анатолію Димчуку, Музею сучасного мистецтва Одеси.
- Куратор: Дмитро Величко
- Координатори: Семен Кантор, Олена Павлова.
Марія Галіна
