2 вересня в Одеському Художньому музеї (Софіївська, 5а) пройшов творчий вечір одеського художника та скульптора Михайла Реви, присвячений відкриттю виставки «Дослідження Зла». Це можна вважати офіційним відкриттям виставки; закрите, скажімо так, відкриття для преси та провідних меценатів, відбулося за день до того, ще одне, «відкрите відкриття», має відбутися сьогодні, тобто третього вересня о 15-й. Тому зараз я й поспішаю якось втиснутися між отими двома відкриттями, щоб розповісти про те, на що треба очікувати відвідувачам та поцінювачам.
Вчора, щиро кажучи, було не зовсім відкриття, але щось на кшталт авторсько-кураторського вечора, бо в затишному дворику музею на тих, хто прийшов познайомитись з новими роботами автора (а таких було чимало, незважаючи на День Міста), були зорієнтовані виступи кураторів та самого художника. Отож, ось що нам розповіли. По-перше – як я зрозуміла, Одеса – це тільки перший пункт призначення, бо виставку чекають за кордоном. Ця війна для міжнародної спільноти поступово робиться, що прикро, але (додам) очікувано, рутиною, тому мета експозиції – нагадувати про те, що зараз ми знаходимося в серці самої мабуть масштабної та страшної війни в Європі після Другої Світової. І це стосується не тільки даної виставки – взагалі всього проекту «Мови війни»; тут музей та сучасне мистецтво скажімо так, знайшли один одного: художники мають можливість репрезентувати свої роботи, а музей – жити, дихати та заповнювати зали.
Матеріал, який використовував художник у цьому проекті – це уламки ворожих снарядів та техніки, колись смертоносні, а зараз перетворені на брухт. Власне кажучи, оце перетворення й є меседжем виставки – бо естетичні в своєї вбивчої функціональності знаряддя смерті здатні лише перетворюватися на безформні опалені потвори – і більш ні для чого. Смерть потворна по самій своїй природі: як казав сам художник в презентаційному виступі, кожний фрагмент експозиції – це енергія смерті, якої протистоїть самісінька людина, вразлива але незламна.
І ще один приклад незламності – годиною раніше, у 16.00 на Дерибасівській/Гаванній традиційно пройшла чергова акція вуличного мистецтва «Воля-Не-Смерть», яку Володимир Умма проводить вже 68-й раз, підтримуючи таким чином Одесу с самого початку війни; авжеж вона пройшла не так гучно, як презентація в ОФАМі, але значення її для Одеси та історії Одеського мистецтва протягом війни мабуть не менше.
На жаль, не можу (бо всього ж водночас не встигнути) написати нічого про (судячи по фоторепортажам) дуже симпатичне відкриття виставки робот Олени Ксенофонтової в арт-просторі АРТ-Одеса в Літньому Театрі: світлини які присвячені відбиткам одеських будівель у калюжах. Прийом звісно не новий, але тут та зараз працюючий. Бо протягом війни ми зрозуміли, наскільки вразливі та ненадійні звичні нам місцеві ландшафти – про що й мають нагадувати їх тимчасові відображення.
Марія Галіна
