Прадавні образи та предмети, нібито видобуті у ході археологічних досліджень. ЦСМ «Білий Світ» об’єднав роботи  двох художників у своєму новому проекті.

На виставці «Дотик»  представлені твори художників Олексія Малих та Гії Міміношвілі. Діалог двох старших митців зосереджений навколо мистецтва як експерименту, природних матеріалів та цивілізаційних слідів.

Експозиція розташована у двох залах, твори обох авторів навмисне скомбіновані у такий спосіб, аби взаємодіяти між собою та зі сприйняттям глядача. Всі твори за фактурою та кольором нагадують надовго забуті, але врешті віднайдені артефакти давніх епох. Первісне самовираження через елементарну геометрію, ієрогліфи забутих мов, подряпини та завихрения складає враження присутності могутніх прабогів.

ЦСМ «Білий Світ» вже багато років поспіль культивує та актуалізує техніку левкасу, яка здавна використовувалась живописцями для надання творам міцності та довговічності, закріплення пігменту на дошці та досягнення ефекту світлодайного сяйва, яке просвічується крізь фарбу. Класичний рецепт левкасу: перед нанесенням малюнку дошка проклеюється паволокою і багатошарово ґрунтується сумішшю крейди, желатину та олії. 

Олексій Малих — художник, куратор і викладач, керівник київської арт-студії «13 поверх», вже багато років працює із левкасом та розглядає його водночас як матеріал, метод і цілий напрям у мистецтві. Минулоріч він брав участь у масштабному заході, влаштованому ЦСМ «Білий Світ» — Першій Всеукраїнській Бієнале Левкасу, а на нинішній виставки презентував свої нещодавні роботи.

Левкас — це традиційно пласке мистецтво, однак воно набуває тривимірності та подоби барельєфу через вдале колажування уламків ольвійської кераміки, металевих та дерев’яних фрагментів, клаптиків старого полотна. Поверхні дошок стають глибшими, майже живими.

Левкас виріс із іконописної традиції, але наразі вже відокремився в автономну течію: завдяки натуральному клею та перетертій крейді досягаються ефекти, недоступні олійному живопису. Напівстерті знаки та символи, вирізьблені праобрази папороті та підводних створінь, приховані часом пейзажі Олексія Малиха утворюють застиглий мікрокосмос.

Гія Міміношвілі працює в галузі художньої кераміки, створюючи об’ємно-просторові композиції, арт-об’єкти, паркові скульптури, декоративну пластику. 

Художник захоплюється першоосновами світу, серед яких особливо виділяє глину як фундаментальний цивілізаційний матеріал. На думку художника, глина сформувала людину як вид і як особистість, і для неї означає пам’ять, космогонічні міфи про народження Всесвіту, богів та самої людини, появу писемності, архітектури тощо.

«Ти ніколи не знаєш, що вийде, поки сам не дістанеш з печі і не подивишся. Смирення: випускаєш з рук щось тепле, рідне, а отримуєш подорослішале і мало не чуже. Як правило, в результаті виходить не зовсім те, що ти задумав — впливає погода, настрій, атмосфера, безліч чинників».

Кераміка — це і технічне ремесло, і самостійна культура, і первинні креативні інстинкти людини. Автор також називає кераміку формоутворенням поза часом, посилаючись не стільки на страх перед зникненням себе як індивіда, як на намагання залишити спадщину, передати себе у вічність. На виставці показано два типи робіт автора: це скульптури та маски.

Керамічні фігури можуть нагадувати іграшкових коників, птахів та інших звірів. Водночас архетип дикого вільного скакуна, наприклад, добре відомий багатьом народам, це прояв свободи, бігу, сили. Дещо інший посил відображений у скульптурах вершників — вони виглядають загрозливо, вороже. Кочовики здавна мають славу «людей без свого місті», напівдиких та жорстоких воїнів. 

Маски, або як їх називає скульптор, личини — це ритуальні декоративні предмети, які часто використовувалися у різних обрядах (поховальних, бойових тощо). Вони також могли слугувати для відлякування злих духів та перевтілення на зображувану істоту.

20 серпня у межах виставкового проекту відбулася Інтервенція — Олексій Малих модифікував старовинні дошки з садиби-майстерні Гії Міміношвілі, ще раз наголосивши на їхній зі скульптором спільному творенні та схожому відчутті давнини та міфології, а також провів artist talk.

Твори Олексія Малих та Гії Міміношвілі нагадують викопні об’єкти дуже давніх культурних шарів. Візуально і тактильно напівпроявлені-напівстерті образи, антропо- та зооморфні фігури, найдавніші графічні силуети. Усі вони існують у переплетеннях полотен та в аскетичних композиціях скульптур.

Представлені на виставці об’єкти розказують уважному та вдячному глядачеві історії — ті, що бентежать авторів, весь час накопичуючись, напівзникаючи та нашаровуючись одна на одну. Це метод палімпсесту, метафора інтерпретування історій у свідомості різних людей та залишення у пам’яті фактур та слідів минулого.

Усі роботи, показані на виставці, викладені у каталозі та доступні для продажу. 

Вхід на виставку вільний із врахуванням карантинних обмежень.

Текст: Андрій Мирошниченко

• Що: виставка «Дотик» — Олексій Малих та Гія Міміношвілі.
• Коли: з 6 серпня по 29 серпня, графік роботи: вт-сб – 11:00-19:00; вс-пн – вихідні. 
• Де: Центр сучасного мистецтва «Білий Світ», вул. Пушкінська, 21а