Рецензія на колективну монографію «Фольклор у сучасному суспільстві: традиції, трансформації» / Відп. ред. Л. Вахніна. Київ: Видавництво ІМФЕ імені М. Т. Рильського НАН України, 2024. 300 с.
Монографія «Фольклор у сучасному суспільстві: традиції, трансформації» є цінним науковим дослідженням, яке актуалізує роль фольклору як чинника національної ідентичності в сучасних соціокультурних умовах. Видання містить матеріали 11 авторів, які репрезентують різні аспекти трансформації фольклору в Україні та в діаспорі. Підготовлена за редакцією доктора філологічних наук Лариси Вахніної, монографія презентує міждисциплінарний доробок фольклористів, етнологів, літературознавців та культурологів.
Видання складається з трьох частин.
Частина 1: «Фольклорні трансмісії національної ідентичності». Автори цього розділу зосередили увагу на теоретичних та прикладних аспектах передачі національної ідентичності через фольклор. У статті Лариси Вахніної проаналізовано європейський досвід охорони нематеріальної культурної спадщини, що створює теоретичний фундамент для інших досліджень. Водночас публікації Оксани Микитенко, Лесі Мушкетик та Ірини Потапенко демонструють, яким чином фольклор виконує об’єднавчу функцію у середовищі болгарської та української діаспори, зокрема в Угорщині. Цікавою є також стаття Валентини Головатюк про фольклорні фестивалі як форму міжкультурного діалогу.
Усі наукові розвідки, представлені в цій частині монографії, досліджують важливі аспекти збереження нематеріальної культурної спадщини, зокрема фольклору та традиційної культури, з різних куточків Європи та України. Кожен автор пропонує індивідуальний підхід до проблеми, що переплітається з іншими, утворюючи комплексну картину збереження та трансформації культурної ідентичності у контексті глобалізаційних викликів.
Європейський досвід збереження нематеріальної культурної спадщини (Лариса Вахніна). Дослідження зосереджено на імплементації Конвенції ЮНЕСКО в Україні та низці європейських країн (Польща, Болгарія, Угорщина і Франція). Авторка аналізує підходи до збереження етнокультури, особливо в прикордонних регіонах, що є осередками трансформації фольклору й обрядової культури в умовах глобалізації та воєнних викликів. Важливим є акцент на ролі особистості як носія культури та фольклористичних експедиціях, що додає дослідженню цінності наукового і практичного значення.
Фольклорна традиція та культурні зміни в структурі сучасного карнавалу (Оксана Микитенко). Авторка пропонує міждисциплінарне дослідження, сфокусоване на трансформаціях фольклорних традицій, зокрема карнавальних обрядів, у македонському селі Вевчани, а також порівнює карнавальні практики в Болгарії, Сербії, Угорщині та Польщі. Досліджено, як ці традиції змінюються під впливом глобалізації та європейської інтеграції, акцентовано соціальну роль карнавалу як простору для трансформації ідентичностей.
Роль фольклору в зміцненні національної ідентичності українців Угорщини (Леся Мушкетик). Стаття присвячена українській діаспорі в Угорщині та фольклору, який виступає важливим елементом збереження національної ідентичності. Розгорнута панорама використання українцями в Угорщині фольклорних елементів (пісні, костюми, свята) для підтримки культурної пам’яті та опору асиміляції. Відзначена роль культурних інституцій та вплив сучасних викликів, зокрема війни та міграції, на збереження традицій.
Фольклор як фактор національної ідентичності болгар в Україні (Ірина Потапенко). Авторка пропонує детальне дослідження болгарської етнічної спільноти в Україні, від історії їх переселень до сучасних культурних практик. Окремо розглянута роль болгарського фольклору як носія національної ідентичності, що зберігається навіть в ситуації мовного асиміляційного процесу. Підкреслено важливість фольклорних досліджень для етномузикології та фольклористики, внесок болгарської громади у міжкультурний діалог в Україні.
Фольклорні фестивалі як сучасна форма міжкультурного діалогу (Валентина Головатюк). У статті аналізується участь української меншини в фольклорних фестивалях Польщі. Підкреслено важливість таких подій як акту культурного представництва та ідентифікації. Зокрема, авторка акцентує на відображенні у фестивалях не лише святкової традиції, а й історичних процесів (зокрема, депортації – акція «Вісла»), що дозволяє розглядати фольклор як акт культурної стійкості. Важливим є також аспект культурної дипломатії, що виражається через публічне представлення українців у Польщі.
Частина 2: «Сучасні фольклорні наративи в контексті соціальних та політичних змін». Ця частина монографії містить важливі дослідження, автори яких зосереджуються на комеморативних практиках, пам’яті та фольклорних аспектах у контексті різних соціальних і культурних явищ сучасної української історії. Дослідження свідчать про живий характер фольклору, його здатність реагувати на суспільні виклики.
Ірина Коваль-Фучило досліджує аналізує фольклорні практики серед внутрішньо переміщених осіб, аналізує фольклорні складові соціальних практик у громадах переселенців із затоплених сіл. Авторка зосереджується на щорічних зустрічах та ритуалах, які допомагають відновити локальні громади в нових умовах і відзначає, як ці практики дозволяють зберігати колективну пам’ять через пісенну традицію, сакралізовані дати та місця. Водночас відмічені структурні вади тексту, зокрема надмірну деталізація, що ускладнює основну аналітичну лінію.
Олена Чебанюк аналізує феномен Майдану як місця пам’яті та центр політичних акцій кінця XX – початку XXI століття. Увага дослідниці сконцентрована на фольклоризації спогадів про Майдан. Через усні свідчення учасників протестів досліджено, як Майдан перетворюється на культурний маркер і хронологічний орієнтир національної ідентичності, відіграє роль у формуванні колективної пам’яті, зокрема через вживання мікротопонімів та неологізмів.
Людмила Іваннікова фокусується на актуальних фольклорних практиках у сучасному українському контексті. Зокрема, це обряди проводів на війну, молитви та ритуали прощання з родиною перед відправленням на війну. Авторка статті розглядає, як фольклор, магія та символіка допомагають людині пережити складні моменти у контексті сучасних подій в Україні.
Кожне з досліджень цього розділу підкреслює важливість фольклорних практик у відновленні та збереженні колективної пам’яті, їх роль у формуванні національної ідентичності через ритуали, обряди та усні свідчення.
Частина 3: «Фольклорні традиції: історія та сучасність» є поєднанням історичних студій із сучасною інтерпретацією традицій і охоплює різноманітні аспекти української фольклорної спадщини, відображаючи їхній зв’язок із культурними, соціальними та історичними контекстами.
Мирослава Карацуба досліджує рецепцію південнослов’янської народнопоетичної спадщини в Україні. Авторка звертає увагу на вплив сербської, хорватської та болгарської народної поезії на творчість Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та ін. Через переклади та адаптації південнослов’янського фольклору митці збагачували українську літературу, звертаючись до мотивів героїчного епосу, міфології та народних пісень. Підкреслено важливість культурного обміну між слов’янськими народами, що не тільки збагачує літературний процес, але й сприяє формуванню національної ідентичності через фольклорні мотиви.
Тетяна Броварець демонструє, як традиційний образ рушника переосмислюється в сучасному воєнному контексті, на прикладі картини Марини Соченко «Баба Одарка. Онуки не їдуть». Дослідниця акцентує важливість епіграфічної вишивки, що стала майже забутою, але залишається безцінним історичним документом, відображаючи побут і традиції українського села. Окремо розглядається роль цієї картини як частини культурної оповіді, яка зберігає національну спадщину в умовах війни та соціальних змін.
Микола Дмитренко аналізує родинно-побутові пісні в українському фольклорі, зокрема пісні про кохання та сімейне життя, їхній розвиток від XIX століття до сьогодні. Запропонована систематизація родинно-побутових пісень, важлива для архівних і польових фольклористичних досліджень.
Автор звертає увагу на еволюцію родинно-побутових народних пісень, спираючись на праці М. Максимовича, Д. Лавренка та П. Чубинського. Пісні цієї тематики мають важливе значення для розуміння соціальних норм, традицій та взаємодії між поколіннями в традиційному українському суспільстві. Водночас підкреслено, що українська фольклористика досі не має узагальненого академічного видання пісень про кохання та сімейне життя, і потребує подальших досліджень.
Дослідження, вміщені у заключній частині видання, підкреслюють важливість фольклору як частини національної спадщини, яка зберігає колективну пам’ять, відображає соціальні та культурні зміни і сприяє формуванню національної ідентичності. Їх автори демонструють, як літературні та мистецькі твори можуть бути історичними документами, що відображають реалії часу та національні традиції.
Загалом монографія демонструє широкий спектр фольклористичних досліджень, які поєднують класичні та сучасні методології. Особливо цінним є акцент на зв’язку фольклору з національною ідентичністю, що надає виданню суспільної значущості. Праця є взірцем колективної наукової роботи, що об’єднує академічні та культурно-практичні аспекти.
Видання «Фольклор у сучасному суспільстві: традиції, трансформації» безумовно є важливим науковим внеском у галузі сучасної гуманітаристики, корисним джерелом для тих, хто займається дослідженням і популяризацією народної культури, цінним додатковим ресурсом для викладачів, студентів, музейних працівників – усіх, хто цікавиться сучасним станом і потенціалом фольклору.
Марія Бєлкова
