У Харкові триває KharkivMusicFest — фестиваль, який навіть під час повномасштабної війни продовжує збирати в місті провідних українських музикантів та нагадувати: культура залишається простором сили, пам’яті й діалогу. Однією з подій цьогорічної програми став концерт «Танго, скерцо і ноктюрн» у виконанні альтистки Катерини Супрун та піаніста Максима Шадько.

Катерина Супрун — солістка Національного ансамблю солістів «Київська камерата», музикантка, яка активно представляє українську академічну музику в Європі та співпрацює із сучасними композиторами. Максим Шадько — харківський піаніст, знаний своєю камерною та сольної діяльністю, постійний учасник мистецьких подій у рідному місті.

У розмові музиканти поділилися тим, чому для них особливий саме харківський фестиваль, як народилася програма, що поєднала Брамса, Лятошинського, Сильвестрова, П’яццоллу та Алмаші, як склався їхній дует і чому камерне музикування для них — це передусім про довіру, взаємодію та спільне дихання в музиці.

Катерино, Максиме, що для вас означає KharkivMusicFest — сам фестиваль, ваша участь у ньому та те, що він відбувається саме в Харкові?

Катерина Супрун:
Вже кілька років поспіль я безпосередньо займаюсь організацією концерту «Київської Камерати», де обіймаю посаду заступниці художнього керівника і солістки, тож для мене велика честь бути тут не лише як організаторка, а й як музикантка. Я дуже ніжно люблю і поважаю всю потужну команду фестивалю. Для мене KharkivMusicFest — це доказ того, що Україна незламна, що попри все можна творити й продовжувати.

Максим Шадько:
А для мене фестиваль сьогодні — це ще й дуже особисте відчуття повернення у той Харків, де вирувало культурне життя і було спокійно. Надихає, що фестиваль продовжується навіть під час повномасштабної війни — з великою кількістю сильних музикантів і колективів. Як для харківця, для мене надзвичайно важливо, щоб у рідному місті відбувалися події такого рівня. Це показує, що Харків живе, а культура є частиною нашого спротиву. Тому я завжди охоче приїжджаю виступати вдома.

Розкажіть про програму «Танго, скерцо і ноктюрн». Якою ідеєю поєднані твори Брамса, Лятошинського, Сильвестрова, П’яццолли, Загорцева та Алмаші?

Максим Шадько:
Програма складалася дуже інтуїтивно — ми просто накидали одне одному твори, які хотілося б зіграти. І так сталося, що більшість із них — українська музика. Мабуть, зараз є особливо загострене бажання звертатися саме до українських авторів.

Катерина Супрун:
Спочатку нам навіть здавалося, що програма виходить надто строкатою і ми не дуже розуміли, як об’єднати все це в єдине ціле. Але завдяки Юлії Ніколаєвській і її порадам усе склалося у дуже красиву драматургію.

Максим Шадько:
І тоді стало зрозуміло, що між творами існують дуже чіткі паралелі: скерцо у Брамса і Лятошинського, ноктюрновість у Лятошинського, Сильвестрова, Бібіка, танго у Алмаші та П’яццолли. Назва «Танго, скерцо і ноктюрн» виявилася дуже простою, але точною формулою всієї програми.

Як ви обирали твори для виконання?

Катерина Супрун:
Ми обоє дуже зайняті, живемо в різних країнах, тому частково відштовхувалися від творів, які вже були у нашому репертуарі — це П’яццолла, Лятошинський, Алмаші.

Максим Шадько:
Головним критерієм було те, щоб ця музика була цікава нам обом і щоб її хотілося грати.

Катерина Супрун:
А ще в мене була давня мрія виконати альтову сонату Володимира Загорцева. Як виявилося, у Харкові вона раніше не звучала, тож моє бажання здійснилося. І дуже символічно, що саме в цій програмі.

Також у Берліні, де я живу останні роки, я зустрілася з Валентином Васильовичем Сильвестровим, і він поділився зі мною своїми новими творами для альта.

Чому саме дует альта і фортепіано?

Максим Шадько:
Насправді це досить класичний і поширений формат камерного ансамблю, для якого існує величезний репертуар.

Катерина Супрун:
І водночас це дуже особливий діалог. Альт і фортепіано можуть бути надзвичайно близькими за тембровою природою, але при цьому залишатися абсолютно різними голосами.

Як склався ваш музичний дует? Чи грали ви разом раніше?

Катерина Супрун:
Минулого року ми вже виступали разом на KharkivMusicFest, але тоді я була солісткою, а Максим виконував партію фортепіано у Симфонії-концерті Валентина Бібіка.

Максим Шадько:
Так, саме тоді ми й домовилися, що хочемо зробити окрему дуетну програму.

Катерина Супрун:
І, чесно кажучи, це тільки початок — попереду у нас вже багато планів на осінь.

Що вимагає від вас гра в дуеті?

Максим Шадько:
Я дуже люблю камерне музикування, зокрема в дуеті. Досить багато камерних програм грав зі скрипкою, віолончеллю, кларнетом, а от з альтом — це вперше. На мій погляд, найголовніше у грі в ансамблі — це слухати, відчувати, комунікувати, взаємодіяти та, звісно, довіряти. Дует — це не тільки про себе, це про разом, про щось спільне. В цьому і є складність, але, одночасно, і цінність.

Катерина Супрун:
Гра в дуеті — це особливий стан довіри й оголеності. Тут немає де сховатися: кожен звук — як на долоні. Потрібно відчувати партнера ще до того, як він зіграє, ловити найменший імпульс, дихати в одному ритмі. І саме тому це так цінно. З Максимом грати — одне задоволення, адже він музикант дуже високого рівня. Сподіваюся, наші концертні ідеї ще не раз втіляться у життя, і слухачі знову почують наш дует.

ФОТО Вікторії Гузь, dress – POUSTOVIT