Літературний критик та журналіст у розмові з Kyiv Dayli про письменників та війну. Про Чернівці та почуття провини. Про Целана та футбол.
Розкажіть про героїв та час вашої книги «Група 47».
— Це було важливе угрупування письменників Федеративній республіки Німеччина, яке було створено 1947-го року. Це були молоді письменники, які вирішили абсолютно відмежуватися від історії націонал-соціалізму і почали шукати нові форми для своєї літератури. До речі, їх було не так багато. Це об’єднання мало велике значення у 1950-х, 1960-х роках. Саме оці письменники ставили запитання, які не ставили політики. І перш за все вони опікувалися опрацюванням націонал-соціалізму, націонал-соціалістичної історії. І писали також багато про трагедію Аушвіца (мається на увазі Освенцима). А як письменники вони шукали нову німецьку мову яка б відрізнялася від мови націонал-соціалізму.
Тобто мови ресентименту та реваншизму?
— Група 47 виступала проти всього що було пов’язано з націонал-соціалізмом і з ресентиментами.
Ви вважаєте, літературу Німеччини 1960-х років справжньою сенсацією. Чому?
— Це складна історія. У Федеративній республіці Німеччина був дуже важливим 1961-й рік. Тоді був серйозний студентський рух, заворушення студентів на політичному рівні почалися. Все це було під знаком політики. І в цей час (68-й рік) був такий вислів: література не важлива, література померла. Але цікаво, що після своєї смерті, після смерті літератури, література все ж таки існувала. І ось після 1968-го року, в 19070-х роках, письменник задавали питання: що ж відбудеться тепер в літературі і якою мовою почне говорити література. І в той час з’явилось багато різноманітних ліній. Серед письменників, в літературі, які опрацьовували біографічні дані, які опрацьовували молодіжні рухи 1968-го року.
Як ви зустрілися з поезією Пауля Целана та Інгеборг Бахман?
— Якраз закінчував школу, вступив до університету, почав вчитися і я був просто – очарован поезією Пауля Целана, тому що її не розумів. Нормальна звичайна лірика 1970-х років була абсолютно зрозуміла. У Целана поезія така, що починаєш її читати і не розумієш. І це був дуже цікавий досвід. І це було дуже продуктивно, тому що я зрозумів: можна чогось не розуміти але ж це дає поштовх до роздумів. Я міркував, що це таке, бо дуже цікаво. Потім через Целана я вийшов на Інгеборг Бахман, бо в них, в їхній ліриці, є (було) багато спільного. І вони дуже відрізнялися від лірики і віршів, що писалися на той час. І це теж їх об’єднувало.
Ви вперше приїхали до Чернівців в 1993-му році. І як вам Чернівці сьогодні?
— Я завжди хотів потрапити до Чернівців. В молоді роки, саме через Целана. І ось в 1993-му році можна було, нарешті, виїхати сюди і… місто було абсолютно порожнім, не було кав’ярень, не було автомобілів. Сьогодні все радикально змінилося. І в той час, в 1993-му році, намагався собі уявити, ось цю вулицю, Herrengasse – Кобилянську. Я намагався уявити, як вона виглядала в часи, коли жив Целан. І це було досить важко. Але зараз вона, дійсно, така сама як була тоді: багато кав’ярень, багато людей.
Як поводяться герої ваших книг на тлі катастроф?
— Це залежить від окремих катастроф, від історичних ситуацій. В Німеччині після другої світової війни важливо було поставити собі запитання: як же це сталося, ця війна, в чому полягає вина німців. І що треба зробити, щоб Німеччина розвивалася і більше ніколи не була винною в подібній катастрофі. Однією з великих постатей був Гюнтер Грасс, який розвинув анархічну мову і писав нею. Генріх Бьолль підходив з глибоких моральних католицьких підходів. І ось вони, ці письменники, опрацьовували теми, пов’язані з Німеччиною, з історією Німеччини, робили все, щоб більше ніколи Німеччина не називалася фашистською країною.
Головна тема фестивалю Meridian Czernowitzцього року – війна. Це знов відбувається. Ваші враження від фестивалю?
— Дуже добре, що він відбувається і дуже добре, що використовують літературні засоби, коли можна говорити про війну. На Україну було здійснено напад, і якщо говорити про німців, з німецької перспективи, з німецької точки зору, ми намагаємося «вжитися» в українців, щоб розуміти — що ж вони відчувають, тому що свого часу агресором виступала Німеччина. І я вважаю, що добре, що письменники можуть опрацьовувати тему війни.
Цікаво, що Росія (перебуваючи у складі Радянського Союзу?), яка перемогла фашизм, перетворилась на таку саму фашістську державу.
— Те, що робить зараз Росія, дуже нагадує те, що робила свого часу Німеччина, але звичайно, Росія виходить із власної історії, з власних підходів, з власного досвіду.
Останнє питання не про велику поезію, про футбол. Ви написали книжку про футбол, як це сталося? Ви грали в футбол?
— Справа в тому, що це пов’язано з моєю біографією, звичайно. Я виріс в дуже провінційному куточку на півдні Німеччини, мені як хлопцю тих років, не було чим зайнятися — там, де я виростав, крім футбольного клубу нічого не було. Тому ми всі грали в футбол. Потім у дорослому віці я сам себе запитував – чому я так захоплювався футболом? І я знайшов для себе таку теорію, що футбол, це своєрідна форма культури, яка допомогла мені розвиватися.
Спілкувалася Віка Федоріна
Дякую за допомогу з перекладом Юрію Сильвестрову
