Відомий австрійський диригент Георг Кугі 7 листопада виступить у Львівській філармонії. Програму з творів, які б додали нових барв у всім відомий портрет композитора Бетховена, — Концерт для фортепіано з оркестром № 3 та Симфонія № 7 підготував Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії та солістка концерту – піаністка Марія Клименко.
— Пане Георг, розкажіть, будь ласка, загалом про історію вашої співпраці з українськими колективами. Ви так чудово говорите українською — яка історія стоїть за цим?
Моє знайомство з українськими музикантами почалось 20 років тому. Я диригував концерт у Львівському оперному театрі і у філармонії, також всеукраїнські турне організовані агенцією «Da Capo» під керівництвом Матіаса Кендлінгера. Саме тоді я вперше познайомився з музикантами, і дуже почав цінувати їх як колег. Ми мали чимало прекрасних концертів і турне майже по всій Європі. Потім я познайомився з оркестром «Віртуози Львова», згодом — із «INSO-Львів» та Академічним симфонічним оркестром Львівської філармонії. Тож я вважаю себе напівльвів’янином.
Українську мову почав вивчати давно, хотів краще комунікувати з колегами. Та з часом зрозумів, наскільки ця мова різнобарвна і як вона мені подобається.
— Чи правильно я розумію, що після початку повномасштабної війни ви ще не виступали тут?
Так, після 2022 року якось не складалося.
— А як виникла ідея теперішньої програми з нашим симфонічним оркестром? Наскільки довго це планувалося і як підбиралися твори?
Це була ідея Львівської філармонії, нового директора Ігоря Муравйова. Ми почали планувати лише місяць тому — фактично це така швидка, майже експромтна акція. Програма — бажання самої філармонії, але я з радістю погодився, бо люблю Бетховена. Це гарна музика, і, думаю, вона дуже пасує і оркестрові, і публіці.
— Дякуємо, що ви приїздите у такий непростий час.
Я вже бував у Львові під час війни кілька разів. Для мене це вже не так надзвичайно, бо я почуваюся тут досить впевнено. Львів для мене — місто знайоме, майже рідне, тому я не боюся. І я вважаю, що треба підтримувати українців, наскільки можливо, особливо в галузі культури.
— Ця програма включає фортепіанний концерт Бетховена та його симфонію. Чи, на вашу думку, музика минулих епох відображає наш сучасний контекст?
Безперечно, вона пов’язана з нашим часом. Ця програма надихає, підносить дух. Бетховен — це позитивна, життєствердна музика. Вона сповнена сили й добрих думок. Я сподіваюся, що вона допоможе людям бодай трохи відволіктися від щоденних турбот.
Музика лікує — і в мирний час, і у воєнний. Артисти мають намагатися робити все, щоб людям ставало легше. Якщо це вдається — це велике щастя. Концерти мають створювати простір тиші, спокою серед суєти, адже нам усім потрібно час від часу «втікати» від важких реалій, щоб потім знову мати сили жити.
— Як ви працюєте з партитурою перед виходом на сцену? Які ваші принципи в роботі з музикою, зокрема з Бетховеном?
Насамперед — це знайомство з оркестром. Я ще не знаю всіх музикантів цього колективу, тому спершу важливо встановити людський контакт, потім — музичний. Лише тоді ми справді можемо «говорити» про Бетховена.
Бетховен — композитор, якого всі знають. Тому наше завдання — не просто зіграти ноти, а створити ту атмосферу, яку він хотів передати. Це вимагає не тільки технічних знань, а й емпатії — відчуття духу митця.
— А чи відрізняється робота з українським оркестром від оркестрів інших країн?
Гадаю, ментальність музикантів у всьому світі схожа. Ми всі проходимо однаковий шлях навчання і щоденних занять. Відомо: якщо музикант день не грає — він сам це відчуває, два дні — помічають колеги, три дні — чує публіка. Ця дисципліна формує спільний професійний характер.
Щодо стилістики — колись були різні школи: німецька, французька, італійська, російська. Тепер ці межі стерлися. Українська школа дуже близька до австрійської. Є лише тонкі технічні відмінності, але загалом — ми чудово розуміємо одне одного.
Мистецтво універсальне. У кожного свій підхід, але результат має бути унікальний та живий.
— Ви часто виконували у Львові масштабні програми — Верді «Реквієм», Дев’яту Бетховена…
Я вважаю, що поєднання хору з оркестром звучить дуже монументально і переможно. Мені подобаються українські хори, їхні сильні голоси, тому обирав репертуар для симфонічного оркестру і хору. Також виконував Бетховена «Урочисту месу» з українськими музикантами.
— Чи є такі твори основою вашого репертуару?
Я не спеціалізуюсь на одному стилі. Можна сказати, я універсаліст. Люблю музику різних епох — від стародавньої до сучасної. Я інструменталіст, співак, хормейстер, диригент, виконував і народну музику, і навіть поп. Не хочу обмежувати себе рамками. Мистецтво надто багате, щоб обрізати його можливості.
— Ви також викладаєте, правильно?
Так, уже сорок років я професор у музичній гімназії у Відні. Це теж велика радість і водночас виклик — потрібно мати універсальний підхід і педагогічну інтуїцію, бо робота з оркестром також вимагає педагогічної майстерності. Саме люди виконують музику, і все вирішує людський фактор: без нього партитури лежать неживі.
Найперше диригенту важливо самому мати стосунок до твору. Якщо я не відчуваю музику, я не можу її передати. Далі все залежить від ситуації: якщо твір відомий — важливо створити атмосферу, знайти новий сенс. Якщо ж твір зовсім новий — треба навчати, працювати з деталями, пояснювати. Це тонка, жива робота, її важко описати теоретично — усе відбувається на практиці.
Оркестр — це живий організм, у нього своя душа, і до неї треба знайти шлях.
Не буду давати настанов, бо я не начальник для публіки, — радше поділюся побажанням. Хочу, щоб слухачі приходили на концерт із відкритим серцем і чистою душею, щоб сприймали цю фантастичну музику Бетховена всією своєю сутністю. Нехай вона принесе їм натхнення, гарні переживання і світлі думки. Це, по суті, душевна терапія — для слухачів, для музикантів і для всіх нас.
Спілкувалася Дзвенислава Сафʼян
Фото Віталій Грабар
