Чи варто шукати рецепт безсмертя?

«Ін'єкція безсмертя»

У Молодому театрі повний зал. Починається вистава «Ін’єкція безсмертя». На сцені з’являється Лілія Ребрик. Глядачі з перших рядів починають знімати ії на телефон. Актриса це одразу ж це помічає: забирає телефон, робить селфі з глядачами і зникає за кулісами. Така красномовна ілюстрація до українських шоу-реалій відбулася на одному з премєрних показів. 

Отже, вистава-бенефіс акторки Лілії Ребрик. П’єсу Карела Чапека «Засіб Макропулоса» режиссерка Олена Щурська обрала ще задовго до початку «карантинних часів», а репетиції постійно переривалися через періодичні локдауни. И майже кожен етап доводилося починати спочатку. Але попри все, прем’єра вийшла на початку цього сезону — у вересні.

Для багатьох ця п’єса Чапека знайома ще за фільмом радянських часів «Рецепт ее  молодости», у якому головну роль зіграла Людмила Гурченко. Але ні в якому разі не закликаю порівнювати ці абсолютно різні за жанром і суттю мистецькі продукти. Єдине, що дійсно варто — прочитати п’єсу. 

На питання щодо побоювань порівняння вистави з кіно. За словам режисерки, фільм було створено, як розважальна історія, а в театрі максимально хотіли від цього відійти.

«П’єсі майже 100 років, а питання ті ж самі знов актуальні. Міняється суспільний устрій, змінюються люди, обставини, цінності.  Стає зрозумілим, що  є правдивим, ціннісним, вічним, а що було підробкой — це відсіюється. Мене зачепило те, що головна роль — це  жінка, яка світом не сприймається, а засуджується», — розказує Олена Щурська.

Головна героїня вистави актриса Емілія, роль якої виконує Лілія Ребрик.

Жінка-зірка, яка своєю красою і славою вабить багатьох, але обирає самотність, точніше оберігає свою сутність від оточуючого світу, ніби ховаючись від реальності. Лілія Ребрик ставлю на сцені образ впевненої і сміливої жінки, яка постійно шукає гармонію у своєму світосприйнятті. 

Емілія  проходить цей чималий життєвий шлях — понад 400 років, змінюючи ім’я одне за одним. Вона проживає різні ролі і може підлаштовуватися до різних обставин, але чи приносить ії це задоволення? Чи має цінність така нестерпна ілюзія життя — питання, що набуває нових сенсів і форматів за п’єсою, написаною Чапеком майже сто років тому. 

Дійство у виставі відбувається у форматі телешоу, якими перенасичена реальність українців. Тобто, реальне життя навмисно перетворюється у показову картинку-обкладинку. У цьому просторі можна з’ясувати стосунки,  принижувати чи насміхатися, врешті решт вчинити суд над Ємілією. При всіх. Шоу, на якому існують свої правила гри, що позбавлені справжніх цінностей. Такі речі, як честь, кохання, правда, апріорі не можуть існувати у суспільстві, неспроможного сформувати власну думку.

Акцентованою на сцені є коробка-трансформер, як символ пастки для Емілії. Це, з одного боку, схоже на її дім, у якому вона ховається від усіх, намагаючись акумулювати всі свої сили. З іншого, конструкція символізує часову пастку, у якій душа героїні страждає від самотності і суспільного осуду. Лілія Ребрик органічно опановує цей тісний шматок простору, у якому майже неможливо вільно дихати. 

Чи варто шукати рецепт безсмертя?

У театрі жанр вистави визначили як «танцювальна чума».  По-перше, пластика на сцені символізує одночасно трансформацію не тільки головної героїні, але й цілого суспільства. Точніше, вплив суспільства на конкретну людину — Емілію, що може мати руйнівні наслідки. По-друге, чума — це хвороба, яка відфільтровує — що є наразі у житті цінного і важливого, а що – скороминуще і непотрібним. Як розказала сама режисерка Олена Щурська, вона хотіла, щоб це була саме танцювальна історія. До того, ж Лілія Ребрик робить це мегарпрофесійно і граціозно.  Пошук хореографів на цю виставу фіналізувався тим, що запросили Андрій Дикого (чоловік Лілії Ребрик). Для нього це перший досвід у театрі. Отже, хореографія наділяє виставу не тільки пластичною експресією, але ще й підсилює ідейні меседжи. Взагалі, це мультижанрова вистава. Це не суто драма, бо є елементи і мюзиклу, і трагіфарсу, і психологічної мелодрами. До речі, наразі жанрова поліфонія – одна з ознак сучасного театру.

Життя у інформаційному просторі, наче у телешоу, змушує людину або вірити, або вмикати критичний погляд. А гонитва за безсмертям, або рецептом якнайдовше залишатись неприродньо молодим, може перетворити життя людини суто у механічне існування, безрадісне і штучне. І у виставі чітко артикулюється тезіс про вічні цінності, що не втрачають своєї актуальності і насамперед вони і є таким собі двигунчиком нашого життя.

А тепер спойлер: у виставі глядачу таки розкривають “рецепт безсмертя”, яких є незмінним для усіх поколінь та не залежить від епохи, географії і статусу.

Наступний показ вистави 26 листопада.

Текст: Ірина Голіздра

Фото: Олексій Товпига

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *