Катерина Філюк, кураторка проекту «Заземлення», Культурного фонду ІЗОЛЯЦІЯ
Я жодного разу не була в Соледарі. З огляду на те, що ІЗОЛЯЦІЯ протягом всього 2020 року маленькими кроками рухалася у напрямку цього містечка на сході України, і ось уже кілька місяців, як відкрила та облаштувала там невеличкий офіс, цей факт виглядає щонайменше дивно, а то й досить непрофесійно.
Але розповім із самого початку. Рішення про згортання виставкової програми та й взагалі активної діяльності в Києві і переїзд до Соледару фонд прийняв ще наприкінці 2019. Але хто ж тоді знав, що вже за кілька місяців більша частина мистецьких інституцій перегляне свої виставкові плани і тимчасово закриється, а «заземлитися» вимушені будуть буквально всі (згадайте, як часто ви подорожували цього року). Так чи інакше напрямок було обрано, і почалося дослідження. Або краще сказати – розвідка, аби не зловживати терміном, що останнім часом набив оскому в мистецьких колах.
Упродовж року ми знайомилися, розмовляли, запитували, шукали, читали, хтось навіть їздив до Соледару. Нам хотілося якнайбільше дізнатися про місто та його мешканців, а також підготуватися до переїзду. З одного боку, це таке дуже егоїстичне бажання дізнатися, хто твої сусіди, з ким ймовірно вийде подружитися на новому місці. З іншого – як з’ясувалося пізніше, ці розвідки відкрили багато цікавого і незнаного про власну історію та сьогодення і для самих соледарців.
Питання, яке, майбуть, найчастіше поставало у зв’язку з переїздом – чому Соледар? Чому не Краматорськ або сусідній Бахмут? Словом, місто побільше, де вже існують якісь мистецькі та активістські осередки, куди (і це доволі важливо) легше дістатися, де більш розвинена інфраструктура (наразі у місті жодного готелю або хостелу). Так, справді, за всіма цими пунктами Соледар програє сусіднім населеним пунктам. Але ентузіазм, з яким зустріли новину про переїзд ІЗОЛЯЦІЇ соледарці, сторицею компенсує ці вади.
Як і 10 років тому, у цехах донецького заводу ізоляційних матеріалів ІЗОЛЯЦІЯ в Соледарі відкриває свої двері там, де існує культурна порожнеча, де робота фонду є затребуваною та важливою. Сподіваймося, що як і в Донецьку, тут вдасться створити інституцію, запустити низку змін та стати для них справжнім каталізатором.
Важко не помітити, як за ці 10 років змінився масштаб інституції, як змістився фокус з суто мистецьких практик до роботи зі спільнотами, пошуку нових експериментальних форм обговорення складних соціально-політичних питань. Як розширилося коло партнерів і друзів з дотичних до мистецтва секторів, передусім, правозахисного.
Для мене одним з найбільших викликів, але й головним стимулом роботи в ІЗОЛЯЦІЇ завжди була її динамічність, спроможність швидко перепрошивати налаштування, гнучкість. Опинившись вирваною з корінням, вигнаною з власного дому, як і більш ніж півтора мільйони внутрішньо переселених осіб, інституція вимушена була влаштовуватися на новому місці, перетворити свою слабкість на стратегію і протягом шести років в Києві багато експериментувала. Проте настав час заземлитися, і сподіваюся, Соледар стане тим місцем, де ІЗОЛЯЦІЯ пустить нове коріння.
Вже у січні стартуватиме серія короткострокових резиденції Заземлення, що дозволить 19 митцям та дослідникам відвідати Соледар та попрацювати зі «скарбами», які приховує місто та його околиці. Разом з локальною командою фонду, до якої входить вчителька місцевої школи Наталка Тищук та краєзнавець Михайло Кулішов, а також у співпраці з Галиною Олійниковою, головою екологічної організації МАМА-86, ми намагатимемося подивитися на регіон через оптику антропоцену. Такий підхід видається дуже продуктивним, таким, що дозволить подивитися на регіон під новим кутом. І, маю надію, резиденції стануть доказом на користь цього припущення. По-перше, Соледар та околиці – це мілина давнього Пермського моря (295 млн років тому), тож знаходимо й соляні печери, і крейдові кар’єри, і рештки викопних рослин і тварин. Палеонтологічні розвідки почалися тут завдяки економічним інтересам і пошуку корисних копалин. А історія їхнього видобутку та промисловості сягає куди глибше радянської індустріалізації. По-друге, застосування антропоценової оптики може допомогти подивитися на регіон не з точки зору тривалого військового конфлікту й економічного занепаду, розділення місцевого населення за критеріями мови або політичних уподобань. А з універсальної позиції екологічної повістки, яка потенційно може мати потенціал для об’єднання. Соледар приховує ще багато інших цікавих історії, захоплюючих сюжетів та забутих історичних фактів. Вони терпляче чекають на своїх дослідників. І, впевнена, що резиденція Заземлення дасть можливість першого наближення та продуктивного запитування.
А я нарешті побуваю в Соледарі.
