Австрійський віолончеліст Йорг Цвікер гастролював концертними майданчиками по всій Європі як віолончеліст та диригент, цього літа він приїде до Києва та зіграє на фестивалі Bouquet Kyiv Stage 2024.

Чому ви обрали саме віолончель? Довгий час вона навіть не розглядалася як сольний інструмент. Навіть Дворжак, який написав видатний концерт для віолончелі сі мінор, якось сказав: «Віолончель нічого не варта як сольний інструмент, її місце – в оркестрі».

– Мій батько, який був для мене великим авторитетом і кумиром, грав на віолончелі. Тож опанувати цей інструмент я захотів завдяки йому. І ще тому, що віолончель була більшою за флейту моєї сестри, і мені подобався її звук. Мені пощастило з чудовими вчителями, тож я міг розпочати навчання в університеті зі спеціальним дозволом уже в 7 років.

Чому барокові музиканти завжди прагнуть поєднувати викладання та виконавство?

– Гадаю, що з цим «історично інформованим виконавством» ми все ще маємо спеціальну освіту. І ми можемо та хочемо допомогти «сучасним інструменталістам» дізнатися більше про техніку гри. Навчаючись, вони повинні грати музику чотирьох різних століть на одному (сучасному) інструменті та переважно використовувати ту саму техніку. Віолончелісти чудово володіють навичками гри, але часто не мають часу глибоко заглиблюватися в виконання музики, яку їм доводиться грати. І тут ми можемо допомогти на наших майстер-класах.

Усі знають Ніколауса Арнонкура, вашого найвідомішого вчителя, але у вас було багато інших. Кого згадуєте найчастіше?

– Те, що я мав шанс зустрітися з Арнонкуром у 15 років і стати його учнем, було найбільшою мотивацією для мого шляху. Але була також моя професорка віолончелі в університеті в Ґраці Хільдгунд Пош (Hildgund Posch), яка дала мені фантастичні основи техніки та підтримала мою цікавість до старовинної музики. Після того як я прослухав лекцію віолончеліста Ернста Кнави (Ernst Knava) про відмінності сучасних і старовинних інструментів, мені було цікаво дізнатися більше на цю тему. Клавесиніст Курт Нойхаузер (Kurt Neuhauser) і віолончеліст Макс Енгел (Max Engel) стали вчителями, які познайомили мене зі світом бароко. І, звісно, ​​Крістоф Койн (Christophe Coin) у Базелі та Яап ґер Лінден (Jaap her Linden) у Гаазі були моїми вчителями барокової гри на віолончелі, вони вивели мене на найвищий рівень майстерності.

Ви є музикантом, лідером ансамблю, а також знавцем рептилій, альпіністом, медіатором та тренером. Як все це у вас поєднується?
– Якщо тримати очі відкритими, життя пропонує стільки чудових речей! Я ніколи не жив виключно як музикант (який багато практикується та піклується про себе), тому отримав (і скористався) можливістю мати якомога більшу кількість інтересів – особливо це стосується гір та природи.

Музика бароко є зовсім іншим стилем виконання, адже бароко – це унікальний світ, дуже відмінний від сучасного. Що для вас означає бути бароковим віолончелістом?

– Я не граю на бароковій віолончелі лише для того, щоб «бути іншим». Це завжди баланс між особистою інтерпретацією та реконструкцією того, що ми можемо прочитати в старих книгах про стилістичні та історичні прийоми. Тим часом про бароко ми знаємо багато, набагато більше, ніж про романтичний період. «Поводження» з інструментами в бароковій і сучасній музиці іноді здається досить схожим. Не випадково в Європі багато «барокових музикантів» також грають сучасну музику, але менш романтичний репертуар.
Барокові віолончелісти є основою музики того періоду – basso continuo. Можна підтримувати солістів і очолювати музичний колектив – але одночасно це досить складно. Нудний бас здатен зруйнувати найкраще соло чи ансамблеве виконання. Я знаю багато фантастичних солістів, але дуже мало виконавців continuo.

Наскільки мені відомо, ваш нинішній виступ на фестивалі Bouquet Kyiv Stage – не перший в Києві. Поділіться, будь ласка, спогадами та враженнями від попередніх виступів?

– Вперше я був тут у 1990-х зі своєю бароковою групою «Il Parnaso musicale». Потім повернувся для участі у спецпроєкті Open Opera Ukraine та проводив майстер-клас у Національній музичній академії у 2021/22 навчальному році. Мене тепло прийняли, ми дуже добре провели час із чудовими музикантами. Було помітно, що публіка тут також дуже освічена та зацікавлена! Нам, музикантам, завжди приємно грати для такої аудиторії.

Ви погодилися відвідати Україну під час війни. Чи було легким рішення приїхати сюди?

– Так, рішення далося мені легко. Мене вже запрошували на фестиваль до Дніпра, але тоді університет не дозволив поїхати через війну. Зараз канікули, тому я можуприїхати! У мене так багато українських друзів в Києві та за кордоном, нинішня ситуація мене глибоко зворушує. Я дуже ціную культурні проєкти, які організовують Ганна Гадецька, Галина Григоренко та інші, вони влаштовують унікальні концерти в ці важкі часи. І з першого дня війни я хотів приїхати, щоб взяти участь у таких проєктах, щоб грати музику разом, а також показати свою солідарність.

І, звісно, ​​мені цікаво зрозуміти, якою є «реальність» в Києві, побачити на власні очі, як живуть тут люди, чи відчувають сум і страх, які в них надії та потреби… В жодних новинах про це не говорять.

Тема нашого концерту «Спільність» — найкраще описує, чому я тут — щоб бути разом, пліч-о-пліч!

Розкажіть детальніше про програму вашого фестивального концерту. З яких творів він складатиметься?

– У першій частині концерту ми виконуватимемо барокову музику композиторів Ребеля, Телемана та Перселла. Для початку я вибрав «Chaos» з «Les elemens» Ребеля як символ сучасності. Коли ви почуєте перший акорд, ніколи не подумаєте, що це музика 18 століття. А через Occasional Suite Перселла та Tafelmusic Телемана ми розкриємо слухачам всю палітру бароко.

У другій частині ми гратимемо сучасні твори, засновані на старовинній музиці. Токату для струнного оркестру Скарлатті в аранжуванні австрійського композитора та мого колеги по університету Ріхарда Дюнсера та його твір «Nebensonnen» із цитатами фортепіанної сонати Шуберта. Потім зіграємо «Капріольську сюїту» Пітера Ворлока – веселу композицію в «старому стилі». Завершимо програму дуже зворушливо – хоралом Баха «O Mensch bewein Dein Sünde groß» в аранжуванні Макса Регерса.

Оркестр, з яким ви гратиме, – не бароковий, як ви до цього ставитися?

– Мені це дуже подобається. Я часто диригував «сучасними оркестрами», які виконували старовинну музику. Шкода, що сучасні ансамблі грають твори, починаючи з Моцарта і Гайдна, і вкрай рідко більш ранні. Сьогодні ми знаємо набагато більше про техніку гри та виконавську практику, тому можемо справді добре попрацювати над таким репертуаром. Все, що нам потрібно, – бути відкритими, зацікавленими в пізнанні нового і іноді трохи змінювати звичні техніки. Ось чому я вважаю це дуже важливою роботою для розуміння музики.

Спілкувалася Віка Федоріна

Концерт відбудеться 17 серпня, о 15.30, а також о 19.00, Софійський Собор