Історія Кейті Бірчел «Секс-просвіта. Поїздка» подарує шанувальникам серіалу Sex Education ще одну зустріч з улюбленими героями зі школи «Мурдейл». Четвірка друзів вирушає у поїздку, щоб допомогти братові Мейв Шону виплутатись з халепи. Це буде майже детектив.

Навички психоаналізу Отіса неабияк згодяться для опитування свідків, а безпосередність Еймі відчиняє всі двері, якщо це раніше не вдалось модним одяганкам від Еріка. А що ж Мейв? Їй потрібно зібрати всі шматочки цього пазла, адже Шонові більше нема на кого сподіватись.

Роман «Секс-просвіта. Поїздка» – велика пригода для друзів з «Мурдейла», в якій вони не тільки об’єднуються заради однієї справи, а й краще пізнають одне одного, відкриваючи несподівані грані. Хто б міг подумати, що… Ой, це вже буде спойлером.

Кейті Бірчел «Секс-просвіта. Поїздка». Переклад Сергія Ковальчука. К.: видавництво «Рідна мова», 2021, ст. 280.

Замовити тут.

Уривок

То як ти збираєшся довести, що твій брат ні в чому не винен? — спитала Еймі, коли вони їхали по звивистій сільській дорозі в напрямку шосе.

— Гадки не маю, — відповіла Мейв і вчепилася в ручку дверцят, аж пальці побіліли, бо Еймі вкотре набрала швидкість на повороті.

Усі пасажири в один голос зойкнули, коли автівка на повній швидкості наскочила на яму. А Еймі, схоже, цього й не помітила, або їй було байдуже, бо вона, тримаючи одну руку на кермі, другою намагалася дістати помаду з підстаканника біля ручки перемикання передач. Діставши ж, почала спокійнісінько фарбувати губи.

— Коли кермую, у мене страшенно пересихають губи, — повідомила вона, зітхнувши, й закрила помаду ковпачком. — Це так дивно.

— Напевно, це від кондиціонера, — зауважила Мейв.

— Ні, це від кермування, — наполягала Еймі. — Коли їду на задньому сидінні, вони так не пересихають.

— То що там у твого брата, Мейв? — спитав Ерік, намагаючись відволіктися від думки про те, що він може будь-якої миті померти з таким безрозсудним водієм.

— Ой, бляха, а ти не знав? — скривилась Еймі й винувато подивилася на Мейв. — Вибач, я думала, вони все знають.

— Отіс знає, — пробурмотіла Мейв.

— Якщо не хочеш, можеш не відповідати, — промовив Ерік, хоча й знав, що його просто порве, якщо вона не розкаже.

— Та нічого особливого, — сказала Мейв, втупившись у вікно. — Мого брата звинуватили у крадіжці. Але він стверджує, що нічого не крав.

— О боже! — Ерік драматично поклав руку на серце. — Яка несправедливість!

— І ми плануємо знайти того, хто зробив це насправді, — пояснив Отіс, відчувши, як спітніли долоні, коли вони знов налетіли на яму й підскочили, втримавшись на сидіннях лише завдяки ременям безпеки.

— Сорянчики! — вереснула Еймі, хитаючи головою. — І звідки ті ями на дорозі беруться?!

— Отже, ти їдеш до Шона, щоб довести його невинуватість? — мовив Ерік, схвально кивнувши головою. — Це дивовижно. А що саме він украв, на їхню думку?

— Діамантове намисто. Вочевидь дуже дороге, — пробелькотіла Мейв.

— Вау! — вигукнув Ерік і повернувся до Отіса, витріщивши очі. — Як у кіно, правда?

— Еге, точняк, — погодилась Еймі. — Загадка з реального життя. Типу як загадкове вбивство. Ну, в тому знаменитому детективі. Як він називався? А точно! «Парео»!

— Ти хотіла сказати «Пуаро»? — запитала Мейв, розгублено глянувши на неї.

— Так, — кивнула Еймі. — Я ж так і сказала.

— Чому Шона звинувачують у крадіжці діамантового намиста? — здивувався Отіс. — І в кого він його вкрав?

— Гадаю, — зітхнувши, проказала Мейв, — він розповість нам усі деталі, коли ми приїдемо.

— Він живе в місті? — схвильовано запитав Ерік. — Оце круть! І ми житимемо в нього?

— Ні. Так далеко я ще не думала.

Ерік кліпав очима, не зводячи погляду з Отіса, а той лишень плечима знизав.

— Чекайте, то нам ніде зупинитись? Отісе, ти ж сказав, що в тебе все розрулено?

— Я сказав, що ми все розрулимо, — заспокоїв його Отіс. — І я не відмовляюся від своїх слів. Щойно приїдемо туди…

— Чекай, ми що, просто вигулькнемо десь посеред нічого? — Ерік похитав головою, дивлячись у вікно. — У книжках так починається майже кожне загадкове вбивство, але в даному випадку жертвами станемо ми.

— Якось я дивилась одну документалку, еге, — почала Еймі, — де одного хлопця звинуватили в пограбуванні ювелірної крамниці, і врешті його розчавили катком.

В автівці запанувала тривожна тиша. Зрештою Ерік, прокашлявшись, сказав:

— Можливо, хтось вбачає в цьому схожість із тією ситуацією, в якій опинився Шон, але я не думаю, що його чекає така сама доля, Мейв. — Ерік намагався, щоб його голос звучав чемно і щиро. — Певен, що ніяким катком його не розчавлять. Я взагалі не думаю, що його вб’ють. Найімовірніше, з ним буде все гаразд.

Мейв, і досі не відриваючи очей від вікна, не промовила ні слова. 

Отіс грізно подивився на Еріка. 

Ерік розгублено здійняв руки вгору й самими губами прошепотів:

— Що таке?

Отіс лишень похитав головою. Аж тут у нього задзвонив телефон. Витягнувши його з кишені і побачивши, що це мама, він відклав його на сидіння, чекаючи, коли дзвінок закінчиться.

— Чому ти ігноруєш Джин? — спитав Ерік, зиркнувши на екран його телефону. — Ви що, знову посварилися?

— Ні, просто вона весь час телефонує, аби спитати, чи в мене все гаразд. Я вийшов з дому менше години тому, і вже маю три пропущені дзвінки.

— Ав-в, це дуже мило, — усміхнулася Еймі.

— Ні, це взагалі не мило, — просичав Отіс крізь зуби, коли його телефон знов задзвонив. Не вагаючись, він перевів його у беззвучний режим. — Це так вибішує. Моя мама — це якийсь кошмар.

— Джин — богиня, — поправив його Ерік, який почувався вже значно спокійніше, відколи вони повернули на шосе, де не було ям і сліпих поворотів.

— Минулого тижня моя мама сказала, щоб я менше усміхалася, інакше будуть зморшки на губах, — сказала Еймі. — А на Різдво вона мені сказала, щоб я менше супилася, бо будуть зморшки на лобі. То я так розумію, мені треба завжди ходити з покерфейсом?

— Не думаю, що тобі треба менше усміхатися, — мовила Мейв.

— Підтримую, — додав Отіс. — Дослідження показали, що, коли людина усміхається, в її організмі виділяються ендорфіни й серотонін, природні хімічні речовини, які покращують настрій і розслабляють тіло.

Мейв кинула оком на торпеду.

— Жесть! Еймі, нам треба буде скоро заїхати на заправку.

Еймі зойкнула.

— А звідки ти це знаєш, кицю?

— Датчик пального, — повільно сказала Мейв. — Він лежить на червоній смужці, а це означає, що в нас небезпечно мало пального. Терміново треба заправитися.