«Після нашої перемоги я хочу голими руками розчищати руїни. І цими ж руками грати на піаніно»

Колстад

Розмова з норвезьким піаністом і композитором Акселем Колстадом про російсько-українську війну, яку він називає своєю, про музику, що лікує, і невідворотність нашої перемоги.

Аксель Колстад називає українців своїми братами й сестрами та вважає російсько-українську війну так само своєю. Його бабуся була з Одеси, і музикант говорить: відчуває сильний зв’язок з Україною. Зараз він влаштовує численні концерти, на яких збирає гроші на підтримку України та українців. Виступає і для тих, хто був змушений виїхати за кордон через війну, щоб трохи розрадити їх. Вірить у нашу перемогу й планує одразу ж приїхати в Україну, щоб не лише заліковувати наші рани музикою, а пліч-о-пліч з українцями розбирати завали й відбудовувати те, що зруйнувала Росія. 

Аксель, 8 травня ти даватимеш у Варшаві благодійний концерт для українців, що виїхали туди від війни. Про що цей концерт? Що ти хочеш сказати слухачам своєю музикою?

— Мені хочеться подарувати українцям, яких війна змусила виїхати за кордон, трохи спокою, рівноваги й радості — у думках та душах. Ймовірно, лише на короткий час — поки триває концерт. Але і цього може бути достатньо, щоби трохи перезавантажитися й далі бути сильними для тих, хто зараз в Україні бореться за нашу свободу. Можливо, чоловіки в Україні знатимуть, що їхні родини у Варшаві матимуть якусь годину, щоб видихнути — завдяки музиці, і це їх підтримає. Можливо, це так само підтримає і військових. 

Я хотів би битися пліч-о-пліч зі своїми братами і сестрами в Україні. Але поки що моя боротьба — це музика. Зібрані на концертах кошти я надсилаю на підтримку України й українців. Своєю музикою та виступами я також намагаюся дати людям, що виїхали за кордон через війну, трохи енергії.

Коли у мене виникла ідея зробити цей концерт для українців у Варшаві, я зв’язався з концертним майданчиком, який належить моїм дуже хорошим друзям, а потім — з посольством Норвегії в Києві, яке зараз розташоване у Варшаві. Усі вони зробили цей концерт можливим. Тож тепер я можу поділитися з вами своїм серцем, яке так само бореться. Мій репертуар складається з історичної музики та сучасної, написаної мною. Я також поєднаю концерт із гумором. Думаю, пробувати знову сміятися — важливо. Сміх може лікувати.

Це не перший твій концерт для українців, що виїхали за кордон, рятуючись від війни. Скажи, чим ці концерти особливі для тебе? Чим вони відрізняються для тебе як виконавця від всіх інших твоїх виступів?

— Із початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну я зібрав на своїх концертах (і допомагаю збирати разом з іншими музикантами) майже 70 тисяч євро, які відправив на благодійні та військові цілі. Я також виступав для українських біженців у Норвегії. Це — чарівні та сильні моменти. Я також кілька разів виступав на національному телебаченні та радіо, де висловлював свою точку зору про те, що НАТО повинно робити: боротися з Путіним на території України. Концерти, які я виконую в цей час, час жахливої війни, сюрреалістичні, часом болісні, але дуже важливі.

Як ця війна в Україні вплинула на тебе як виконавця і композитора? Можливо, на твій репертуар? На настрій виступів?

— Україна загалом вплинула на все моє життя відтоді, як я вперше виступив у Харкові в 2018 році. Тоді разом із Харківським філармонічним оркестром я виконав фортепіанний концерт, присвячений моєму батькові Альберту Леону Хазану. Україна кличе мене. Мої предки кличуть мене. Я відчуваю це. Моя бабуся була з Одеси. Дід – з Москви. Моя родина втекла від сталінського режиму до Стамбула. Ми зараз боремося з таким самим за своєю суттю режимом – путінським.

Як думаєш, якою є роль культури та культурних діячі у часи воєн, криз, суспільних негараздів? Чи мають митці висловлювати чітку позицію щодо подій, чи повинні залишатися «поза політикою»? Чому для тебе важливо висловювати свою позицію?

— У переломні моменти, у час воєн і криз, музиканти та художники (ті, хто на це здатен) мають піднятися. Світити. Щоб дати надію і зберегти моральну висоту. А дехто, як я, битися своєю музикою і голосом. Ця війна — моя війна, тому що це земля моєї бабусі, земля моїх друзів, яких я вважаю своїми братами і сестрами. Ця війна — моя війна, тому що Путін атакує Європу. Атакує світ. Це ж так просто. Ми вже бачили це 1939-го. І Путін не зупиниться, поки не буде переможений. А він буде переможений.

Ти кілька разів був в Україні – у Києві, Полтаві, Харкові. Якими ти побачив Україну та українців? І що нового відкрив для себе про нас за ці два місяці війни?

— Ви — народ, який вміє любити. Сильний народ, що має багату культуру та особливу пристрасть до мистецтва. Після початку війни світ побачив, як кипить кров українців, кипить козацька кров. Світ не знав, що буває така хоробрість, поки не побачив, як воюють українці. Тепер ми всі знаємо, що значить бути сильнішим за лева.

Аксель, я знаю, що ти уважно стежив за подіями, які передували повномасштабному нападу Росії на Україну. Чому це було важливо для тебе? І що ти подумав і відчув, коли Росія таки пішла великою війною на Україну?

— Я бив у всі дзвони, щоб попередити друзів і всіх, кого знаю, що росіяни підготувалися до війни, що це реальна загроза. Я допоміг деяким людям виїхати з України, зокрема до Норвегії. Я думав про те, що, можливо, маю приєднатися до української армії, коли 24 лютого на Україну напали божевільні люди Путіна. Ми й досі разом з українськими та естонськими друзями намагаємося робити різні важливі речі, допомагати.  Ця війна — війна диявола. Навіть гірше. В Росії мала би бути революція. Путін і його божевільний режим — це ганьба для Росії. Ганьба для всього світу.

Як норвезьке суспільство реагує на російсько-українську війну?

— Норвежці розлючені та спустошені. Солідарність норвежців з Україною надзвичайно сильна, багато норвезьких сімей відкрили свої домівки для українських біженців. Ми маємо кордон з Росією, тому мій уряд намагається грати розумно, я думаю. Мій прадід був прем’єр-міністром країни у 1930-му році (він помер через рік після того, як обійняв цю посаду).  Думаю, і він, і я надали би більше військової підтримки Україні, ніж те, що норвезький уряд зумів надати досі. Але я впевнений, що мій уряд дуже скоро пришле більше допомоги.

Віриш у перемогу України? 

— Ми переможемо. Немає жодного іншого варіанту. Також думаю, що НАТО, ймовірно, дасть відповідь Росії у якийсь момент. Тому що Путін – зла, божевільна людина. Не можна мати справ з божевільним. Як на мене, НАТО мало зреагувати ще 24 лютого.

Зараз ми багато говоримо про те, що будемо робити одразу після нашої перемоги. Ти приїдеш до нас із концертом? 

— Я приїду, як тільки ми переможемо. Я хочу допомагати відбудовувати те, що зруйнувала Росія. Хочу голими руками розбирати каміння, розчищати руїни. І цими ж руками грати на піаніно – вечірні концерти, дитячі концерти… Торік я вів майстер-клас у Національній музичній академії України ім. П. І. Чайковського, дуже хотів би повернутися туди знову, якщо мене запросять. 

Слава Україні!

Спілкувалася Марія Семенченко

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.