Театр на Михайлівській випустив прем’єру, якою осучаснив жанр водевілю. Водевіль сприймається глядачем, як легковажний і розважальний жанр. З іншого боку, для акторського виконання це — один з найскладніших жанрів, бо треба одночасно задіяти багато власних «інструментів». А ще протібна колективна ансамблева співтворчість, наче пазл, у якому всі актори тісно між собою взаємодіють. Автор постановки і сценографії — Віталій Кіно.
Отже, вистава «Комедія про ніжне серце» — це сценічна версія Наталії Уварової, яка здійснила і переклад відомого водевілю Володимира Соллогуба «Беда от нежного сердца». Саме цей текст, що вийшов ще 1850 року, був одним з найзатребуваніших серед тодішніх театрів. І на українській сцені цей водевіль можна було побачити доволі часто. Наталія Уварова переклала і адаптувала російський водевіль для Театру на Михайлівський, точніше — українізувала. По-перше, все дійство перенесено у Львів, а по-друге — вистава насичена авторськими музичними композиціями.
Ось головний герой — Лесик, що мріє одружитися на кількох дівчат одночасно. Бо не може контролювати себе, бо його серце — надто ніжне для жіночих інтриг. І тому його душа, мов у клітці постійно кидається від одної до другої, до третьої красуні. Саме клітка — центровий акцент-символ, який несе багато сенсів. Це і метафоричний образ власної незрілості, безвідповідальності; образ його статків — 15 мільйонів, якими мріють потенціальні наречені; образ суспільної думки, що заважає повноцінному життю.
Лесик у виконанні Даніїла Кіно — наївне хлопчисько, з якого всі кепкують. Ним легко керувати, але й ще легше — обдурити. Веселий і трошки дивакуватий парубок, та ще з грошима — вигідна партія для одруження. Але його «ніжне серце» сподівається на щирість почуттів, які не вартують жодних грошей. У цьому сенсі, автори вистави апелюють дещо до сьогодення: коли розмір гаманця не має значення для тих, хто насамперед цінує людину, як особистість. І для Лесика такою виявляється Стася. Образ чутливої і чуйної дівчини (у виконані Дарини Кліменко), для якої мірилом у житті є справжність і людяність.
«Ви розумієте, що всі хочуть моїх грошей, а мене самого ніхто не хоче», — каже з відчаєм Лесик до чарівної Стасі, який вже втратив будь-яку надію одружитися. Подібний висновок молодого чоловіка свідчить про хитку парадігму життєвих принципів, а також — про комплекс інфантильності самого героя. Подібних ситуацій у реальному життя — повнісінько, але зізнаватися у власній меркантильність — не кожен має сміливість.
Кожен з акторів — Ольга Білоног, Юлія Волюм, Владіслав Сведенюк, Поліна Кіно, Олексій Власенко, Олександра Петько, Лідія Кузнєцова, — створюють на сцені потужний енергійний львівський коктейль, що наповняє глядача найщирішими емоціями.
Крім унікальної сценічної версії відомого водевіля, у виставу органічно інкрустовані композиції Богдана Веселовського. Перш за все, «живе» виконання пісень у антракті. По-друге, це повне занурення серед Києва у львівську атмосферу. І по-третє, музична канва підсилює патріотичну складову вистави. Автор музичного рішення і режисер вистави — Наталя Уварова, а музичний керівник і хормейстер — Ілля Рибалко.
У виставі скрізь жарти, пісні, танці розкривається не тільки вічне питання про статусність, нерівність і гроші. Це ще і про любов до України, якою б вона не була — зі своїми недоліками і перевагами. Львівсько-гуцульский колорит наповнює глядача енергетикою не тільки під час вистави, але ще у антракті занурює у атмосферу Львова дорадянського періоду. Відчуття свободи і шику, яке у трансформованому вигляді, актуальне й у сучасному житті.
На перший погляд — це водевіль, де смачні жарти перетинаються з життєвою мудрістю скрізь львівський колорит. Але якщо подивитися з іншого ракурсу, то вистава — це наочна «абетка гарних манер», яку може осягнути кожен з нас.
Наступний показ вистави: 24 вересня.
Текст: Ірина Голіздра.
