Дарунок Матильді

Вагнер

15 вересня в Києві вперше за всю історію незалежної України почули оперу Ріхарда Вагнера «Трістан та Ізольда», щоправда, у концертному виконанні. 

Продюсеркою проєкту є Анна Ставиченко – українська музикознавиця, музична критикиня, автор просвітницьких проектів про музичний театр, член Міжнародного Вагнерівського товариства. Окрім того, Анна Ставиченко є директоркою з розвитку аудиторії Kyiv Symphony Orchestra. За її словами, ідея виконання вагнерівського твору в Києві пов’язана із запрошенням цього колективу взяти участь у постановці «Трістана та Ізольди» на новому вагнерівському фестивалі Musikfestspiele Königswinkel у Німеччині 29 вересня та 2 жовтня 2021 року. 

Заздалегідь стало відомо, що музична драма виконуватиметься з мінімальними купюрами. Такий сміливий виклик (як зазначила продюсерка) зобов’язував публіку бути готовою до випробовування п’ятигодинним звучанням вокально-симфонічної музики. На додаток, відсутність сценічного антуражу мала би ускладнювати сприйняття такого грандіозного полотна. Концертне виконання вагнерівської музики для Києва вже не перший випадок – у 2018 році на сцені Національної опери пролунали славнозвісний «Політ Валькірій» та третя дія з другої серії тетралогії «Перстень Нібелунгів». Саме момент концертної презентації опери «Трістан та Ізольда» поставив перед майбутніми слухачами питання – чи можливо слухати Вагнера без сценічного втілення? Драми композитора, дивовижні задуми якого зазвичай потребують надзвичайних форм постановочної реалізації.

Намагаючись відповісти на це питання пригадаю слова французького письменника та музикознавця Ромена Роллана, який визначив «Трістана» як «драматичну або епічну симфонію, яку неможливо зіграти на сцені і у яку дія нічого не привносить. <…> Чи існує драма більш стримана, що нехтує зовнішніми засобами більше, аніж «Трістан»?!». 

Головне завдання слухачів було налаштувати себе на таємниче споглядання «містерії душ» (Р. Роллан) та погодитися на далеку мандрівку музикою під вітрилами любові. 

При зустрічі зі сказанням про Трістана та Ізольду мимоволі зринають з пам’яті уривки зі сторінок лицарської поеми Готфріда Стразбурзького, куртуазного роману Кретьєна де Труа. Однак явлене композитором у драмі лібрето, де кожна репліка спаяна з музичним рядом згідно вагнерівської концепції «єднання мистецтв» (Gesamtkunstwerk), дозволяє зробити зовсім інакші акценти. Середньовічна легенда у трактуванні Вагнера – про любов, яка народжується за кадром, ще до початку самої вистави й до моменту скуштування чарівного напою. Тим щемливіше звучить історія двох сердець, яким не судилося віднайти щастя на землі. На перший погляд, сценарій Вагнера як і в традиційних версіях легенди, від самого початку спрямований до Смерті, але чи вважати кінець земного існування за приреченість? Чи справжнє життя для героїв починається по той бік реальності, в іншому вимірі, де немає одвічних питань? По-філософськи витлумачені композитором ідеї спокути, зречення, фатуму, жертовності, любові виражені у лейтмотивах, що проникають у свідомість слухачів і невідступно маніпулюють нею до останнього моменту (безустанний плин «мотивів любовної знемоги», «любовного погляду», переслідування «мотиву смерті»).

Пройнятися атмосферою «Трістана», влитися у течиво невисловлюваних душевних порухів стало можливим завдяки співпраці Національної опери України та Kyiv Symphony Orchestra на чолі з білоруським диригентом Віталієм Алексейонком, у володінні якого опинилася увага публіки впродовж найближчих п’яти годин. Тож дозволю собі сміливість застосувати до маестро метафору «годинникаря», який запустив і незмінно керував процесом нашого внутрішнього спілкування з музикою.

Вагнер

Із перших звуків стало зрозуміло, що це саме те емоційне наповнення, з яким прагнеш відкрити своє серце Вагнеру. У кожному жесті диригента відчувалося непідробне захоплення та якесь беззаперечно абсолютне розуміння такого, і по сьогодні для багатьох незбагненного, світу митця. Продемонстровані Алесейонком глибоке проживання партитури, а також якості майстерного володіння часом і непорушної звукотворчої волі, надихали та вели музикантів уперед протягом всього дійства.  

Як не дивно може прозвучати, але — відсутність театрального вирішення вистави дала можливість сконцентруватися на її центральних складових – власне музичній та вербальній (доступній слухачам в тому числі у вигляді «біжучої стрічки»). Тим виразніше і опукліше для слухачів проявилися здобутки інструментальної драматургії німецького митця. Диригенту вдавалося віртуозно вибудовувати вагнерівську поліфонію з паритетним співіснуванням оркестрового й вокального пластів. У моменти підкреслення поворотних і внутрішніх кульмінацій здавалося, ніби до кінцівок пальців слухачів доносилися спалахи електричного струму (зокрема, перед появою короля Марка у 2 дії та наприкінці цього акту). 

Вагнер

Виконавиця партії ірландської принцеси Ізольди (драматичне сопрано) Юліана Баварська показала прекрасне відчуття стилістики композитора, високу культуру розуміння його музики, що проявилося у повністю дотриманому складному й трагедійному амплуа героїні. Окрім того співачка заворожила природнім чуттям специфічного вагнерівського фразування й мелодики, вразила динамічним діапазоном і рівністю звуковедення. 

Вагнер

Партію Трістана (heldentenor – героїчний тенор) слухачам подарував харизматичний Олександр Шульц. Співак явив цілісність образу та дзвінкі металеві «верхівки». У сцені Трістана з Курвеналом (3 дія) виникає сюжетна ремінісценція до 1 дії – згадка про випитий трунок (в українському перекладі це слово набуває особливо фатального звучання…). Відчужено-самозаглиблена сповідь героя «Die alte Weise» була розкрита в діалозі О. Шульца із англійським ріжком, соло на якому проникливо виконала Каріна Кусая.

Виважений і багатогранний образ короля Марка (низький бас) презентував досвідчений знавець вагнерівської музики Тарас Штонда. Його виконавське прочитання полонило глибиною та широким спектром драматичних відтінків.

Вагнер

Особливим острівцем дійства була пісня Матроса (ліричний тенор), що немов «провісницьке мотто» затаєно і печально виголосив на початку драми Дмитро Іванченко. У пам’яті яскраво закарбувалися дует-«поєдинок» Трістана та Ізольди в першій дії, а також їхній знаменитий любовний дует «O Sink Hernieder, Nacht Der Liebe» із вставками-закликами Брангени (високе мецо-сопрано), яку в 2 дії чудово виконала Алла Позняк. Сильне враження справила 3 дія, атмосфера якої формувалася від стану сутінково-похмурої скутості до низки контрастних емоцій страху, радості, відчаю, екстатичного піднесення. Сцена Трістана з Курвеналом, якого переконливо проспівав Олександр Форкушак, стала квінтесенцією скорботної гіркоти усього твору.

Виконання вагнерівської драми стало можливим також завдяки участі співаків Дмитра Фощанки (Мелот), Тетяни Спаської (виконавиця партії Брангени у 1 дії), Олександра Вознюка (Пастух) та Ігора Євдокименка (Рульовий).

Істинний вінець одкровення в опері безумовно символізує заключне «Isoldes Liebestod». Здавалося, ніби в стані гіпнотичної нестями до кожного присутнього долинає шепіт згасаючих істин, тих безмовних «warum», що мають зникнути за мить і більше не повернутися. Тоді я подумала – саме такі відчуття пробуджуються, коли вперше вживу знайомишся із оперою «Трістан та Ізольда». Багато пошановувачів оперного мистецтва пройшли через «драму питань» та разом із Вагнером прочинили браму в інший вимір, де благословенне возз’єднання й незворушний спокій нарешті встановлюються у двох тихих тривалих сі мажорних акордах. 

У підсумок хочеться нагадати, що «Трістан» був створений Вагнером як пам’ятник коханню. Можливості долучитися до таїнства, поринути у невтамовану стихію почуття ми завдячуємо Матильді Везендонк, висока платонічна любов до якої надихнула композитора. Цитата з монографії, присвяченої Р. Вагнеру, автором якої є відома музикознавиця Марина Раку: «У Цюріх Вагнер повертається з уже готовою оперою. Вступ до «Трістана» в концертній редакції та із супровідним текстом до нього стає безцінним подарунком до дня народження Матильди. Але ж це був і її подарунок композитору. Випадково чи ні, саме ця жінка визначила нову епоху його художнього розвитку, яка стала новою ерою для всього світового мистецтва».

Текст: Надія Устюжаніна

Фото: Аліна Гармаш

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *