Марія Довгун про концерт студентів-композиторів 4 курсу НМАУ.
23 грудня. Спілка композиторів. Зала заповнена людьми (що безумовно тішить). Сцена очікує на виконавців і тривожно блимає несправна лампочка, яка згодом буде миготіти в ритм музики. Так, того дня відбувся концерт студентів-композиторів 4 курсу Національної музичної академії України. Для цих молодих митців дуже важливо, щоб їхня музика виконувалась, тому вони завзято шукають спосіб живого втілення ще доволі свіжих партитур.
Ідея організувати камерний творчий вечір виникла у Марії Арестович, яка навчається у класі професора Ігоря Щербакова. Студентка зазначає, що почала бути таким, скажімо, маленьким менеджером з третього курсу академії. «Якраз перед війною я організувала концерт класу Ігоря Щербакова. Цього року досить активно була залучена до Kyiv Music Fest. Також організувала Ще два концерти за ініціативи декана історико-теоретичного факультету Оксани Ринденко: перший – в рамках Майстерні сучасної інтерпретації, другий – концерт до вручення премії імені Каверіної. Далі вже був суто мій творчий проєкт про кобзу, який я нещодавно реалізувала. Давно хотіла всім розповісти про важливість цього інструменту в нашій культурі і презентувати давні й сучасні твори, які можна на ньому виконувати. Ну і концерт студентів 4 курсу. Вирішила зібрати усіх разом…» – поділилась Марія.
Безперечно, музика молодих композиторів зазвичай говорить сама за себе. Це спраглі пошуків митці, які з одного боку опановують старе, а з іншого – намагаються виробити і показувати індивідуальний почерк. Однак, говорячи про цей концерт, варто все ж додати дрібку інформації про самих композиторів та їхні твори. Частина опусів, що прозвучали на цьому вечорі були зумовлені освітньою програмою (студенти мали написати варіації), а частина – відповіді на запити сучасності.
Першим виконував власний фортепіанний твір Самсон Мостовий, студент класу Ірини Алексійчук. Його чаруюча «Русалка» налаштувала усіх на хвилю автентики. Сама обробка пісні вийшла у дусі романтизму з постійним нарощенням фактури, динаміки і презентує поки що тональне мислення автора (хоча останнім часом Самсон експериментує з різною звуковисотною організацією і багатьма сучасними техніками). Однак хотілося б загострити увагу на любові автора до автентики, що нині є важливим фактором як у розвитку, так і у відродженні глибинних пластів нашої культури. Як зазначає автор: “Створювалась ця композиція, насправді, ще на першому курсі. Я дуже люблю український фольклор, а на той момент мене дуже надихнула не зовсім звична весільна пісня «Ой нема того на селі…», записана в мене на малій батьківщині. Також дуже зацікавив образ фольклорної русалки, який є одночасно загадковим, нещасним та негативним. От і вийшло втілення цього образу через весільну пісню (можливо та русалка пригадує цю пісню зі свого колишнього життя).
Далі цю міфічно-фантастичну тему та атмосферу романтичної стилістики продовжив «Політ фантазії» Марії Арестович для бандури. Сама авторка каже, що хотілося б поповнити сучасний репертуар для бандуристів. До того ж Марія заздалегідь знала для якого виконавця хоче написати – це Владислав Ваколюк, з яким вони товаришують ще з часів навчання у коледжі. «Це мій другий твір для бандури і він був написаний особисто для виконавця за два тижні. Інструмент імпонує мені і я вже встигла розібратися з усіма можливостями гри. Вирішила створювати нові композиції саме для бандури, щоб урізноманітнити і репертуар для виконавців, і композиторські здібності. Маючи таких талановитих виконавців, сподіваюся, що буду продовжувати писати для цього інструменту, бо політ фантазії доволі великий» – розповіла Марія.
Варіації на один акорд (2021) Наталії Шарай, студентки класу професора Євгена Станковича звучали по сучасному і є дуже технічними. Найбільше слух торкали постійні зміни багатопластової фактури у сукупності з поліритмією, максимальною дисонантністю і увагою до фонізму. Сама авторка стосовно свого головного героя варіацій каже: «Для акорду я вирішила обрати 12 звуків, які прив’язані до певної октави, щоб створити жорсткі звуковисотні рамки і таким чином пришвидшити процес написання твору. Такі суворі інтонаційні умови ще й стимулюють створювати більш вибагливі і примхливі ритми та фактуру. При обранні цих 12-ти звуків я намагалась дистанціюватися від класико-романтичних звучань. “М’ясо” акорду складають квінти та тритони, а інші дисонанси (секунда, септима, нона) по краях регістрів підфарбовують акорд». Євген Станкович вітає Наталчині експерименти, адже у стилі викладання він наслідує свого вчителя Бориса Лятошинсткого – дає вільний простір для творчості з акцентом на аналізі творів інших композиторів. Самій авторці здається, що вона наслідує лінію творчості Малера-Лятошинського-Станковича, вона теж тяжіє до наскрізного напруженого розгортання однієї музичної думки, філософсько споглядальної і драматичної.
Далі на слухачів чекала приємна несподіванка, адже на сцені з’явився піаніст Роман Лопатинський, лауреат численних національних та міжнародних конкурсів. На студентських концертах піаністи такого рівня є дуже гарним показником. Він виконав Варіації для фортепіано в трьох стилях Іллі Бондаренка, студента класу професора Ігоря Щербакова. Ця композиція є калейдоскопом різних стилів ХХ століття і приємно, що студент опановує європейські моделі. «Сама тема твору досить нейтральна, проста, романтична. Перша половина це іноді іронія, загадковість, таємничість та неоднозначність. Дуже для мене тут важливим став стиль Прокоф’єва та Скорика. Серединка – це звичайно символізм Дебюссі, і Равеля особливо. Стиль Стравінського та Бартока надихнув на третю частину варіацій, де починаються народні елементи та інший характер твору» – зазначає Ілля.
Далі Ілля Бондаренко перемістився в роль виконавця скрипаля і вечір продовжив твір Марії Арестович «Чотири картини» для скрипки і віолончелі. Партію віолончелі виконував Гліб Сасько. Тут композиторка постає вже аж ніяк не ліричною. Цей твір презентує аскетичне поліфонічне плетиво двох самостійних ліній у партії скрипки і віолончелі, кожна з яких перевтілюється у межах концентричної форми. Марія зазначає: «В кожній картині є свій образ, який відображено через мелодичну лінію, штрихи, динаміку. Це ніби така “гра”, де кожен з інструментів хоче висловитись, але постійно втручається інший. Лише в останній картині вони поєднуються в одне ціле».
Лінію гострих звучань та експресивної гри продовжив твір Наталії Шарай – Тріо для фортепіано, скрипки і віолончелі (2020). Виконували цю композицію аспірантка НМАУ Марія Когут, Ілля Бондаренко та Гліб Сасько. Ділячись секретами терпких дисонуючих звучань, композиторка зазначила, що в інтонаційному закладена двоїстість одночасного звучання мажорної та мінорної терцій. І додала, що Тріо в структурному плані побудоване на співставленні вертикалей (крайні розділи) і горизонталі (середній розділ).
Цілісний ланцюг українського мистецького життя не рветься навіть в час війни, адже у ньому є такі пречудові «ланочки», як ці молоді композитори і виконавці. Незважаючи на війну, вони намагаються формувати концертне життя і це, безумовно, є дуже цінним для української культури. А особливо тішить, що концерт став ініціативою саме студентів, а не є черговим академконцертом.
Наразі чітко зрозуміло, що музика цієї генерації молодих точно не буде «писатись у шухляду», її чутиме можливо поки не таке велике коло людей, як би хотілось, однак вона буде зафіксована у пам’яті певної кількості слухачів, а на цифрових носіях будуть зафіксовані усміхнені обличчя митців, які проживають складний воєнний час і при цьому творять, працюють з українським та західноєвропейським матеріалом, сповнені натхнення творити і презентувати власну творчість тут і зараз.
