Жовтень у Львові особливо очікуваний не тільки романтичними стереотипами поєднання дощу та кави, а й мистецькими фестивалями, які щорічно відбуваються в цій порі: «Форум видавців», «Золотий лев» і звісно ж, «Контрасти», які стартували 29 вересня у Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика.
Попри те, що музика залишається найабстрактнішим мистецтвом, а сучасна музика потребує підготованого слухача, «Контрасти» ваблять поєднанням новизни, неупередженого підходу до перформансів та інтелектуальністю програм. За майже 30 років фестиваль став незамінною частиною музичного життя міста, тож навіть сирена ракетної небезпеки не зупинила поціновувачів та друзів фестивалю дорогою на “Відкриття”. А година очікування відбою повітряної тривоги завершилась словами вдячності силам оборони України та шквалом оплесків, що запрошували солістів до виступу.
Заявлена програма поставила за мету занурити слухачів в круговерть української музики нашого часу «від Карабиця до Алмаші», її виконав Національний ансамбль солістів «Київська камерата». Вдалось також продемонструвати і тандем київських та львівських виконавців на одній сцені. Диригував ансамблем солістів керівник музичної частини та диригент Львівської опери Іван Чередніченко, солювала в останньому творі програми – львівʼянка Оксана Рапіта.
Національний ансамбль солістів «Київська камерата» вже неодноразово брав участь у фестивалі, а за 30 років своєї діяльності став одним з провідних українських колективів. У їх виконанні звучали премʼєри нової української музики та вперше були записані деякі твори українських метрів – Євгена Станковича, Валентина Сильвестрова, Мирослава Скорика. Як зазначила модераторка концерту Поліна Кордовська, свій виступ у на відкритті “Контрастів” колектив також присвятив памʼяті художнього керівника оркестру Валерія Матюхіна.
Дещо неочікувано виглядав початок концерту, коли на підготованій для великого ансамблю сцену вийшли лише шестеро виконавців. Натомість музиканти “Київської камерати” підготували для початку ранній цикл Леоніда Грабовського “Пастелі” на поезії Павла Тичини. Що, попри 80-річну історію, з перших нот занурив в нове звучання і остаточно дав зрозуміти, що це – відкриття «Контрастів» і сподіватись на звичайні концерти пʼятничних вечорів тут не варто. Тож розпочався фестиваль символічно – сонористичним зображенням сходу сонця, «А на сході небо пахне/ Півні чорний плащ ночі/ Вогняними нитками сточують. / — Сонце — », – Павло Тичина.
Цікаво, що «Пастелі» мають не лише прямий зв’язок з «Пастелями» Грабовського. Обидва митці написали їх в ранні роки своєї творчості – Тичина в 27, Грабовський – в 29. Обидва встигли завершити твори до ущільнення репресійних коліщаток владного режиму. Тому в цих словах ще є так багато притаманних Тичині світла та музики і тому ж в цих пʼєсах ще так мало компʼютеризованих алгоритмів Грабовського.
Виконали «Пастелі» Інна Галатенко – сопрано, Кирило Бондар – скрипка, Валентина Буграк – альт, Артем Замков – віолончель та Назарій Стець – контрабас. Сонористична музика раннього Грабовського отримала не менш барвисту інтерпретацію. Музикантам вдалось показати весь контраст номерів циклу – від ейфорії від настання нового для до нічної бентеги.
Концерт продовжила Камерна симфонія №2 для струнного оркестру гості фестивалю, композиторки з Одеси, фундаторки та артистичної директорки одного з найвідоміших фестивалів сучасного мистецтва “Два дні і дві ночі нової музики” Кармелли Цепколенко. Цьогоріч пані Кармелла завітала до Львова і в якості членкині журі Другого Всеукраїнського композиторського конкурсу імені Мирослава Скорика.
«Київську камерату» з композиторкою повʼязують твори, написані на замовлення колективу Відчутним є те, що колектив є добре знайомим з музикою Кармелли Цепколенко. Це дає змогу не тільки представити твір, а ще відчути його та подарувати можливість це зробити присутнім в залі.
Наступним блоком концерту стали твори Івана Карабиця, що через його переосмислення «Елегії» для струнних перейшли до творів Валентина Сильвестрова.
Такий вибір ще раз наголосив на різноманітті як української музики однієї доби, так і на високу майстерність ансамблю солістів, якому підвладний такий широкий стильовий діапазон. З творів Валентина Сильвестрова у виконанні “Київської Камерати” прозвучали Дві пісні з Кантати №4 для сопрано, фортепіано та струнного оркестру «Садок вишневий коло хати» (на вірші Тараса Шевченка) та «Блакить мою душу обвіяла» (на вірші Павла Тичини). Тож цього вечора слухачі мали змогу почути погляди двох композиторів на поезії Павла Тичини – дещо експресивного Грабовського та медитативного Сильвестрова. Композитор присвятив ці пісні Арво Пярту. У виконанні ансамблю та Інни Галатенко вони стали ліричним центром концерту.
Тяжко уявити репертуар ансамблю без музики Євгена Станковича. На цей раз “Київська камерата” представила написану композитором у 2011 році для данського флейтиста Хенріка Світцера пʼєсу «Танці на квітах», на яку Євгена Станковича надихнули казки також данського письменника Ханса Крістіана Андерсена. Флейта в музиці Станковича є максимально універсально, а флейтові твори є надзвичайно різними. “Танці на квітах” дійсно на майже чверть години зачарували своїм звучанням публіку філармонії. Солював в пʼєсі Дмитро Кузьмін.
Передостаннім твором програми стала відома українським меломанам «Супрун-Рапсодія» Золтана Алмаші. Написана для відомої альтистки Катерини Супрун, на цей раз рапсодія прозвучала у виконанні самого автора у версії для віолончелі з камерним оркестром. Попри те, що композитор зазначив, що твір не зовсім відповідає віолончелі і, з характерним для Золтана Алмаші гумором, закликав слухачів до “пошуку фальшивих нот”, віолончельна версія пʼєси видалась не менш глибокою та експресивною.
Завершенням концерту став «Concerto Rutheno» Олександра Козаренка для препарованого фортепіано та оркестру. Твір такого рівня і наповнення є, беззаперечним вдалим закінченням концерту. Ритми концерту на весь подальший вечір залишаються зі слухачами, увага яких, як була прикута до сцени від перших взятих Оксаною Рапітою нот препарованого фортепіано до останніх акордів.
Тож перший концерт «Контрастів 29» завершився гучними оплесками дружніх обіцянок прийти ще, прийти разом — та покликати друзів.
Текст: Марія Левкович
Фото: Віталій Грабар