«Те, що шукаємо»

Крістіан Ленерт

Німецький поет і теолог (а також автор оперних лібрето) Крістіан Ленерт в розмові з Kyiv Daily про те, що є спільного у поезії, музики та релігії. Та про свої враження від фестивалю Meridian Czernowitz.

Як у вас уживаються пастор і ліричний поет, вчений і автор оперних лібрето?

—  Релігія і поезія мають багато спільного. Релігія — це теж поезія, вона теж про метафори, про емоції, про почуття та про відчуття. Тому те, що я роблю, зовсім не відрізняється, а поєднує і доповнює одне одного.

Згодна, частково. Але, як показав минулий вік, релігії бувають жахливими.

— Дуже багато людей не розуміли, що таке релігія насправді і неправильно її інтерпретували. Насправді, релігія — це не те, що ми маємо, а те, що ми шукаємо. Поети шукають правду навіть через релігію, так само філософи шукають правду через різноманітні свої казання і безпосередньо якусь літургію.

Богослужіння допомагає вам зі складанням віршів?

— Взагалі, релігія відкрита до всього нового, до чогось незвіданого, до чогось прихованого, незрозумілого. І поезія теж відкрита до чогось незвіданого. Щоб писати, потрібно вміти чути, вміти бачити, вміти відчувати, розуміти навколишній світ. Тому релігія і поезія пов’язані між собою.

Тобто молитви і літургійні тексти для вас схожі на тексти поетичні?

— Мені здається, що вони схожі, але можливо, є різниця між східним і західним способами християнства.

Крістіан Ленерт

Питання про роботу з оперою. Ви були автором лібрето, якщо не помиляюся, до семи або восьми операм?

— Так.

Що дав вам цей досвід? Адже це щось зовсім інше: і не богослужіння, і не поезія?

— Музика і поезія мають спільний початок. Скажімо, поезія є чимось таким, що дійсно прив’язано до музики, вони як сестри, ідуть в одному й тому ж напрямку, тому мені було не дуже важко.

Моя поезія є дуже музикальною, особливо німецькою мовою, мені важливо сприймати її на слух. Мені здається, що коли поезія є музикальною, — це краще і для сприйняття. Що я хочу донести? Що моя поезія — музикальна німецькою мовою. Для мене це важливо.

Різницею є також час. Тобто коли ми просто спілкуємося, то це речення забирає певний проміжок часу, а коли це безпосередньо якась поема чи опера, то одне слово може забрати 3-5 хвилин. Це є основною різницею, бо так створюється шедевр.

І дуже цікаво, що музика відкриває наш внутрішній світ, те, що є всередині нас,  допомагає нам загалом відкрити себе.

Все ж уточню: з музикою і музичним текстом (нотами) працював Хенце, а ви працювали зі страшними темами: з Федрою, зі злістю, з ревнощами.

— Я з неабияким задоволенням працював із ним. Було щось неймовірне, коли до мене телефонували, просили допомогти. Моя поезія і загалом музика (особливо музика Хенце) дуже переплітаються. Чому переплітаються? Тому що наші твори знаходяться на такому перетині: з одного боку — зовнішній світ, щось незвідане, незвичайне, а всередині — щось тепле, приємне, для нас рідне. Разом ми створюємо щось неймовірне. Він — прекрасна людина, прекрасний творець, і його твори просто неймовірні, а його поезія доповнює мою.

Чим музика і поезія поєднує нас? Ми ніби разом знаходимося в землі, яка не належить нікому, тобто у шматку, що відірваний від усього світу. Разом у такому існуванні можуть бути лише ті, які відчувають, які розуміють, які глибоко вірять. Це — наш ніби острівець, де ми можемо творити, знаходимося в пошуках себе. Що ми хочемо зробити? Ми хочемо принести людям нову сенсацію? Новий сплеск емоцій? Колись люди слухали одну й ту саму мелодію, одні й ті самі пісні, і ми хочемо зробити якийсь прорив, щось незвичне для того, щоб змінити життя людей назавжди.

Ваша дружина займається барокової музикою. Ви працюєте одночасно, пишете під музику?

— Ми живемо в малесенькому селі. Але у нас немає потреби бути разом, коли ми творимо. Тобто коли вона творить, то я десь подалі, і це дуже важливо для нас. Вона створює музику на дуже старих інструментах, а це відрізняється від того, що роблю я. Але іноді ми робимо щось разом —  програми і якісь композиції.

Ці програми пов’язані з вашими інтересами в поезії?

— Музика, яку створює моя дружина, є дуже риторичною. На відміну від романтичного стилю бароко. Це — дуже близько до мого стилю поезії. Тому нам легко зробити щось разом.

Крістіан Ленерт

Чи то пов’язано що ви почали вивчати теологію з тим, що відмовилися від військової служби?

— Насправді так і є. В той час (і загалом зараз) у 18-річному віці потрібно було йти служити, а це означало вбивати людей, що було неприйнятним для мене. Як результат — я відмовився від служби. Наступних півроку (чи рік) були для мене мукою, бо я не міг вчитися, не міг нічого робити. В Німеччині для мене все було закрито, окрім теології. Спочатку це для мене було щось незрозуміле. Тобто я йшов туди просто тому, що більше не було ніяких варіантів. Згодом, я зрозумів, що це — дійсно моє,  я захоплююсь цим.

Яка рушійна сила ваших віршів? Змінювалося чи щось з роками?

— Це одне слово — допитливість.

Прекрасне слово! Як відчуваєте себе Чернівцях на читаннях?

— На фестивалі мене вразили багато різноманітних людей, з якими можна було поспілкуватись, обмінятись думками, багато різних культур, дуже багато різних мов. Ще одна особливість, яка відрізняє, наприклад, фестивалі в Німеччині і в Україні (безпосередньо в «Меридіані»), — вони не настільки строгі, підготовлені. Є тут у фестивалі щось таке… неймовірно живе, що торкає.

Текст: Віка Федоріна

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.