Жолдак. Явлення. Присутність

Жолдак

29 грудня на сцені Bel Etage Music Hall за запрошенням творчого проєкту SOTA CINEMA &THEATRE HUB відбувся майстер-клас відомого театрального режисера Андрія Жолдака. Спілкування було сміливе, епатажне, та, як завжди у майстра – з присмаком скандалу.

Зустріч почалася з чіткої самоідентифікації метра: «Я – АндрІй, не АндрЄй, — виправив модератора Жолдак, — я будь де завжди підкреслюю, що є саме українським режисером, і ім’я маю відповідне». 

Але червоною стрічкою вечора був «казус Жолдака»: український режисер без вистав в Україні. Звісно, переважно театральну публіку на заході перш за все турбувало: коли майстер поставе нову виставу на батьківщині? 

Остання прем’єра режисера в Україні була в 2008 році у Черкасах – «Ленин Love. Сталин Love.». Зараз вже майже забулося, що до того в 2005 році було «тихе вигнання» його з Харківського драматичного театру ім. Шевченка – сучасний «Березіль» не спромігся засвоїти креатив Жолдака. Насправді тоді місцевій обладміністрації ледь вдалося уникнути великого міжнародного скандалу через заборону вистави «Ромео та Джульєтта» та спробу обмежити виїзд харківських акторів для авторської постановки Жолдаком «Медеї» у Берліні. До речі, обидві вистави були з захопленням прийняті німецькими глядачами та отримали високу оцінку європейських критиків.

Та чим більший успіх він отримував за кордоном, тим менше місця залишалося йому в Україні. Останній прихисток для себе митець бачив у столичному театрі Франка. Вже фактично маючи контракт у Німеччині, режисер намагався домовитися про можливість ставити у рідному Києві одну виставу на рік. Але навіть поруч з такою постаттю, як Богдан Ступка йому місця не знайшлось: «двох лідерів в театрі бути не може» – пояснив тоді свою відмову Богдан Сильвестрович.

Зараз Жолдак згадує про це з сумом, але визнає, що то мабуть була доля. І майже одразу сміється, коли Анатолій Хостікоєв з переконливим артистизмом згадує їх творчі пошуки, що закінчувалися бійками та киданням стільців. Примирення у них були не менш захоплюючими: Жолдак запросив актора на каву та розповів про свій задум по-звірячому еротичної сцени, де головний персонаж (Хостікоєв) живе з двома жінками у юрті:

— Не важливо – в Лапландії.

Вночі жінки по черзі встають попісяти над цеберком, що стоїть посеред юрти, а чоловік із захватом спостерігає, підставляючи руки під струю, та граючись краплинами сечі, як перлами у світлі (його Жолдак обіцяв поставити особисто – воно мало бути ледь не магічним) і виносить свій «скарб» назовні, кидаючи у морозне повітря (фактично – на себе).

— Ну, як тобі? – питає митець.

— Хм, —  відповідає актор, розстібуючи штани, —  а давай-но перевіримо: чи гратиме?

Зал сміється, Жолдак, ледь не змахує сльози – творчий задум було відкинуто, але дружба та розуміння тривають. 

Кожному з заслужених та народних артистів, що прийшли на вечір побачитися із старим другом та партнером було що згадати. Так – знущався: вимагав неможливе, перенавантажував та влаштовував випробування на межі фізичної можливості, але все одно:

— Дякую тобі, Андрію, — каже Ада Роговцева, яка за його задумом мала мити підлогу у переході метро перед прем’єрою у театрі Лесі Українки. – Те, що я у своєму поважному віці в професії —  то завдяки тобі, Малахову, Роману Віктюку. Ти розтрусив мене, дав нове життя.

Але адміністрація бачила інакше. Експеримент з зануренням глядача у контекст не вдався: згадану ідею сприйняли як приниження акторів – режисера просто перестали впускати в театр. 

Взагалі стосунки Жолдака з акторами ніколи не були простими. Як він сам їх бачить та відчуває написано у його «Листі до ще не народжених режисерів та артистів». Листа було опубліковано у 2014 році. У Німеччині акторка читала його, як маніфест, прямо зі сцени, під час вистави. Пізніше він дізнався, що в Європі Лист навіть включено до програм театральних курсів.  

Згадуючи про 2014 рік, він розповідає про перемогу його «Євгенія Онєгіна» на конкурсі «Золотая маска» – Російської національної театральної премії та фестивалю. У пануючому тоді політичному контексті нагорода українського режисера за кращу оперну виставу та відзнака, його, як кращого режисера, була майже перемогою України над Москвою. Вочевидь, він цим пишається.

Жолдак
Владимир Огрызко , Анатолий Хостикоев и Наталья Сумская

Але коли з залу лунає питання про те, як він, український режисер, може ставити свої вистави в Росії після 2014 року – відповідає довгим спічем про свою космополітичність. Резюмуючи, він вперше помітно зривається з позитивної хвилі і переходить з української, якою говорив весь вечір, на англійську: «Fuck you, українська культура», яка не може знайти для нього місце – будь де, навіть на сторінках ЗМІ, коли він ставить чергову світову прем’єру, наполегливо зберігаючи статус «український режисер». 

Як там як, але вечір все одно закінчується великим очікуванням: 

— Як потрапити до вас на кастинг, коли ви ставитиме в Україні? — питають з зали молоді актори, що в захваті ловили кожне слово майстра. 

— Коли я отримаю пропозицію, я обов’язково повідомлю, — відповідає він. 

Визнаний, вшанований, успішний, бажаний провідними світовими театрами, Андрій Жолдак 12 років з надією оглядається на батьківщину кожного разу, підписуючи новий довгостроковий контракт. Чекає на запрошення до будь-якого українського театру.  

Поки ще чекає. 

Текст: Анна Нестерова

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.