До 28 жовтня в Академії мистецтв України триває виставка Анатолія Криволапа.
У центрі експозиції нова робота — пейзаж-триптих з озером в Засупоївці, в якому відбиваються спалахи нічного бою. У цьому селі біля Яготина на Київщині Анатолій Криволап має будинок. Від 24 лютого і до кінця весни нікуди не виїжджав.
— Перед сном завжди виходжу на балкон поспостерігати за сходом Місяця. Щоб те, що було вдень, забувалося, спливало, – розповідає Криволап.
— Художник – людина, яка постійно відчуває. Рідко застосовую чорний (окрім картини «Кінь»). Це сильний колір, глибокий. І ніколи до цього не використовував його, коли писав ніч. Але того вечора було якесь передчуття. Переді мною лежало темне озеро, а над ним наче білий шар піднявся спалахнув червоним і згас вибух. Видовище мене вразило дуже гостро. Не маю засобів для передачі трагедії, а передавати аби як – це не моє. На цьому полотні чи не перший мій досвід роботи з темними кольорами. Миттєва реакція на подію. Переживаємо найбільш знакові часи в історії України. Вперше боремося за себе самостійно. Не з кимось в союзі, як з поляками в 1920-му, наприклад, а самі. Так, світ допомагає, але те, що наші хлопці на фронті роблять часто і без західної зброї, – це неймовірний героїзм.
У травні Анатолій Криволап поїхав на Закарпаття. Має майстерню у селі Стричава Ужгородського району.
— Був увесь час був на телефоні – кошти за мої картини ставали машинами, дронами, приладами нічного бачення. Я жартома це називаю, що перейшов з живопису на інсталяцію. Чотири місяці не працював з фарбами. В Карпатах два тижні, не відриваючись, помалював, збив оскому, а далі – знову за волонтерство. Емоційно все нормально в мене, просто відчуваю що моя допомога хлопцям на фронті зараз більше потрібна.
Крім найновішого, від Анатолія Криволапа в Академії мистецтв можна побачити роботи художника, що майже не виставлялися й презентують еволюцію його творчості за останні 22 роки.
— Наприклад, «Контропункти» брали участь у виставці до 30-ї річниці Незалежності України «30×30. Сучасне українське мистецтво», – розповідає куратор Юрій Комельков. – Валерій Сахарук назвав цей проєкт Криволапа найзнаковішим у 2000-му. З нього зберіглося лише дві роботи – інші згоріли.
Приблизно того ж 2000-го Криволап відчув, що з його робіт зникла душа. Хоча рука ще вправно малювала. Вирішив щось міняти. Почав розпитувати колег, чи є в когось дача під Києвом, бо місто не надихало. Рік нічого не міг знайти. Вирішив повернутися в рідний Яготин. Придбав хату, з якої не видно нічого, крім чистого горизонту. Голуба і біла роботи, які можете побачити на виставці – це перехід художника з абстрактного мінімалізму в пейзаж. Став засновником нового українського пейзажу. З 2013-го Криволап проводить третину року в живописному селі Стричава на Закарпатті. Це для нього екзотика, бо виріс на рівній, як стіл, Київщині. В творчості з’явилися геть нові для Криволапа гірські пейзажі — з мінімумом фарб, стильні. Наприкінці цієї важкої весни перевіз Анатолія знову в Карпати. Після операції художнику потрібен був новий настрій, умови. В його роботах з’явився скажений зелений – такого ще у Криволапа не було. Сподіваємось, більше до теми війни митець не повернеться.
23 лютого в Київській картинній галереї ми демонтували наш проєкт «Ніч… відбиток часу» (показували роботи українських художників-пейзажистів за останні три століття, зокрема і нічні пейзажі Анатолія Криволапа). Майже всі музейні проєкти Криволапа робив я. Працюю швидко. Вже запланували «Велику сімку 2.0» (у червні 2021-го вперше в одній експозиції показали твори семи художників, які увійшли до рейтингу «100 великих українців». «Велика сімка» презентувала роботи Тараса Шевченка, Михайла Бойчука, Олександра Архипенка, Григорія Нарбута, Казимира Малевича, Марії Примаченко та Анатолія Криволапа). Росіяни зруйнували музей Марії Приймаченко, розстріляли церкву Покрови Пресвятої Богородиці в селі Липівка Бучанського району, яку розписував Криволап, а скільки пам’ятників Шевченку постраждало від цієї навали. Варто й сказати про діячів культури, які загинули, зокрема й ті, що пішли на фронт. Комуняки розстріляювали нашу еліту – тепер прийшли їхні нащадки, але цього разу їм не вдасться нас перемогти.
Запитую Юрія Комелькова про картину «Весна, весна, весна» Анатолія Криволапа, яка вціліла в пограбованому російськими окупантами будинку Олега Скрипки. «З хати винесли навіть матрац, але залишили роботу Криволапа — найцінніше, що було в домі», – ділився музикант.
— Казус із картиною найдорожчого художника України показує культурний рівень загарбників. А з іншого боку, це надихаюча історія про незнищенність українського мистецтва.
2016-го я реалізував проєкт Ukraine. The Best. Культурний простір від А до Я. Виходила книжка, досі є сайт. Містить 123 короткі життєписи українських письменників, музикантів, художників, скульпторів, фотографів, акторів, режисерів, мистецтвознавців. Це палітра сучасної української культури.
Завдання було не лише представити читачам наших митців, а й познайомити представників різних напрямків одне з одним. Щоб закріпити успіх, запросив усіх зробити щось разом. На презентації в Музеї історії Києва хореограф Раду Поклітару поставив мінібалет «Танок пензлів», музику до якого написав Дмитро Шуров. Показали спеціально відзняте динамічне відео з Анатолієм Криволапом про створення його шедеврів.
Художника вдалося познайомити з моїм давнім другом Олегом Скрипкою. Зізнався, що любить його пісню “Весна”. Музикант запросив Анатолія на свої «Вечорниці». Криволап відвідав цей камерний захід Скрипки і тоді ж подарував йому свій весняний пейзаж. Вони дружать. Олег часто навідується на Закарпаття, де займається виноробством, заїжджає до художника в майстерню.
Текст: Іван Столярчук
