14 вересня у Києві відбудеться закриття четвертого фестивалю документального кіно Lampa.doc-2019. Організаторка заходу, режисерка Наталія Красільнікова розповіла, чим особлива цьогорічна програма та як обиратимуть фільми для останнього  показу.

Фестиваль організовували, перш за все, для того, щоб спонукати киян виїздити в регіони. Але в столиці проводимо закриття. Цікаво, що в попередні роки глядачі зізнавалися, що про подію їх сповістили родичі з інших міст, де Lampa.doc уже побував.

Все літо фестиваль катався по різним місцям.  У Запоріжжі крутили кіно на героїчному острові Хортиця, в Умані  дивилися документалку під зорями дендропарку «Софіївка», у Червонограді Львівської області – біля Палацу Потоцьких. Побував Lampa.doc  також у Лисичанську, Кропивницькому, Житомирі, а столиці Польщі  Варшаві.  Привезти документальне кіно на Луганщину, до речі, переконав один із хлопців, які допомагали нам із тогорічним фестом у столиці. Побачив фестиваль у київському Сквері Небесної сотні  і почав допитуватися, як це можна влаштувати на лисичанських териконах. 

Одна із наших цілей – познайомити українців із жанром документалістики. Інша – привабити їх до цікавих історичних місць. 

У попередні роки в столиці ми «базувалися» у Сквері Небесної Сотні. Там дуже затишно проводити такі події, родинна атмосфера – ти в центрі, але й віддалений від галасу. Кожного року помічали, як поступово там виростають дерева.  Торік навіть важко було встановлювати екран, але це тішило. 

2019-го закриватимемо фестиваль у Київській фортеці «Косий Капонір». Вирішили «переїхати», бо це також хороша історична локація, яку, до  речі, знають навіть не всі кияни. Отже, буде зайвий привід відвідати мальовничу місцину.

Київська програма складатиметься з  фільмів, які переможуть у глядацькому голосуванні. Протягом всього фестивалю просили відвідувачів усіх семи міст проведення віддати голос за одну картину в онлайн-опитуванні. Що це будуть за фільми, стане відомо тільки суботнього ранку – тільки тоді підіб’ємо підсумки.

Проект дуже егоїстичний — беру тільки ті фільми, які мені подобаються.

Цього року програма трохи складніша, ніж у попередні. Я включила чотири повнометражні фільми, а документалістика в повному метрі – це серйозне кіно іноді складне для сприйняття. Публіка, яка була на Lampa.doc не вперше, була до цього готова.

Лейтмотив цього річної програми – любов у всіх її проявах. Але іноді це й фільми про відсутність любові. На вибір такої тематики мене наштовхнув автобіографічна стрічка польського режисера Рафала Лисака «Безумовна любов». Його торік побачила в Кракові. Рафал знімав себе і свою бабусю. Зрозуміла – точно хочу отримати його в програму фестивалю. Це дуже справжня, відверта і особиста картина, 40 хвилин про те, як сам режисер зізнається рідній людині, що він – гомосексуаліст. Бабуся, ревносна католичка, намагається це прийняти. Робота тривала 10 років. Назва картини дуже влучна – любов і має бути безумовною.

Другий фільм, який захотілося включити в програму, побачила два роки тому. Це картина польського режисера Павла Лозінського «Навіть не знаєш, як сильно я тебе люблю». Повнометражна документалка побудована на крупних планах лише трьох героїв: мама, донька і психолог. 80 хвилин на екрані розмови про спробу налагодити стосунки і зрозуміти, що і коли пішло не так. Фінальний кадр ставить глядачів в ситуацію обманутих очікувань, тому це перший фільм, де я після показу щось кажу аудиторії. 

Зазвичай не даю якихось порад після стрічки — кожен має піти зі своїм відчуттям, зі своїми думками, але після цієї кажу: «З етичних міркувань режисер не міг знімати реальну терапевтичну сесію, тому ці герої в реальному житті – не мама і донька. Лозінський нікого не ошукував, бо насправді ця жінка в кадрі має такі проблеми і потребувала психологічної допомоги, як і дівчинка, що бере участь у картині». Після показу цього фільму в Житомирі до мене підійшла  психолог-практик і розповіла, що в психології є подібний прийом – «стілець». Поруч тебе сідає хтось, а ти уявляєш, що  це – людина, з якою у тебе проблеми і говориш з нею.

Люди часто є заручниками стереотипного ставлення до документалістики, сприймають її як щось нецікаве. Часто очікують, що це буде щось у стилі National Geographic або кіно з елементами реконструкції, неодмінно з закадровим голосом, який монотонно пояснює, що відбувається на екрані. Щоб побороти ці уявлення, в 2016 році організувала Lampa.doc. Виявилося, що люди охоче відкриваються новому для себе виду кіно, хоча подібного раніше не бачили. 

Текст Анна Родічкіна 

• Що: Фестиваль документального кіно Lampa.doc-2019
• Коли: 14 вересня, о 19:30
• Де: Київська фортеця, вул. Госпітальна, 24а