Бекграунд і культурний код пацанчіка

Latexfauna

«До нас з тим суржиком усі чіпляються, хоча в нас же купа пісень чистою мовою. Просто іноді треба додати ліричному герою шероховатості», — каже фронтмен Latexfauna Дмитро Зезюлін.

12 квітня у групи концерт у клубі «Атлас». Назва — Wild. На афіші пара африканських левів ніжно кохаються. Про сюрпризи, які чекають публіку на шоу, Дмитро говорити не хоче. Спілкуємося під час обідньої перерви в холі офіс-центру. Зезюлін тут працює копірайтером. 

— Назва в нас була вигадана така, щоб була яскрава. А також, щоб гуглилась. І щоб прікольно було, — пояснює ім’я гурту Latexfauna. 

Галюциногенні ліани аяхуаска, фавели, пантери, алое у ваших текстах звідки? – питаю. 

— Раніше питався писати пісні, щоб якось соотвєтствовало українському контексту. Ну, щоб було не хуже, чим у Вакарчука, чи шось таке. Та років п’ять тому захавав псилоцибних  грибочків, і це дуже змінило моє життя. Поміняло свободу творчості.

Займався піаром, але зрозумів, що хочу піти в рекламу, писати сценарії, щось вигадувати.  

В текстах пісень почали вигулькувати екзотичні речі, навіть несподівані. З того часу в піснях  почав переслідувати лише одну ціль – здивувати самого себе. 

Анонсували на концерті Wild прем’єру пісні MDMA.  

— Це речовина, яка використовується для виготовлення екстезі. Київ зара, можна сказати, є другим Берліном по ринку психоактивних речовин.  Молодь  активно споживає перед походом у клуб.   Я не пропагую нічого пробувати. Просто це  набагато позитивніша речовина, ніж алкоголь чи сигарети,  які, на відміну від  MDMA,  дозволені й мають більш деструктивну функцію. 

Ми  живемо в дуже затиснутому суспільстві, яке дуже часто не має своєї думки. Просто називає все чорне чорним, а біле білим. Не бачить відтінків, засуджує усе, що сказали засуджувати. 

Відчуття ейфорії і блаженства від MDMA описав у пісні метафорою: «Передавай привіт усім дельфінам у гавані серотоніна».

Справді ніколи не ображали хейтерські коментарі в мережі, які перепощуєте у себе на сторінку? 

— Буває, думаєш: Боже мой, як ти з собою живеш, коментатор? Це ж ти узяв залогінився в той твіттер. Настільки тебе ми вразили, що отдєльним постом написав про те, яка х..йова «Латексфауна». Зачєм? Шо у тебе в житті такого, що тобі треба про це написати? 

Якщо твою музику любить Джамала, Дмитро Шуров, якісь іноземні рєбята кажуть, що це круто, дивно ображатися на чувака, який все життя слухає якийсь ДДТ чи метал і думає, що «Латексфауна»  — це отстой. 

Я люблю важку музику і ваш гурт для мене супер. Бо це щира емоція. Чому, дійсно, останнім часом з’явилося багато гуртів з лірикою суржиком.  Українці наважились бути самими собою? 

— Я приїхав у Київ 2005-го. Коли в маршрутці кричав «На зупинці», на мене дивилися, як на дебіла. В Інституті журналістики де вичвся могли обсміяти за чисту українську. Я й тоді не піддався.  

А потім зрозумів, що можна говорити суржиком і бути крутим для російськомовних і україномовних. Навпаки, це буде додавати шарму і харизми. Якщо, звичайно, співбесідник буде вслухатися в зміст моїх слів. Бо можна бути селюком, який  суржиком говорить, бо він бик, а можна робити це стильно. Типу ти з тих мєст і цього не цураєшся. Навпаки, показуєш свій крутий характер.  

Я використовую суржик в текстах по натуральності. Я не думаю чистою мовою. І я стараюся бути максимально чесним перед собою. Бо коли нечесно – це завжди видно. 

А оті кияни, які українську мову вважають «хахашной» – вони позникали, бо виявилися неконкурентоспроможними. 

Суржовий сленжок додає додатковий сенс багатьом словам у наших піснях. 

Якщо замість «ми мальчікі Австралії» заспівати «хлопчики», це буде нести якийсь педофілійний  характер. Бо в українській мові хлопчики – це маленькі дітки. Російською, суржиком «мальчікі» — це сексуальні тінейджери, мужчини. Якщо ліричний герой у пісні заспіває «мене в тобі усе влаштовує», то наче не пацан, а дядечко інтелегент гречний це каже. А чуємо «мене все устраює» й відразу розуміємо бекграунд, весь культурний код пацанчіка. Й що він говорить вагомі речі.   

У вас три фан-центри — Київ, Львів, Одеса. Публіка цих міст різниться?  

— Одеса відрізняється красивими жінками на квадратний сантиметр. Не віриш очам, шо такі тьолочкі можуть від тебе так кайфувать.  

Львів, незважаючи на україномовність, найменше  нас   засуджує через суржик. 

В Києві є багато спротиву. Місцеві приховують своє сільське походження. 

Страшно провінційне місто, де усі хочуть бути хіпстерами. Хоча ми усіх любимо.  

У вас модний в 1990-х і серед сучасних хіпстерів годиник Моntana. 

— В мене і светр Boys є.  Ностальгую за 1990-ми, за дитинством. Подобаються усі ці штуки –  приставки «Денді»,  кепки USA California.

Ну так, після совкової сірості  яскравий вибух відбувся. 

— Полізли усі ці артефакти. Я до того, що є хіпстери, які щиро люблять плівкові фотоапарати, вінілові платівки, інді-музику, джаз. Але хіпстота з великим прагненням доповнювати внутрішню порожнечу зовнішніми атрибутами. Вічно хочуть до чогось дотягнутися, бути причетними.    

Не боїтесь скотитися в кон’юнктуру? От знайти свій один коньок, осідлати й на ньому виїжджати?

— Кон’юнктура — це самий більший отстой, який може бути. У нас в піснях нема прив’язки до часу, до дійсності, тільки чиста фантазія. Ми б ніколи не написали пісню про війну чи Майдан. Мені здається, це спекуляція. Якщо нема чого сказати з цього приводу, то краще мовчати.

Хоча є музиканти, яким віриш. От наприклад, черкаському реперу Freel не можна закинути, що спекулює. Тексти класні, мене аж пройняло. Він так може, я ні. 

«Вовчиця» у вас у творчості раніше з’явилась, ніж у Олега Винника. Не ревнуєте?

— Жалко, що вона у нього охабалилась, бо це красивий образ.  

Тепер мем хохмачний.  

В рідному Тальному на Черкащині вашу музику сприймають?  

— Однокласниці лайкають  паблік «Латексфауна». Не знаю, яке в них ставлення до музики. 

Виступати там точно нема де.  Є ДК, в якому нічого не відбувається. Хоча в дитинстві мене вдохновіла одна група з Тального – «Негативний фактор». Там грав мій сусід Льоха Сухонос.  Казав:  «У нас разні пєсні, є тяжолі, мєдлєні і украінські».  

Насправді грали шось типу металу. Дуже рихле, важке і невиправдане.  Місто ніяк не помінялося. 

Це навіть не сумно, це дійсність. Головним аргументом залишається сила, крутість, якась “восьмьорка”. Ніколи не буде цінитися творчість. Типове гоповське містечко, але приятне, гарна природа. 

Мені дуже подобається туди вертатися. 

Про одну зі свої пісень сказали  «магічна з придурью». А якесь місто так могли б охарактеризувати?

— На жаль, не був у Барселоні. Думаю, вона така. Мені єгипетський Дахаб сподобався своїм дауншифтерством. Надихнув на пісню «Серфер». Місто розбите, кози бігають по вулиці, їдять сміття. Але при цьому всередині тебе штиль, задоволеність світом, єднання з планетою. Довкола пустеля, що здається безжизнєнной, але така красива з поодинокими пальмами. 

Якщо перший альбом «Аяхуаска» був насичений фарбами латиноамериканськими, Карибського моря, то може наступний буде африканський? На афіші он левів зобразили. 

— Ми в тематиці нових пісень трохи уходимо в космос і урбаністику. Зараз пишу про  Одіссея. Про те, що його нащадки його ім’ям назвуть космічний корабель і полетять на інші планети. Що боги умруть, а рід Одіссея буде жити на далеких зірках. 

Текст: Іван Столярчук 

Фото: Тарас Яценюк

  • Що: Концерт Latexfauna
  • Коли: 12 квітня, п’ятниця, 20.00 
  • Де: Аtlas, вул. Січових Стрільців, 37-41 


Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *