Леся Українка – символ України. Вона народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському. Сьогодні – некругла дата пам’яті, 148 років від дня народження і 135 років літературному псевдоніму. Генія української літератури вітає поетеса Маріанна Кіяновська:
Думаючи про Вас, думаю про Ваш колір очей: вони довго були сіро-синіми, як сталь або ніби грудневе приялтинське море (знаю цей колір із портрета, написаного 1900 року Іваном Трушем), а стали ніби яскраве весняне небо, наповнене безмежною ясністю і аж ніби сліпучим глибоким сяйвом. Ще не весна, але вчора небо наді мною було саме таким – неземним і розчахнутим. Якою мала бути Ваша дорога – вглиб себе, якою мала бути робота душі, щоби аж так, до позасвітньої чистоти, випрозорилися очі? Промінь напровесні. Згадую, що так само, як і у Вас, випрозорилися, розблакитніли – з карого, майже терново-чорного – очі Шевченка.
Цими днями, крім Вашого Дня народження, матимемо Ваш особливий ювілей – 135 років відколи Ви стали називати себе Лесею Українкою. Зізнаюся, я так ніколи і не змирилася з цим Вашим прибраним іменем, воно мені настільки ж несправжнє, як і будівлі Вашої садиби в Колодяжному, збудовані вже після Другої світової. (Справжніми, любленими Вами там є тільки джерельця та кілька дерев. Але про це насправді майже ніхто не знає). Мені завжди здавалося, що Ви назвалися Українкою не так для себе, як для дядька Михайла, щоб підкреслити етичну і ціннісну спадкоємність – саме від нього. Хоча, може, я помиляюся, і Ви так назвали себе – у 13 років – по справжньому одержимо.
Ваш світ філософа і великого генія привідкрився мені ще в юності, але найбільше до мого думання про Вас доклалася Оксана Забужко. Днями я перечитала дві книги Ваших листів. Ви змінили світ і життя багатьох людей. Ви змінили колір світла довкола себе.
Зараз я старша від Тебе, Лесю. А відтак слова «многая літа!» не здаються мені доречними.
Прошу Тебе: будь. Дякую Тобі за Твою велику Присутність.
Маріанна Кіяновська
