Молоді композитори про лімінальні простори 

«Liminal Spaces»

Протягом останнього місяця в активній фазі перебуває проєкт «Liminal Spaces» від Центру музики молодих. Його ідея в тому, аби десять композиторів з нуля створили музичні твори на тему лімінальності. Результатом усього стане концерт, на котрому нові твори будуть представлені широкій публіці. Нині проєкт підходить до свого логічного завершення — 22 травня у Центрі Курбаса відбудеться фінальний концерт. А поки ми вирішили поспілкуватися із композиторами-учасниками «Liminal Spaces».  

Геть як Балінт Андраш Варґа, Марина Гордієнко поставила всім три однакові питання:

  1. Як змінився/лась ти як музикант/ка за останній рік?
  2. Що для тебе є лімінальність?
  3. Опиши свій твір одним реченням.

І ось що вийшло.

Молоді композитори про лімінальні простори 

Геннадій Бойченко

композитор, культуролог, художник

Більше року великої війни не могло не позначитися на моєму житті. На початку було безліч моментів, коли я був впевнений, що ніколи вже не повернусь додому в Одесу, і музика перестала мати будь-яке значення для мене. Але після першого шоку скоро я повернувся до тями, і з’явився потужний внутрішній поштовх до завершення всіх моїх проєктів і народження нових. Правда, довго чекав на той поштовх — тим часом значна частина моїх клієнтів вже знайшли більш стабільних та передбачуваних людей за мене… Яка ще є складність із роботою — це спроби виправдати її доцільність зараз. Думаю, що такого роду розмірковування не є чимось унікальним і багато людей в різних сферах з тим стикаються. А в естетичному плані — я за цей час переоцінюю для себе якусь музику. Наприклад, мені стала подобатись важка дронова музика та нойз одночасно з легкими джазовими мелодіями. Взагалі, думаю, всі українці вже досконально вивчили звучання своїх сирен, тому дронова музика буде досить зрозуміла широкому загалу. 

Раніше для мене лімінальними просторами були безлюдні вулиці чи порожні зали. Часто уві сні можна побачити такі місця. Але поцікавившись етимологією терміну, я відкрив для себе інше значення — порогу. Цікаво, що в українській мові “порожнє” та “поріг” мають один корінь, та все ж різні значення в побутовому вернакулярі. Отже, я для себе сформулював лімінальні простори як уявні місця, де за порогом лишаються старі світи і відкриваються нові. Це варто розуміти як дитячу гру: ось ми в світі тварин, ось у світі літаків, ось ми комунікуємо мугиканням мемів з тіктоку і таке інше. Я бачу такі простори, в яких можна нарешті бути собою, розкритись, послухати улюблені звучання. Щось таке.

В цьому творі я побудував свій звуковий світ і запрошую всіх приєднатись як інтелектуально, так і тілесно. 

До повномасштабного вторгнення я писали концептуальну музику і були собі щасливі. Потім для мене різко постало питання: що писати? для кого писати? з якою метою?.. Не те, що я зараз мають чіткі відповіді на ці питання, але я відчули, що життя продовжується, що я вільні компонувати музику так, як хочу, аби це приносило мені задоволення. Мені це цікаво. Сподіваюся, комусь теж, але це більше не самоціль. 

Молоді композитори про лімінальні простори 
Моріс Ронін
студентка, композиторка

Насправді, заздалегідь заданий концептуальний напрям мені дуже допомагає. Тоді в голову приходять більш конкретні ідеї. А лімінальні простори — це ще й те, що мені дуже зрезонувало. У мене є досвід життя в екзилі, я не так давно повернулися із Болгарії, де пробули дев’ять місяців. Власне, цей опенкол стався, щойно я повернулися в Київ. На той момент я активно рефлексували цей досвід: емоційна відстороненість, прірва між мною та оточенням — це так контрастує із моїм теперішнім життям, де я нічого цього більше не відчуваю. Тому мені простіше висловити ці стани зараз опісля, ніж коли я досі були там. А коли я думали про свій майбутній твір, мені спала на думку цитата із Уґрешич, яку я, власне, наводжу у партитурі («Ich bin müde, кажу я Фреду. Його бліде, занепокоєне обличчя розтягується в усмішці. Ich bin müde — єдине речення німецькою, яке я знаю на цей момент. Цієї миті я й не хочу вчити більше. Навчитися більше – значить відкритися. А я ще деякий час бажаю залишатися закритою» — уривок із роману «Музей безумовної капітуляції» — М.Г.). 

Речення забагато — вистачить одного слова: «aliennation».

Молоді композитори про лімінальні простори 
Анастасія Сисенко
студентка, композиторка

Як композиторка я дуже змінилась за цей рік, насамперед через написання творів у нових для мене складах. Не менш важливими стали нові знайомства і проєкти. Якщо говорити про те, що найбільше мене змінює, то це — люди, які з’являються в моєму житті, а також нестандартні ситуації. За цей час для мене стало акутальним питання, як в умовах війни достойно представляти «культурний тил», як бути тут ефективною і корисною.

Стан лімінальності мені є доволі близький. Дуже часто відчуваю щось подібне, коли хочу вирости у якійсь сфері. Зараз я перебуваю в стані творчих пошуків — це є також певного роду лімінальність. Як у творчості, так і в житті подібні стани можуть свідчити про наближення змін, і тут важливо по максимуму віддатися ситуації.  

В моєму творі застосовуються різні виконавські техніки, мелодичні репліки, що передають почуття людини в стані лімінальності та її спроби «спіймати хвилю».

Володимир Руденко

композитор, актор Театру ДАХ

Молоді композитори про лімінальні простори 

За цей рік для мене гостро стало питання, що найважливіше? До війни я займався театром, музикою, викладанням і купою інших справ. Але стало ясно, що треба концентруватися на одному і робити це максимально щиро та продуктивно — не розпорошуватися. Я вибрав музику — чи, можливо, музика обрала мене. Це те, що зі мною з дитинства, що мотивувало і давало сил у найскладніші моменти. Для мене це зона сповіді, одкровення, розчинення і становлення. Відтак я почав глибше вивчати музику, почав записувати твори нотами, бо до цього було по пам’яті або схематично. 

Найголовнішим в будь-якій професії відчуваю щирість, точність, невгамовність. Тисячі наших захисників на фронті боронять наші життя, країну, майбутнє. Тим часом культура зараз бореться за розуми людей, і ми не маємо права на халтуру. Будь-яка справа в тилу потребує справжньості. Тільки тоді цінності, за які стоїть Україна сьогодні, переможуть.

Лімінальність є проміжна станція між пунктами А і Б. У моєму розумінні це і є життя: між народженням і смертю, еросом і танатосом. Життя, як і лімінальні стани, не передбачає завершеності — тільки постійну трансформацію. Врешті-решт, тільки смерть є результатом, коли більше нічого не зміниться. І лише тоді ми можемо сказати про людину, якою вона була, коли шлях її буде завершений. А поки вона живе, то може втілитися в будь-що, у неї є безліч можливостей, є шанс. Сьогодні через війну відчуття смерті дуже загострене. В тебе є тільки зараз, щоб діяти і зробити максимум. 

Виникнення і втілення. 

Молоді композитори про лімінальні простори 

Діана Ткаченко

студентка, композиторка

Зараз я навчаюся тільки на другому курсі, і якщо говорити про моє навчання в цілому, то спершу я ставилася до нього недбало. А надто до слухання музики. Сприймала в основному те, що звучить довкола мене, — здебільшого це була попса. Це наче очевидно — я живу у цьому середовищі, і що поробиш, коли це звучить ледь не з кожної праски. А коли почалося вторгнення, саме музика стала тим, що мене тоді тримало в нормі. Я багато часу приділяла їй: багато чого для себе відкривала, багато чого пробувала, зокрема написала свій перший додекафонний твір. І цей рік для мене складний тим, що, відкривши для себе стільки всього, я намагаюся знайти власну музичну мову. 

У мене був період, коли певний час я не досить розуміла, що зі мною відбувається: пасивність, безнадія у поєднанні із якимись проблемами зовні — а водночас траплялися серед цього і щасливі моменти. Я не могла дати раду цим непевним гойдалкам, що стаються зі мною, тож вирішила їх утілити в музиці. Врешті хіба лімінальність не передбачає спроби знайти опертя?

Цей твір — розв’язка моїх думок про майбутнє. 

Влад Усатенко

студент, композитор

Молоді композитори про лімінальні простори 

Рік тому взагалі було незрозуміло, що буде: з життям, навчанням, творчістю. Але невпевненість минула, і за цей час я, гадаю, став сміливішим у втіленні своїх ідей у творах. Ну і, звичайно, я професійно виріс, як і має бути під час навчання. Багато писав, багато слухав, багато відкривав для себе нового. 

Лімінальність — це непевний, проміжний стан. Судячи з усього, сьогодення для нас всіх є суцільним лімінальним простором. 

“Музичний туман”, у якому кожен бачить певні образи. 

Молоді композитори про лімінальні простори 

Женев’єв Стронська

студентка, композиторка

За останній рік відкрила багато різної музики, здобула нового досвіду. Божевільно захопилася ідеєю мікротональності. Через це, думаю, проходять майже всі. Особисто мені хотілося б залишитися в цій парадигмі і не виходити з неї. Під час війни зрозуміла, що твори можна писати дуже швидко. Ще зрозуміла, що у найважчі моменти рятує не музика, а саморефлексія — музика допомагає трохи згодом. Дуже важливо поєднувати вміння писати про те, що усередині, при цьому роблячи це професійно, спираючись на ремесло, яким треба оволодівати глибоко.

Відчуття проміжності, на мою думку, породжує циклічність. Якщо ти не можеш вибратися з того стану/місця/ситуації, де ти зараз, то логічним чином виникає повторюваність. Іноді це приємний, захоплюючий досвід, іноді — травмуючий. Цікаво, що під час того, як писала твір, я нарешті прочитала одну книгу, в якій досить точно охарактеризований стан лімінальності. Там йшлося про людей, які мали можливість зупинитися в часовому контурі, тим самим зберігаючи молодість, але у якості розплати вони змушені багато десятиліть проживати один і той самий день. Якщо вони раптом вийдуть з контуру – постаріють і вмруть за лічені хвилини. 

Для мене лімінальність – це нав’язливі стани та думки. Це особистий лімб у ті моменти, коли з якоїсь причини не можеш прийняти рішення. Це схоже на психічну температуру, коли уві сні в голові багаторазово прокручується один і той же, майже незмінний сон.

Відчайдушні намагання знову і знову, у процесі осмислення травмуючого, болісного, заплутаного — дійти розв’язку, який колись приходить як приречене примирення.

Акім Зварич

студент, композитор, скрипаль

Молоді композитори про лімінальні простори 

Серед змін в собі я б виділив декілька основних речей. По-перше, це стосується дорослішання, відтак і більшої вимогливості до себе в усіх сферах діяльності: як виконавської, так і композиторської. Часто виникає багато питань, наприклад: “А чи можу я гідно представляти себе перед суспільством? Чи повинен я для цього щось у собі змінити? Як? Може, треба чогось більше?” Зараз для мене гостро відчувається потреба в реалізації своїх ідей, а їх виникає достатньо. Тому доводиться дуже багато працювати, але воно, мабуть, того варте. Водночас у мене з’явилось більше поваги до себе. Думаю, я виріс. Принаймні мені так здається.

Лімінальні простори є невід’ємною частиною життя. Усі ми в певний момент зависаємо на певний час у необхідності здійснити вибір. Переростання і подолання цих етапів є важливим для розвитку і становлення особистості. Мені здається, я перейшов цю межу непевності. Я радий, що в процесі мого дорослішання бачу свої цілі та орієнтири і можу рухатися в їх напрямку. Зараз чітко розумію, що хочу від себе і від своєї професії. Я відчуваю певну сталість, і це мене тішить.

Моє «Марево» — це про спогади, про усвідомлення плину часу і про прийняття змін як у навколишньому, так і в самому собі.

Молоді композитори про лімінальні простори 

Максим Іванов 

студент, композитор

За цей рік моя композиторська мова, ті ідеї, з якими я працюю, лишилися тими самими, принаймні не сказати, що щось змінилося кардинально. Натомість я став гостріше відчувати якісь речі через війну. Дивлюся на світ начебто тими самими очима, але тепер став бачити інше, помічати речі, які раніше проходили повз. Шістнадцятого жовтня поблизу мого дому розірвалася ракета: четверо загиблих, 19 поранених, у моєму домі вибило шибки. Я пам’ятаю цей момент, був тоді удома. Не рефлексується тепер на тему війни. Натомість дуже хочеться мріяти. 

У концепції лімінальності для мене на перший план виходить ностальгія. Через чотири дні після нашого концерту мені виповниться 22 роки — я не можу назвати себе повністю сформованою особистістю, але вже і не дитина. Мені цікаво тепер думати про минуле дитинство, до якого не повернутися, хоча, звісно, життя рухається далі. Врешті, я можу й досі насолоджуватися тими речима,  які були для мене особливо цінними тоді. Я ріс із бабусею і обожнював атмосферу її дому: подушки, з яких лізе пір’я, мереживні завіски на вікнах. Вийшовши з дому, лежиш на траві — і в очі світить тепле літнє сонце. Ці речі не зв’язані виключно із дитинством, але тоді вони відчувалися гостріше. Точніше не так: вони зараз відчуваються так гостро, коли я набув іншого досвіду, і ці речі вже не формують цілком мою реальність — бо я вже не дитина, але й не дорослий. 

Ностальгія за втраченим дитинством.

Андрій Соколовський

розробник електронних музичних інструментів, композитор

Молоді композитори про лімінальні простори 

Хочу відмітити одразу, що для мене композиція — не професія і навіть не мій основний рід діяльності. Тому певні речі, які могли вплинули безпосередньо на професіоналів (в першу чергу практичні) для мене не є релевантними. Описувати очевидні речі, які стосуються і впливають на всіх, є лишнім. Неочевидні ж треба ще самому відрефлексувати. 

Якщо відокремити саме лімінальність (або ж якщо розглядати «простір» у більше метафоричному сенсі), то для мене це про невизначеність на різних життєвих рівнях. Нині доволі актуально.

Визначення оптимальних шляхів в умовах обмеженого вибору.

Текст: Марина Гордієнко

  • Що: концерт «Liminal Spaces: 10 творів нової класичної музики»
  • Де: Центр Леся Курбаса, вул.Володимирська, 23в
  • Коли: понеділок, 22 травня, о 19.00
  • Квитки тут
Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *