Повірите, що знаний іроник Артем Полежака написав архаїчний епос – збірку легенд про сотворіння світу? 

Доведеться повірити. Епічного в кожному окремому вірші свіженьких «Людей у пошуках щастя» – деміург наплакав (хіба що наявність сюжетів, не більше); а от вся книжка – ладно і змістовно структурована – складається в чистісінькій епос. Уявіть собі, наприклад, епос про Гільгамеша, в якому Гільгамеша немає, а одноосібно панує просторікуватий дикун Енкіду. Щось таке і буде. Як годиться архаїчному епосу, герої Полежаки сумлінно очищають землю від хтонічних чудовиськ-аборигенів, щоби потім, після перемоги над монстрами, ломитися стінка-на-стінку від надлишку дурної силушки. Своє бо лайно пахне марципанами (тут: буквально). 

Ловець Ґав (це ім’я славного ідальго) чатує у великому місті між ринком і храмом, як щовечора помирає і щоранку відроджується місто, як щоденну рутину люди перетворюють на ритуали (і навпаки), та тільки він може їм пояснити, що значить, скажімо, щоденний спуск у підземку, коли на радість перевізникам приборкали пекло. Може пояснити, але не хоче, він тут зайнятий, він рахує ворон. Пам’ятаєте, як часто в ролі деміургів постає Ворон? Либонь, Ловець Ґав окидає поглядом сотворене ним же ґавове колесо, що його він щоранку вигадує наново. Боги сотворені за нашою подобою, зміріться. Але все буде нормально, через кілька ходів знайдеться нова сила творіння – Гігантський Смугастий Бобер Безхвостий. Прийде Бобер – порядок наведе.  

Кабаліст дід Юхим зі Станиці Луганської сотворив з чорнозему і відвальної породи Ґолема, вклавши тому в уста сторінку з шевченковим «Заповітом». Ладний вийшов мужик: баб мацає, самогонку глушить, пісень співає і ридає від несправедливості світу. Ґолем іде на війну. Дід Юхим тільки посміюється, коли вчергове чує радісні звіти сепарів, що Ґолем підірвався на розтяжці. Незле тихе слово тут דובכ, гідність, а могила з «Заповіту» стає буквально кам’яною. В цій історії є нереально прекрасне порівняння голема з блудним сином: тільки умови батьківського прощення додатково озвученні – «поховайте та вставайте».  

Бухгалтерка Маріванна Кутя за порадою сусідки записала на тренінг із досягнення успіху і поринула в мережевий маркетинг. Не пощастило з мережами і спільнотами, подалася до шамана, тут все склалося: повісила на люстру відро, і був їй успіх і спокій. І до речі, непоганий курортний роман. Прізвище-ім’я Марії Куті побачили? Це у нас історія про дари волхвів і Різдво. Спаситель, на якого ми заслужили.

Мало помираючих-воскреслих богів? Переросток Альошенька в сорок три роки нарешті привів до мами додому дружину. Але спочатку зібрав з різного мотлоху гніздо. Скоро і яйце в тому гнізді знайшлося, а потім настав несподівано тихий Святвечір. Бог із яйця – не новина, Брахмою клянуся. А от діва свята – Альошенька, це уже дає надію.      

Таксист Валентин знає таємницю світобудови – є Матриця в Матриці в іншій Матриці та пророк її Ілон Маск. Валентин несе  слово нового знання знудженими пасажирам. І як кожен шанований пророк, Валя передвіщає кінець світу, тільки помиляється щодо способу: не туди летить атомна бомба і не буде вже нової матриці. Після такого неможливо уже не уявляти собі Іоанна Богослова якимсь коногоном (тим більше саме про коногона співав тужливих пісень Ґолем).    

Атеїст Вальдемар увірував в бога живого, коли той вчасно підкинув потрібну фігурку для тетрісу. Вальдемар бо аматор тетріса, а тепер і бога. Бо доля світу визначена вищім провидінням, а все це було лише для того, щоб Вальдемару вчасно прилетів квадрат. Квадрат – все суще, поділене на рівні частини, пам’ятаємо це? Абсолютна досконалість, яку можна побачити тільки поділивши ціле порівно. Між іншим, квадрат – ще й символ божественного промислу… Обраний чувак цей Вальдемар, майже Нео в квадраті.     

Оце кілька епічних героїв Полежаки. Як годиться цим одним, кожна їхня дія і кожен їхніх мотив відображають інтереси племені, організовують громаду у рід/родину. Космічні герої. І як би не було складно переказувати всі ці прекрасні безуми з серйозною міною, Полежака уміє бути серйозним саме там, де цього не очікуєш. І нам доведеться. 

От до прикладу, Аристотель Єрмола, який соображає-на-трьох в маріупольському (де ще грекам побухати спокійно?) парку з Тарасом і Савою та причепою Борисом Платоновим, якого ніхто не звав. Вони спокійнісінько обговорюватимуть Платонову печеру:

Щастя – чуже, зауважте, щастя – стає чуттєво сприйнятою ідеєю, базовою ілюзією реальності, завдяки чому ця реальність існує. В тій алегоричній печері важить, звідки іде світло, отож хто і як відкидає тіні, що ми їх бачимо. У Полежаки, до речі, сяють зорі просто на головою, не буде тут ніяких тіней, що їх можна побачити-пізнати. І хід переходить до Сави (Сковорода, ясно): бути щасливим – се пізнати себе. Нема, кажу, тут ніяких тіней, нема пізнання, нема щастя. Та і бухло давно закінчилося.      

Кожен фрагмент цієї прости-господи-космології обрамляють ліричні вірші з розряду «про палке кохання», вони на перший погляд вибиваються з книжки. Перший погляд помиляється. Світ, що його майструє Полежака, існує не для того, щоб в ньому були любовні вірші (це неочікувана побічна дія), але саме вірші про любов пояснюють, чому цей світ мусить існувати. Та ви ж самі, либонь, уже  пригадали рендомну підказку: Екіду щасливо собі жив в дикій природі, поки не втратив незайманість з міською жіночкою, від нього забрудненого відвернулися звірі, тож йому довелося учитися жити серед людей. Щоб стати людиною-серед-людей, проти твоєї могучої волі здебільшого, шерше ля Іштар, коротше.  

У будинку по вулиці Коласа в розпал дня голосно кохається пара. (от вона, щемка правда життя: на цій борщагівській вулиці таки біда з плануванням, і у дворах сильно відлунює галас із вікон). Люди у дворі завмирають, полишивши свої нагальні буденні справи і слухають. Мить колективного екстазу минає, всі розходяться. Хто скаже, що мить сотворіння має виглядати інакше? Закохатися, а тим більше кохатися – значить, нагло зупинити реальність, що після рестарту лише набере прискорення, надає життю імпульс. А от те, що цю енергію використають, щоб винести з хати сміття і викликати таксі, то не самий же поганий варіант використання енергії великого вибуху… Сотворити світ, покохатися, винести сміття. Що спільного? Ре-цикли. 

Отож рециклове щастя від Полежаки. Таки варто напружитися і пошукати. 

Артем Полежака. Люди у пошуках щастя. Київ: Люта справа, 2020. 172 с.

Текст: Ганна Улюра