Сєвєродонецьк знаний передусім як найбільший в Україні центр хімічної промисловості. У межах населеного пункту діє сім великих підприємств із виробництва різноманітних товарів побутової хімії. Втім, є тут і культурне життя: два палаци культури, дві музичні школи, філармонія, театр…
Загалом культурне обличчя міста із населенням понад 100 тисяч осіб сильно змінилося внаслідок війни на Донбасі (у травні 2014 року Сєвєродонецьк захопили «ополченці», а через два місяці воно було визволене українськими військами). Взяти хоча б російськомовний Театр драми, що функціонував тут із початку 1990-х, а 2014-го припинив своє існування (ледь не вся трупа на чолі із керівницею виїхала до РФ). Тепер у цьому приміщенні працює україномовний Луганський обласний академічний музично-драматичний театр. На початку своєї сєвєродонецької історії театр практично не мав ані кадрів, ані матеріально-технічної бази. Але 2017 року, отримавши у власність будівлю колишнього Театру драми після капітального ремонту, колектив запрацював на повну силу. Зараз у штаті понад 120 працівників, у репертуарі – 24 вистави.
Відкриття ювілейного 80-го сезону у вересні минулого року відбулося прем’єрою мюзиклу-детективу «Ромео і Джульєтта» за однойменною п’єсою Вільяма Шекспіра у постановці Максима Булгакова. За основу взято переклад Юрія Андруховича. Оригінальну музику до спектаклю написав композитор Тарас Лука. Вистава йде в репертуарі театру, а також є у вільному доступі в Інтернеті. Нещодавно стало відомо, що вона потрапила у лонг-ліст цьогорічного театрального фестивалю-премії «Гра» у номінації «За найкращу музичну виставу у жанрі опери/оперети/мюзиклу». Що нового можна побачити у, здавалося б, «заяложеному» класичному сюжеті Kyiv Daily розповідає режисер-постановник та балетмейстер Максим Булгаков, який, до речі, від листопада минулого року є головним режисером Луганського музично-драматичного театру.
Це ваша перша постановка у цьому театрі? Як змінилося його життя після переїзду з Луганська?
Так, це було моїм першим знайомством із містом і театральним колективом. Я почав із ними стосунки з нуля. Та й, по суті, історія самого театру кілька років тому повністю обнулилася, а тоді розпочалася знову у дуже стресових, як ми розуміємо, обставинах.
Мабуть, не вся трупа переїхала?
Звичайно, лише кілька акторів із трупи Луганського театру переїхали до Сєвєродонецька. Тому у даному випадку дуже важливим є розуміння свого коріння і усвідомлення власного шляху для подальшого розвитку.
Який зараз репертуар театру? Який відсоток україномовного продукту?
Наш театр грає вистави винятково українською мовою. Щодо репертуару, то він наразі дуже різноманітний: тут є і класичні твори, і сучасна драматургія (або її адаптація сучасними авторами); над виставами працюють як місцеві режисери, так і запрошені. На мій погляд, репертуар театру зараз можна розглядати як джерело потенційних можливостей. Одне з моїх надзавдань, як головного режисера цього театру, полягає у тому, аби вирішити, якою із цих потенційних можливостей скористатися, що важливе й цінне відібрати для створення достойного іміджу театру.
Як ви уявляли собі цільову аудиторію, коли планували поставити тут «Ромео і Джульєтту»? Як взагалі виникла ідея поставити Шекспіра?
Як я вже казав, вистава стала для нас із цим містом і цим театром першою зустріччю, тому розуміння потреб аудиторії було, швидше, інтуїтивним, ніж логічною стратегією. Я вирішив вдатися до перевіреної часом, так би мовити, універсальної мови класики і до не менш універсальної теми – кохання.
У чому для вас полягає головна інтрига цього сюжету?
Братися вчергове до інтерпретації всім відомого сюжету досить складно, і я розумів весь тягар своєї відповідальності. Але насправді мені було дуже цікаво працювати із цим матеріалом! Я звернув увагу на детективну складову цієї історії і став розплутувати клубок інтриг, підтекстів у стосунках цих двох достославних родин. Можна сказати, що я провів незалежне розслідування причин трагедії, що сталася. І, до речі, щодо «кохання». Власне, кохання між Ромео і Джульєттою відбувається, як на мене, у момент трагедії, тобто у момент їхніх смертей. Мене зацікавила саме ця синхронність: трагедія – кохання, як концентрований образ.
Ви кажете, що провели незалежне розслідування причин трагедії. Це якісь досі незнані, неочевидні причини?
Для мене вони очевидні. Трагедія Ромео і Джульєтти вкорінена у минулому – вона відбувається не раптово саме із цими людьми, а тягнеться з минулих поколінь і лише вибухає на наших очах. Я став аналізувати стосунки і вчинки персонажів. В результаті, я дійшов логічного висновку про першопричини застарілого конфлікту, бажання помсти, реваншу. Приміром, у п’єсі досить прозоро натякається на те, що Ромео народився у родині Монтекі, а насправді він – плід забороненого кохання сеньйора Капулетті та леді Монтекі; Джульєтта ж у жодному разі не перетворюється на сестру Ромео, адже вона не рідна донька подружжя Капулетті. Якщо детально проаналізувати всі діалоги персонажів, то поміж рядків можна прочитати історію про те, як Джульєтта померла у дитинстві, а годувальниця цієї маленької страдниці прилаштувала на її місце свою рідну дочку, ровесницю доньки господарів. Тоді, до речі, легко вмотивувати такі теплі, близькі стосунки Джульєтти і годувальниці і підсвідому, на перший погляд, не обґрунтовану, неприязнь до Джульєтти її офіційної матері.
Саме серед цих скелетів у шафі, серед цієї напруги і з’являється найвідоміша історія про таке недоречне кохання.
Чому звернулися саме до перекладу Юрія Андруховича? Що у ньому відповідало вашому баченню?
Мені було дуже важливо відійти від «елегійності» перекладів, я прагнув до загострення ситуацій. І саме Андрухович із його більш сучасною, аскетичною версією шекспірівського тексту виявився просто незамінним.
Вас зацікавила певна відстороненість, деяка іронічність Андруховичевого прочитання?
Саме так, адже одним із естетичних принципів, що я використав для розкриття драматургічного матеріалу, було брехтівське відчуження. Наратив Андруховича, музика, пластичний малюнок мають створювати єдиний смисловий простір, образ вистави в цілому.
Вистава поставлена силами місцевої трупи чи є запрошені артисти?
Всі учасники постановки – артисти місцевої трупи. Я орієнтувався на своє бачення матеріалу і можливості колективу, адже, повторюся, вперше працював із цими людьми.
Що саме у процесі підготовки спектаклю було для вас найскладнішим?
Особливо серйозних труднощів у мене, на щастя, не виникло. Звичайно, треба було зуміти переконати виконавців у своєму баченні, а це завжди зусилля. Не насилля, а в першу чергу робота над своєю впевненістю у трактовці, яка необхідна для того, щоби за тобою пішли інші. Іще був цікавий досвід створення світлової партитури до вистави. Мене завжди цікавив цей виражальний засіб. І цього разу, розробляючи концепцію, я відкрив технічні можливості сцени.
Що мається на увазі під світловою партитурою?
Це елемент сценографічного рішення, що реалізується за допомогою освітлювальних приладів. У даному випадку ми із художником Іриною Лубською створили контраст аскетичної сценографії і світлового рішення, завдяки чому з’явився додатковий просторовий об’єм і художній вимір.
Після перегляду вистави в Інтернеті у мене склалося враження, що мюзиклом вона названа умовно. Спектакль будується на розмовних сценах і тут практично немає вокальних номерів, що вимагає, власне, мюзикл. Яка у вас концепція?
Мюзикл складається не тільки з вокальних номерів, а із музики загалом, яка підкреслює драматичне, комічне чи трагічне забарвлення певної сцени. Завдяки авторській музиці Тараса Луки тут є система лейтмотивів, що відповідають характеру героїв чи певної сцени. Майже у кожного персонажа є свої лейтмотиви, які змінюються тонально відповідно до розвитку подій. Наприклад, тут є музика, яка характеризує родини Монтеккі і Капулетті. Всього у виставі 34 сцени і на кожну є відповідна музика, яка має певне значення. Тут немає жодної сцени без музики. Крім того, тут присутній прийом брехтівських зонгів, що теж цікаво.
Взагалі для мене важлива синтетична природа театрального мистецтва. Музичний театр мені естетично близький. Мене надихають його можливості, його умовність і багатошаровість, його здатність навіть драматичний сюжет подати через атмосферу гри, свята. У своїх постановках я роблю акцент на синтезі слова-музики-пластики, де жоден з елементів не претендує на самодостатність, а ніби покликаний виразити інший елемент і, таким чином, народжується цілісний образ.
А щодо кількості саме вокальних номерів, то якщо з’явиться можливість роботи з симфонічним оркестром та вокалістами, то весь музичний матеріал доповниться. Ми з композитором Тарасом Лукою планували і писали цей матеріал саме за таким планом.
Але ж це буде інший спектакль! До речі, із Тарасом Лукою це перша ваша спільна робота? Як працювалося з ним?
Це буде не інший спектакль, а новий, точніше, один із можливих проявів його музичного потенціалу. Система, в якій присутнє різне емоційне забарвлення кожної сцени, композиція лейтмотивів характерів героїв і драматичних ситуацій та інше вже сформована і залишиться незмінною.
Так, це перша моя робота з Тарасом і його перший театральний досвід як композитора. Завжди складно відповідати на такі питання, тому що це об’ємний творчий процес, який залежить від багатьох факторів. Але точно можу сказати, що, незважаючи на складність матеріалу і умови, в яких опинився зараз весь світ, робота над мюзиклом відбувалася стрімко та легко, на високих смислових та емоційних градусах. Ми порозумілися у професійному і людському плані і я вдячний долі, що зустрів такого композитора, як Тарас Лука.
У яких ще містах планується показ?
Через карантинні обмеження зараз важко планувати участь у конкретних заходах. Але, звичайно, маю намір брати участь із цією виставою в інших фестивалях в Україні та за її межами.
Текст: Олеся Найдюк
Вистава в YouTube (2 дії):
