Шановний Георгію Миколайовичу!

Георгій Тасін

Сьогодні виповнюється 125 років від дня народження Георгія Тасіна. Він закінчив юрфак Петроградського психоневрологічного інституту, майже відразу після закінчення (100 років тому) був першим директором і режисером Ялтинської кінофабрики ВУФКУ, першим екранізував п’єсу Шевченка «Назар Стодоля». Вітальну телеграму режисерові Тасіну написав режисер Сергій Лисенко.

Шановний Георгію Миколайовичу!

Вітаю вас із ювілеєм! Ви мене, звісно, не знаєте, — я народився за багато років після того, як ви вирушили у вічність. Але дещо нас об’єднує – ми обидва мешкали в одному й тому самому будинку, славнозвісному «Домі на пагорбі». Вулиця Щорса*, вісімнадцять, житло співробітників Української студії хронікально-документальних фільмів. Місце проживання режисерів, операторів, звуковиків, редакторів, інженерів знімальної техніки. Кіностудія – поруч, за гратчастим парканом. Награвшись у футбол на дворі, ми з пацанами бігли пити безкоштовну газировку у ЦОП – цех обробки плівки. У цьому будинку гніздилися метри української документалістики: Костянтин Богдан, Ізраїль Гольдштейн, Мирон Білинський, Ісаак Кацман, Олександр Шаповалов. Легендарні хронікери, за плечима яких були Сталінград і Курськ, Кенігсберг і Будапешт, Відень і Берлін. Мій друг, прекрасний режисер Сергій Буковський, свого часу хотів зняти фільм про це унікальне помешкання. «Дім на пагорбі».

Тут жили і ви, Георгію Миколайовичу. Моя бабуся Ганна Михайлівна, монтажниця «Укркінохроніки», добре вас знала. Для мене прізвище Тасін було сторінкою в підручнику з історії радянського кіно. Для неї – цілком реальною людиною, елегантним сивочолим джентльменом з незмінною тростиною в руці. Ви були з тих, хто ще пам’ятав, що таке гарні манери… З вікон вашої квартири на другому поверсі часто лунали звуки фортепіано – на ньому грав син Дмитро. 

Ви, пане Тасін, якимось щасливим чином поєднували в собі дві іпостасі – творця та продюсера. Хоча цього терміну в ваш час ще не було, називалась ця посада «організатор кіновиробництва». Ви стали першим директором українського Голівуду, ВУФКУ. І водночас – сценаристом і режисером, одним із драйверів «Великого німого», беззвучних плівок, які крутили у вщент прокурених залах під бренькіт розстроєного піаніно. «Октябріна», «Алім», «Ордер на арешт», «Джиммі Хіггінс» – ці ваші стрічки двадцятих років, на жаль, пірнули в Лету забуття. Проте став класикою «Нічний візник», з божевільними очима Амвросія Бучми на весь екран, який мчить у прірву білогвардійців, катів своєї дочки. Так, ви були бранцем епохи – так само, як Ейзенштейн, Пудовкін, Довженко. Товариш Сталін пильно стежив за тим, щоб кінематограф був більшовицьким агітатором і пропагандистом, без всіляких там декадентських витребеньок. Крок вліво, крок вправо каралися розстрілом. Та навіть у цих жорстких умовах ви примудрялися творити мистецтво.

Потім у кіно прийшов звук, і з’явилися ваші епічні картини – екранізація шевченківського «Назара Стодолі» з Бучмою і Наталією Ужвій та «Кармалюк» з Олександром Хвилею, Гнатом Юрою і знову з Ужвій. Велика подяка вам за те, що вивели на великий екран корифеїв української сцени.

* Нині вулиця Євгена Коновальця

Під час війни ви працювали на Ташкентській кіностудії, а 1944 року повернулися до Києва з тим, щоб налагодити роботу «Укркінохроніки». Нечасто буває, щоб режисер ігрового кіно пішов у документалістику. Найяскравіший приклад – Михайло Ромм, але, це, скоріше, виняток з правила. Не знаю, що примусило вас змінити спеціальність. Напевно, той самий zeitgeist, дух часу. Вам здалося, що саме неігровий кінематограф найбільше відповідає вимогам епохи. Ви стали відповідальним редактором кіножурналу «Радянська Україна» і очолювали його аж до своєї смерті у 1956 році. Глядачі зі стажем пам’ятають це незмінне доповнення до будь-якого фільму – журнал показували на кожному сеансі. Звісно, він був породженням свого часу – з партійними з’їздами, ударними вахтами і переможцями соціалістичних змагань. Менше з тим, якщо ви захочете зануритися в ту добу, вам не обійтися без випусків «Радянської України».

Що ж, Георгію Миколайовичу, мушу сказати, що вам пощастило. Місце в підручниках з історії вітчизняного кіно ви собі забезпечили. Життя ваше було сповнене мистецьких відкриттів та несподіваних творчих поворотів. Ви чесно служили кінематографу й віддали йому всі свої сили. Ще раз з ювілеєм!       

Сергій Лисенко

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *