Маленька особиста перемога «вагоновожатого» Антона Слєпакова 

Антон Слепаков. Фото: Екатерина Переверзева

16 грудня в «Атласі» свій другий повноформатний альбом «Референс» представить гурт  «вагоновожатые». На диску 10 композицій, над якими  тріо працювало майже 2 роки. 

Фронтмен «вагоновожатих» Антон Слєпаков  про кожну пісню і трохи більше. 

Найважчою для вас, як для автора, ви назвали композицію  “Прейскурант” – останній трек альбому. 

— І вже отримав за це  догану від нашого ударника Станіслава Іващенка. Пісня йому дуже подобається. Хоча під час роботи над нею точилися довгі суперечки щодо музичних рішень. Та  і текст писався складно. Ключова фраза “Мой талант обьявить прейскурант” -здавалась мені перетензійною. 

 Те, що кожен з нас має свою ціну,  філософська догма. Так влаштований світ. Але не хотілося, аби ці слова розуміли занадто буквально. 

Якось зізналися, що ваші тексти – це спостереження за суспільством вигаданого вами ж персонажа. Ви киянин, який 18 років прожив у Дніпрі. Якось змінився кут зору на світ після повернення в Київ?

— Завжди мандрував. Навіть коли мав власне житло, по три тижні не бував вдома. Процес функціонування  музичного колективу передбачає  гастролі, переїзди, затяжні тури. Ще з гуртом “И Друг Мой Грузовик” (група з Дніпра, в якій Антон Слєпаков співав у 1997-2012   роках)   іноді записувалися в Києві. Тут живуть батьки. Раз на місяць  намагався їх відвідати, тому був у курсі усіх справ, культурних подій столиці. Душа дуже прагнула до рідного міста. Після повернення  не побачив чогось такого, що не помічав раніше чи не бачив у Дніпрі. Єдине, що лишав Київ у мирний час.

Якщо голос оповідача у “Прейскуранті” – це сумне спостереження, то який трек має протилежний настрій? 

— І по звучанню і самоіронічному посилу “Человеческие слабости”. Ми її навіть за дужки винесли, зробили  синглом.

“Сделать все, чтоб не дожить до старости” мені якось не дуже оптимістично звучить 

— За великим рахунком  це гра перераховувати гріхи, якими страждає сучасна людина.  Для когось це свідомий вибір – знищувати себе важкими наркотиками, алкоголем, надмірним адреналіном стрибаючи з мостів. Бути в ролі мораліста мені дивно. Пісня схожа на веселу лічилку.

Будь-які залежності можуть вбити людину і фізично і морально, але зі списку слабкостей у пісні найсерйзніша ознака часу це гаджети? 

Справедливо відмітили.  Зараз часто не бачимо очі співрозмовника, бо  він втуплюється в телефон чи ще якийсь гаджет. Я теж відгороджуюсь  одягнувши навушники. Не подобається що лунає навколо – нав’язлива реклама, вуличні сварки, шум машин. Скомпліював саундтрек свого дня  і ходжу. Але варто пам’ятати, що людей, які живуть відгородившись від реального світу соцмережами, хтось спритний дуже легко може використовувати. 

Фото Екатерина Переверзева
Фото: Екатерина Переверзева

Режисер Сергій Лозниця, коли представляв у Києві свій фільм “Донбас”, сказав, що запровадив би зі старших класів школи  предмет “фейкологія”. Аби люди могли відрізняти  в безкінечному інформаційному потоці брехню. 

Хоча фейки з’явилися, що до появи Інтернету. Диктори радянського телебачення  з серйозним виглядом у краватці часто  городили таку ахінею. Вже тоді примушували задумуватися, що щось тут не чисто.  Наприклад 1986-го  вивели киян на першотравневу демонстрацію, хоча 26 квітня в Чорнобилі стався вибух на АЕС.  

Наскільки фізично відчуваєте, що за нами усіма стежать спецслужби, як про це співаєте в композиції “Штазі” ?

— Коли стаєш більш-менш відомою персоною, починаєш збирати  100-200 людей на свої концерти,  увага до тебе зростає. Я не виключення. Коли ми почали спілкуватися, я краєм ока помітив, що якась  дівчина нас сфотографувала. Хоча може її зацікавив  інтер’єр закладу, не знаю. А вам ніколи не здавалось, що вас прослуховують, спостерігають? 

Чому співаю не про ЦРУ, “Моссад” чи КГБ? Штазі –  це чергове слово-каркас для пісні. Не можу пояснити, як виникають. Це миттєвість, спалахують в голові і все. Так і назва “вагоновожатые”  виникла. Поросто йшов сонячним днем по вулиці Дніпра, поруч  жодного трамвая.  А слово узяло і шарахнуло. Коли воно є у комірках пам’яті, то колись генератор  випадкових слів його викине.

У вас публіка доволі молода, думаєте знають, що  “Штазі” це розвідка Німецької Демократичної Республіки? 

— Молодь на наших концертах  інтелектуального складу, якщо в силу віку чогось не знають, то прогуглять. 

Для копозиції  “Ответим” Станіслав Іващенко попросив вас у віршах описати випадок з його життя, що це була за історія? 

— Я дуже люблю, коли автор треку ставить мені завдання. Не хочу розкривати усю таємницю. 

Скажу лише, що ситуація  трапилась між Стасом і його сусідом.  

Мені не хочеться бути режисером документалістом. Історію, яка вразила друга, міг би описати дослівно: Стас вийшов із ліфта і побачив сусіда, а той: дай прикурити, а Стас: я не курю і так далі. Але писати побутовий хіп-хоп не цікаво.  Хотілося створити щось атмосферне, філософське. 

Максимально жорстким, злим  назвали трек “Аемфобия”

— Мій вид діяльності пов’язаний з  публічністю, але я себе досить не впевнено почуваю, коли знаходжусь у натовпі.  Похід, особливо у якості глядача, на концерт чи фестиваль, для мене  виклик. 

Поспілкувавшись ще з деякими публічними особами, з’ясувалося, що у багато хто відчуває подібний дискомфорт.  Одного разу, стоячи на краю сцени, подумав словами з пісні 

“Вас слишком много”. 

Тобто я приймаю в цілому правила гри. Ми робимо спільну справу –  я на сцені – ви публіка,  але знайте, що я вас боюся.  Є навіть науковий термін для страху скупчення людей.

Тому і музика жорстка. Бо коли хочеш зупинити агресію, буваєш дуже злим у відповідь.  

Тут такий посил – розходьтеся . Хоча  це не відміняє інших позитивних вібрацій на живих виступах. 

Про творчість кажете, що пишете тексти, коли вже фізично не можете не висловитися на якусь тему. На альбомі “Референс” який посил з вас пер максимально? 

— Можу сказати, що усі композиції так з’являються. Але найбільш, болюча, пульсуюча “Веаюфром”. 

Коли наша країна у стані війни, ти не можеш бути стороннім спостерігачем. При цьому звичайно, маєш мати холодний розум. Коли емоції перемагають, це не зажди добре, тому абстрагуйся якомога найсильніше і формулюй.  

Цього принципу дотримувався і в  композиціях  “Востание ватников”, “Программа защиты свидетелей”, “Хундевассер хунта” (пісні з попередніх альбомів і синглів”вагоновожатых”)  . 

“Веаюфром”  народилася однією з останніх. Це перша спроба  користуватися рідною мовою в текстах. 

Це моя особиста маленька перемога. Раніше  не виходило думати і писати українською. Відчував безвихідь, безпомічність, що не можу зв’язати і 2-х слів в поетичній манері. 

А тут воно саме прийшло, на хвості альбому. 

Першому текст показав  письменнику Олександру Міхеду. Ми товаришуємо,  він завжди дуже позитивно ставиться до того, що я роблю. Попросив його не сміятися й не кидати каміння. Але він сказав: ти знаєш – дуже круто, я б лише одну фразу викинув. А 

вона і не знадобилася, за формою не лягала в пісню. 

Знаю  що українська від Слєпакова може виглядати досить кон’юктурно. Але ті, хто знає мене близько, розуміють, де я і де кон’юктура.  Завжди робив те, що хотів, без загравання,  кокетства, маніпулювання. Типу  “ми тут трішечки українці”. Навпаки, основна критика альбому « чому лише 2 пісні українською, а решта не достойною сьогоднішнього дня мовою».  

Якщо б я був дійсно кон’юнктурником,  найняв би перекладачів і зробив би україномовними решту текстів. 

Слепаков Антон
Фото Екатерина Переверзева

Рядок  “Мы  вне политики” про деяких колег?

  Про будь-кого. Я не розділяю суспільство на музикантів  і решту. Українські заробітчани в Росії  всі  усвідомлюють куди їдуть, що кажуть , роблять.  

Рядок “Ми люди миру у нас кредит” не діагноз, ні. Знову мені починаєте давати в руки об’єктив  документаліста. Описую  не  конкретний випадок. Просто приклад, як і чому це може бути. Якщо відштовхнемося від композиції, то я знаю багато розумних людей, які працюють в Росії. Їм здається, що тільки там зараз можуть заробити. Когось засуджувати  не в моїй компетенції. Просто є етично моральна площина. Поки людина не узялася за  зброю, не цілується з терористами  – все інше дискусійне питання. Для мене це і є модель сучасної демократії. 

Коли ми опонента закидаємо у сміттєвий бак, обливаємо зеленкою  – це екстремізм. Коли ми чуємо один одного, дискутуємо  і знаходимось в рамках закону  – для мене оце  демократія.  

В треку “Чистотел” мав бути   інший вокаліст,  текст писали з прицілом на цю людину?

— Так, він довго не міг зрозуміти, як  вписатися у  музичну фактуру композиції. Взяли тему  чистотілу. Це знову ж таки просто спалах свідомості.  

Коли  у вас є порожня кімната і не розумієте, як розставляти меблі, достатньо принести тумбочку. Тоді вже можна придивитися до проекції, все стає  зрозуміліше, ясніше.  

Перший куплет, щоб не збрехати,  написав за  30 секунд. І він довгий час був  єдиним.  Співпраця з усіма запрошеними вокалістами  з різних причин не склалася. 

Але “Чистотел”  нам усім подобався,  на репетиціях довго  співали перший куплет, поки не дописав другий. 

“Широкий” присвятили директору гурту “Латексфауна” Богдану Уцехові. Він помер в серпні цього року. 

– Був нашим добрим товаришем,  дуже широкої душі людиною  з великим добрим серцем. 

Дуже шкодую, що не встиг поставити йому цю композицію. 

“Бриф”,  композиція, що відкриває альбом “Референси”,  народилася останньою.  

– Це була інструментальна композиція, яку вперше зіграли на фестивалі Brave! Factory.  Коли альбом було вже майже сформовано, я вирішив показати хлопцям свій новий текст “Покоління референсів”. Виявилось, що ідеально лягає і по смислу і по довжині. 

Співаєте, що складно бути оригінальним. 

– Звичайно це непомірно і майже неможливо. Навіть ті, хто каже, що ти такий,  напевно не бачили чогось подібного, чим  надихався. 

Мені трохи сумно,  що у нас молодими музикантами вважаються ті, кому за 30 і вони грають років 10. 

Хоча  є цікавий приклад гурту “Пошлая Молли”. Це  20-річні хлопці, грають взагалі не оригінальне. Цих харків’ян  порівнюють з Nirvana, які були на піку чверть століття тому.  Але їх вік  – це дійсно перевага.  Я б хотів, аби хвиля молодих музикантів розтоптала, виштовхала  усіх старих пнів, навіть мене у тому числі, зі сцени. Хай це буде панк, гранж, рейв, що хочете, для нас це дійсно важливо. 

Текст: Іван Столярчук 

ФОТО: Екатерина Переверзева

  • Що: Концерт “вагоновожатые”
  • Коли: 16 грудня, субота, 20.00 
  • Де: Atlas / Атлас  вул. Січових Стрільців, 37-41 

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *