У німецькому видавництві The Peter Lang Publishing Group вийшла книга італійського автора (англійською) про нашу культурну ситуацію, — «Ukrainian, Russophone, (Other) Russian. Hybrid Identities and Narratives in Post-Soviet Culture and Politics»*.

Марко Пулерi написав про українську російськомовну літературу як явище. Йому пояснювали: такої не існує. Автор продовжував працювати. Вихід книжки — подія. На прохання Kyiv Daily c Марко Пулерi поспілкувався (це  — відео-інтерв’ю) київський філософ Михайло Мінаков. 

Яка головна ідея вашої книги?

 — Мій досвід в Україні розпочався в 2010 році в Сімферополі, в Криму.  Це місце мене так надихнуло.  Мені вдалося спостерігати  за Україною ніби на невеликій дистанції та я намагаюся бачити  те, що відбувається до сьогодні в країні. Я зосереджуюсь на тій динаміці, яка йде навколо політики ідентичності.  Ідея моєї нової книги полягає в тому, щоб переосмислити концепцію ‚русскоязычности’ в Україні крізь об’єктиви більш широкого проміжку часів, що тривали в історії Незалежної України, а  коріння уходять в радянську епоху і навіть раніше.

Назва книги – це свого роду провокація, яка мала на меті деконструювати категоризацію ідентичностей за суворо закритими формулами.

Можна жити в сучасній Україні та відчувати себе близьким до російської культури.  Саме тому я намагаюся проаналізувати, як наративи структурують ідентичність.

Яка перспектива Русофонії в Україні? («Русофонія підкреслює самосвідомий і автономний характер поведінки, яку носії російської мови створюють своїми окремими мовленнєвими актами, остаточно перемикаючи фокус на агентство цих нових суб’єктів культури — створюючи тим самим грунт для надзвичайно цікавої області дослідження, спрямованої на розуміння множинності російських політичних та мовних культур та ідентичностей.») Чи відрізняються українські русофони від русофонів інших пострадянських союзів?

 — Важливе питання. Я намагаюся проаналізувати це у своїй книзі.  Я намагаюся зрозуміти:  нам сьогодні говорять про такі русофонські досвіди, і це насправді перехідний процес до нового самовизначення.  Таким чином, що русофонічні наративи є важливими в рамках пострадянської наративності, яка має етнічну основу та структурована на національному рівні, щоб дати нам можливість подумати про простір для численних культурних виразів , численних культурних та політичних ідентичностей.

Марко, впевнений, що нашій аудиторії було б цікаво прочитати вашу книгу. I після цього ми обов’язково проведемо дискусію в академічних та неакадемічних напрямках. Тож дуже дякую — за вашу книгу і за цю розмову.

* Були вибрани прозові твори Андрія Куркова, Олексія Нікітіна та Володимира Рафєєнка.