«Батька українського театру» (за словами Івана Франка, тобто: поета, прозаїка, драматурга, перекладача, актора, режисера і організатора реалістичного професіонального театру) Михайла Петровича Старицького з днем народження (але тут все непросто) вітає  літературознавець Михайло Назаренко.

Перш за все – вибачте, Михайле Петровичу.

От буквально щойно, через 115 років після Вашої смерті, нарешті з’ясували, коли Ви народились. Не 2 (14) грудня 1840-го, а 2 (14) листопада 1839-го; і до 180-річчя, звісно, ніхто вже не встиг підготуватись. Нічого, дасть Бог, доживемо до 200-ліття – і Ви з нами.

Зразком і взірцем для Вас був Пантелеймон Куліш – не лише тому, що він творив інтелігентську літературну мову, а Ви – слідом за ним. Коли всі навколо опускали руки, він продовжував працювати – і Ви цьому навчились у нього, а ми, через кілька поколінь посередників, у Вас.

Сподіваюся, Ви не образитесь, коли я скажу, що Ви вміли не так починати, як підхоплювати й розвивати. Ось що, виявляється, треба робити – і хто ж це зробить, коли не я: така приблизно логіка. Потрібні нова поезія, новий театр, нові переклади, нові слова, врешті-решт – то взявся і зробив. Попри нерозуміння, попри сарказм не так тих ворогів, як добрих людей («старицька мова!»; «бути чи не бути, ось де заковика!»), попри, даруйте, скромний талант. 

Але коли Ви взяли сиру п’єсу Нечуя-Левіцького і зробили з неї зразкову українську комедію, вона залишилася назавжди. У Києві, без якого Ви жити не могли, досі немає пам’ятника Михайлові Старицькому, але Проня і Галахвастов – стоять. І не менш важливо – та мова і та література, яких не було би без Вас, стали тим, про що Ви мріяли, – полем необмежених можливостей.

З (пропущеним) днем народження! Ще раз прошу вибачення.

Михайло Назаренко

Фото: Фотій Красицький. Портрет Михайла Старицького;