12 вересня в Музеї Тараса Шевченка серед виставки «Моя планета» Олексія Потапенка відбудеться концерт бандуриста Володимира Войта, присвячений художнику Олексію Потапенку й враженням від творів художника. Напередодні концерту Kyiv Daily запитав в бандуриста його опінії від виставки — перші й загальні.

Що вразило на виставці загалом?

— Майже щодня проходжу повз Національний музей Тараса Шевченка у Києві. Зізнаюся, що не заходив до цього музею, як відвідувач, багато років. Хоча пригадую, що часто доводилося бувати там на екскурсіях, концертах, виступах.

Приємно бачити, що в музеї активно вирує життя і зустріч з маловідомими іменами тут, в центрі столиці України, є великою нагодою. Виставка художника Олексія Потапенка «Моя планета» справила на мене велике враження, по-перше — це видатний художник, про якого я нічого не знав. Його біографія пов’язана зі Слобожанщиною та Чернігівщиною, а для мене — це географія кобзарського руху та становлення бандури також.  

Що запам’яталося окремо і найбільше?

— Картини про рибалку. При тому, що їх дивився найменше і зовсім не фотографував собі на згадку. Інші також запам’ятав: і ранні роботи, і картини останнього періоду, ось, наприклад, картина «Зорі в криниці» 2016 року, що розташовується горизонтально, усі ці космічні аналогії, які розміщені у першому залі — надзвичайні, зрештою все.. Але думками повертаюся до рибалки. Я відчув в них своє. Чернігів —  це річка Десна, а з Десною моя родина була пов’язана в особливий спосіб протягом багатьох років літнього відпочинку. Я досі вважаю, що це найкраща ріка у світі! А сьогодні ми бачимо, що відбувається на Сеймі, на Десні. Ворог отруїв ці річки, риба загинула.

Про що Олексій Потапенко для тебе?

— Про передчуття митця, несвідоме і незбагненне. Картини про рибалку для мене є передчуттям того, що сталося на ріках Чернігівщини сьогодні. Але автор не знав, що станеться, коли малював їх. Позавчора росія атакувала Полтаву, вчора Львів.. Я острунював бандуру одній студентці й тут прийшли новини про Полтаву. Я їх увімкнув і телефон просто лежав на струнах бандури. Струни були лише підтягнуті, не в тоні. Сильна емоція і я увімкнув рекордер на запис. Новини з телефона говорять і тієї миті я почав перебирати струни. Якось один музичний журналіст зі Словаччини порівняв мої soundscapes на бандурі з музичним щоденником. Не знаю, чи так є, але коли переслухав, то стало моторошно від цих звучань. Там говорить Віталій Портников і звуки бандури зі спущеними струнами. Я назвав це «Полтава», але наступного ранку, коли почув новини про Львів, я зрозумів, що це не лише про Полтаву.. Це і передчуття Львова.. Комусь це може нагадати “Revolution 9” The Beatles.. Але тоді не пригадував про Бітлз.

Як в тебе поєднуються відчуття музики та живопису?

— В першу чергу це відчуття простору. Потапенко — дуже просторовий! Саме через простір, я, як музикант, багато чого пізнаю в музиці, а з іншого боку — саме через це можна зробити кращий аналіз картин (коли ти музикант).. Музика повʼязана з іншими мистецтвами та відбувається рух мистецтв одне до одного. Кожен мистецький твір по-своєму голографічний, він відбиває усю дійсність, що застає на цю мить і навіть те, чого ще немає. Мені близька думка поета Олега Лишеги, який, мені здається, дуже близький до Олексія Потапенка, що «кожен образ поширюється у різних формах. Починаючи від дуже серйозної думки — притча, легенда, міф, байка якась простацька, а далі повідомлення по радіо, телебаченню, кліп… і воно існує одночасно у всіх цих іпостасях». Саме це ми спостерігаємо сьогодні в мистецтвах, музиках, культурах.. Олег Лишега, став особливим відкриттям після цьогорічної літньої подорожі до Львова з родиною. І тому для назви нашої вересневої зустрічі у музеї я скористався рядком його вірша. 

• Що: концерт «Погляд, затоплений сльозою»
• Де й коли: 12 вересня о 18:00, Національний музей Тараса Шевченка, бульвар Тараса Шевченка, 12; виставка працюватиме до 6 жовтня 2024 р.
• Хто: Володимир Войт, харківська бандура
• Вхід за вхідними квитками до Музею

Фото: Тарас Тарасов

Спілкувалася Віка Федоріна