Музика для медитації

Любомир Мельник

Кілька років тому після перших українських гастролей Любомира Мельника (того самого, якого нарекли смішним титулом «найшвидший піаніст планети») у вітчизняних соцмережах та ЗМІ розгорнулася дискусія про мистця. 

Мовляв, чи той він за кого себе видає (або видають його піарники). Чи справді він – такий вже бідний канадець українського походження, хоч і живе у Швейцарії, чи виглядати як бомж це його сценічний імідж («блаженні вбогі…»). Хто він: геній чи аматор-ілюзіоніст? І чи варто сприймати всерйоз медійщиками розтиражовану інформацію про 19 (за іншими джерелами – 39) нот в секунду, які він в стані зіграти? Противники, вони ж скептики, оцінювали гру Мельника з точки зору класичної віртуозності і припускали, що йому навряд чи під силу хрестоматійні Шопен, Рахманінов чи Ліст, оскільки його власне виконання, з погляду техніки, далеке від досконалості, до того ж огріхи («змазування») він маскує, граючи на правій педалі. Одна зі статей так і називалась: «Любомир Мельник: музикант чи фокусник?». 

Є два основні сюжети про Любомира Мельника. Перший – сюжет про людину-легенду, про яку знімають фільми, музиканта, який «40 років був ніким, зеро», жив у злиднях, «взагалі не мав грошей, не мав що їсти» (з його інтерв’ю), а після 60-ти років раптом стає всесвітньо відомим. 

Другий сюжет стосується безпосередньо його творчості. Тут все просто і складно водночас. Так, Мельник має свій стиль, використовує техніку, що базується на швидких арпеджіо, репетиційній грі з елементами імпровізації і створює щось на межі неоромантизму, мінімалізму та джазу. А все ж не варто його вписувати в контекст класичних піаністів, шукати тут рахманіновської віртуозності, якої тут a priori не може бути. Сам він своїм вчителем вважає Бетховена, проте відомо, що, крім приватних занять у консерваторії, не отримав традиційного академічного музичного вишколу. За освітою – філософ (закінчив римо-католицький Коледж Святого Павла у канадській провінції Манітоба та аспірантуру у Квінз-Університеті у Кінгстоні). Не випадково грає винятково власну авторську музику, яка для нього – це «як річка чи як дощ, що падає», як форма роздумів про час, який «у цій музиці перестає», медитація чи молитва. Інакше кажучи, музика для нього – інструмент, вона служить якимсь іншим, немузичним цілям. Не даремно апологети відзначають якусь нечувану енергетику, яку нібито випромінює його гра, і запевняють, що аудіо-носії не здатні цей енергетичний потік відтворити, тому цього музиканта, кажуть, необхідно чути вживу.

З якоїсь точки зору, те що робить Любомир Мельник можна назвати «прикладною музикою», що не означає «поганою». В кожному разі, це феномен популярної культури (один з останніх проектів Мельника – спільний запис із Христиною Соловій), тому й збирає повні зали. У Києві, безумовно, збере теж. 

Текст: Олеся Найдюк

  • Що: концерт Любомира Мельника до 70-річчя від дня народження піаніста
  • Коли: 20 грудня, 19.00
  • Де: Центр культури і мистецтв НТУУ «КПІ», проспект Перемоги, 37

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *