Carpe diem

Олеся Джураєва

Про виставку графіки Олесі Джураєвої «Історії».

8 травня в Музеї історії міста Києва відкрилася виставка робіт Олесі Джураєвої «Історії». Така собі історія в квадраті, рекурсія, луна, оскільки Олеся — художниця принципово міська, в роботах якої простір міста не так відбивається, як знаходить своє продовження, як тіло чи одяг. Київ, його вулички, двори, дахи, будівництва стають інтер’єром простору, що маркується як «свій», освоєний та привласнений.

На експозиції представлено роботи за 15 років у техніках ліногравюри та гравюри на картоні (зокрема, кольорової). З різних циклів, що ускладнює сприйняття виставки як цілісного висловлювання. Та це й не потрібно, оскільки «Історії», як і будь-який наратив, — про протяжність у часі, а отже і фіксацію змін. Художниці, міста, глядачів.

Он кольорові гравюри 2004-2007 років — яскраві, дикі, вільні. Здебільшого натюрморти, на яких зображені прості речі: квіти, кішка, акваріум, посуд, фрукти. Але чи не на кожному з них присутнє місто. За вікном, фіранками, у кутку чи на тлі, у вигляді тополь чи запалених ніччю будинків. Затишна буденність, в якій хочеться жити.

А ось «музичний цикл» 2011 року із гравюрами на картоні, на яких зображені баян, гітари, піаніно. І кожна річ — має свою історію (про що, зокрема, і назва виставки). Наприклад, німецьке піаніно Ernst Kaps, такі почали виготовляти наприкінці XIX століття, що стоїть у художниці на дачі в одному з сіл Київщини. Як воно сюди потрапило? Хто був його власником? Або ж друкарська машинка Rheinmetall, що нагадує про Першу та Другу світові війни, бо німецький машинобудівний і збройний концерн з однойменною назвою робив такі машинки саме між війнами.

Водночас і друкарська машинка, і «Москвич», і кришталеві келихи з серії «Боржомі» нагадують про 1970-ті роки, коли всі ці речі були ознакою «кращого життя». Натомість сьогодні, в епоху перевиробництва, як в роботі з чашками на картоні Хеrox, речі втрачають цінність, їх більше не бережуть, не передають з покоління у покоління, вони більше не мають власних історій.

Загалом атмосфера 1970-х, навіть 1960-х, відчувається і в міських пейзажах 2013-2018 рр. Завдяки світлу і способу фіксування простору, які можна побачити хіба що у стрічках режисерів французької «нової хвилі» або ж періоду радянської «відлиги». А робота «Туман» — майже кадр із хуцієвського «Мені двадцять років». Так, звісно, ти бачиш сучасні автомобілі, але крізь них бачиш і Київ 1980-х, з «літаючою тарілкою» Флоріана Юр’єва та куполом планетарію.

Важко сказати, чи є в цьому ностальгія. Мабуть, так. Як у старенькому велосипеді на одній із гравюр, який завжди нагадуватиме про дитинство і батька. Місто, яке кожного дня змінює своє обличчя, як жінка макіяж, опирається пам’яті. Джураєва натомість проявляє Київ, як фотоплівку, кадр за кадром скануючи час. Минуле і майбутнє зіштовхуються в її гравюрах, сплітаючись і пишучи історію міста. Здається, найкраще це видно в роботах «Відзеркалення 1» і «Відзеркалення 5», в яких скло витісняє бетон, створюючи клаптиковий багатошаровий образ міста.

Графічні роботи Олесі Джураєвої — історії про час, щодо якого митець може бути лише свідком та фіксатором руху секундної стрілки. Зшиваючи минуле, теперішнє і майбутнє. Саме тому робота In the way дуже схожа на автопортрет: дівчина в конверсах впевнено крокує містом у довгій сукні, в складках якої вгадується драпіровка античних статуй. І увага до будівництв, що ніби спотворюють місто, є бажанням зафіксувати вторгнення нового часу, без оцінювання, ідеалізації чи критики.

А ще ці гравюри дуже вітальні. Місто в них є не утилітарним простором, який можна лише використовувати і майже не помічати, а місцем, де відчуваєш себе живим. Через присутність у повсякденності і увагу до простих речей.

Текст: Ія Ківа 

  • Що: Виставка «Історії» Олесі Джураєвої
  • Де: Музей історії міста Києва, вул. Богдана Хмельницького, 7
  • Коли: Коли: 8 травня – 19 травня

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *